Розділ 3. НАУКОВІ МЕТОДИ АНАЛІЗУ ТА ОБҐРУНТУВАННЯ ПРОСТОРОВОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ ГОСПОДАРСТВА Й ЕКОНОМІЧНОГО РОЗВИТКУ РЕГІОНІВ

2. Оптимізаційні моделі

Це методи знаходження найефективнішого рішення. У регіональних дослідженнях використовується багато оптимізаційних моделей. Одна з найпоширеніших — метод лінійного програмування (перша за часом виникнення і найпоширеніша складова оптимізаційного програмування), а також нелінійне, дискретне, динамічне та інші види програмування. Цей метод дає змогу розв'язувати екстремальні задачі, в яких між змінними діє лінійна залежність. Одним із їх різновидів є задачі лінійно-транспортного програмування (відкриті і закриті), їх суть полягає у пошуку найоптимальнішого варіанта постачання продукції за визначеної кількості постачальників і споживачів. За алгоритм розв'язання приймають математично-матричний метод.

Найпростішою, але надійною моделлю для одержання достовірного результату є закрита виробничо-транспортна задача. її формалізований вигляд (з урахуванням обмежень) і конкретний приклад розв'язання подано у дод. 3.

Ще простішим варіантом розв'язання такої задачі (з двома виробниками та умовою, що вся продукція споживається у межах їхніх зон збуту) є формула розрахунку виробничо-збутової зони — визначення економічних меж рівнозначних виробничо-транспортних витрат. Раціональний радіус перевезення продукції Р визначають за приведеними витратами на одиницю продукції в пунктах П1, П2 з урахуванням відстані між ними Д і транспортних витрат на 1 т • км при перевезенні від одного пункту до другого Т1 і від другого до першого Г2:

Обґрунтовуючи розміщення збутових зон, варто звертати увагу й на те, що в реальній ситуації на межі зонування може виявлятися вплив політичних, соціальних та інших чинників. Тому пов'язані з цим обґрунтуванням розрахунки є лише теоретичними оптимальними моделями збутового районування.

За розробку основ лінійного програмування Л.В. Канторович (1912—1986) і Т. Купманс (1910—1985) були нагороджені в 1975 р. Нобелівською премією, що стало єдиним випадком в історії радянської економічної науки.

Серед інших оптимізаційних моделей слід вирізнити модель територіальних пропорцій, розроблену відомими російськими економістами B.C. Немчиновим (1894—1964) та М.М. Албєговим (1932—2003). Ця модель має такі особливості:

— умови розвитку й розміщення кожного виробництва в окремому регіоні подано у вигляді функції, котра характеризує зміну витрат по галузі в цілому залежно від обсягу виробництва її продукції в певному регіоні;

— економічні показники виробництва і перевезення продукції в окремих регіонах подано у вигляді коефіцієнтів цільової функції, в розрахунках якої широко використовуються прямі витрати.

Метою досліджень за допомогою цієї моделі є визначення основних територіальних пропорцій розміщення галузей промисловості. Вона дає змогу зробити варіантні розрахунки для визначення найважливіших чинників розміщення виробництва. Так, змінюючи в обчисленнях гранично допустимі обсяги використання трудових, водних та інших ресурсів в окремих регіонах, можна досліджувати вплив на формування територіальних пропорцій розміщення виробництва таких важливих чинників, як, наприклад, співвідношення чисельності зайнятих у промисловості в різних районах країни.

В економічно розвинутих країнах поширені імітаційні моделі, які розробляються методом регресій. Вони є багатоваріантними сценаріями розвитку господарства для регіонів або країни в цілому та основою індикативного (рекомендаційного) планування.

3. Теорія графів (графоаналітичний метод).

Засновником теорії графів вважають швейцарського математика Л. Ейлера (1707—1783). Сучасна інтерпретація цього методу для економічних досліджень дуже широка. Його суть полягає в тому, що низка об'єктів дослідження розглядається у вигляді точкових елементів, пов'язаних між собою направленими векторами зв'язків. За допомогою цього методу задачі оптимізації схеми перевезень продукції від постачальника до споживача знаходять найоптимальніші маршрути перевезень. На цьому ґрунтується використання сітьових методів планування та управління. Метод графів корисний також для створення цільових комплексних програм.

4. Теорія гри — один із найсучасніших економічних методів.

Його першозасновником вважають відомого науковця XX ст. Д. Неймана (1903—1957). Використовується переважно в дослідженнях так званих "конфліктних ситуацій" для узгодження інтересів зацікавлених сторін, що є найважливішим для пошуку компромісних варіантів вирішення комплексних регіональних проблем.

Метод факторного аналізу найефективніший для пошуку найважливіших (найвпливовіших) факторів з великої їх сукупності. Як правило, використовується для їх ранжирування (впорядкування за рівнем значущості) за допомогою відповідного математичного алгоритму рішення.

Регіональну економіку часто називають наукою чинників, що дає змогу вважати цей метод найдоцільнішим для вирішення завдань вибору місця розташування нових підприємств та аналізу ефективності функціонування чинних господарських об'єктів.

Соціологічні методи використовують у дослідженнях соціальних аспектів регіональної економіки переважно для аналізу проблем формування регіональних споживчих ринків, зайнятості населення, розвитку соціальної інфраструктури. Ці методи розробляє наука соціологія. Основними з них е методи опитування населення (анкети, тести, реєстри питань та ін.), формулювання яких вимагає обов'язкового виконання правил: валідності, надійності, репрезентативності, стандартизації.

Валідність - це об'єктивність, достовірність інформації" правильність формулювання питань для опитування. Поставлені питання мають відображати об'єктивну дійсність, а не суб'єктивні погляди людини, яку опитують.

Надійність означає точність показників опитування без похибок виміру, а також відносну рівноцінність запитань для респондентів (для цього вводиться оцінка кожного завдання в балах). Для оцінювання значущості запитань використовують факторний аналіз, який спочатку застосовувався у психологічних дослідженнях, а згодом — і для обробки статистичних показників в економічних дослідженнях.