Розділ 18. СВІТОВИЙ ДОСВІД І МІЖНАРОДНЕ СПІВРОБІТНИЦТВО У СФЕРІ ОХОРОНИ НАВКОЛИШНЬОГО ПРИРОДНОГО СЕРЕДОВИЩА

— Програму Міжнародної конференції ЮНЕСКО з раціонального використання та охорони ресурсів біосфери "Людина і біосфера" (Париж, 1968 p.);

— Програму ООН з навколишнього середовища (ЮНЕП) (Стокгольм, 1972 p.);

— Конвенцію ООН з морського права — Хартія морів (1982 p.).

Глобальна координаційна діяльність в галузі охорони природи реалізується через діяльність і рішення міжнародних природоохоронних організацій, яких у світі нараховується близько трьох сотень. Координаційна політика визначена усвідомленням загальної екологічної небезпеки, загрозами масштабної транскордонної шкоди, необхідністю розробки та прийняття універсальних норм поведінки держав. Найголовнішими організаціями, які здійснюють таку глобальну регуляторну політику, є такі.

Всесвітня метеорологічна організація (Женева, 1947 p.). Діє під егідою ООН, покликана сприяти міжнародній співпраці в галузі метеорологічних спостережень і досліджень, обміну метеорологічною інформацією, практичному її застосуванню. ВМО активно підтримує розробку міжнародним співтовариством екологічно грамотної політики з урахуванням негативного впливу економічного розвитку на клімат Землі.

Всесвітня організація охорони здоров'я. Спеціалізована установа ООН, заснована в 1946 p. у Женеві. Членами ВООЗ є 166 держав, її основні завдання: боротьба зі СНІДом, профілактика серцево-судинних захворювань, запобігання купівлі-продажу людських органів і т. ін.

ФАО (від англ. Food and Agriculture Organisation) — організація ООН з продовольства і сільського господарства; заснована в 1945 p. у Квебеку (Канада), нині резиденція перебуває у Римі. Своє завдання вбачає у технічному сприянні країнам, що розвиваються, з метою вдосконалення сільськогосподарського виробництва і розподілу сільгосппродукції та продовольства.

ЮНЕСКО — установа ООН з питань освіти, науки і культури, що функціонує з 1946 р. Штаб-квартира ЮНЕСКО знаходиться в Парижі. Головний напрям діяльності ЮНЕСКО — участь в рішенні важливих загальнолюдських проблем: мир, розвиток, охорона навколишнього середовища.

ЮНІ ДО — це установа з промислового розвитку, підпорядкована ООН. Заснована у 1986 p., штаб-квартира знаходиться у Відні. ЮНІДО сприяє промисловому розвитку країн, що розвиваються, шляхом передачі технологій, проведення промислових реконструкцій, модернізації дрібних і середніх підприємств, вирішення питань енергозабезпечення, а також займається питаннями покращання відносин між Сходом і Заходом, розв'язує нагальні проблеми охорони навколишнього середовища.

Міжнародний фонд за виживання і розвиток людства — міжнародна неурядова організація, заснована в 1988 р. її завдання — надання матеріальної і моральної підтримки проектам і програмам, спрямованим на вирішення глобальних проблем.

Міжнародна спілка охорони природи і природних ресурсів (МСОП). До неї входить 105 країн. XIV Генеральна Асамблея

МСОП, що відбулася в Ашгабаті у 1978 р.9 була важливою подією в діяльності міжнародного природоохоронного руху. Головним підсумком було прийняття документа — Всесвітньої стратегії охорони природи. Тоді ж була створена і постійно поповнюється Червона книга про популяції рідкісних і зникаючих видів ссавців, птахів, рептилій, амфібій. Запроваджена також Зелена книга, де містяться дані про унікальні та рідкісні ландшафти Землі.

Всесвітній фонд охорони дикої природи заснований у 1993 р. Його завдання — організація проектів з охорони тваринного світу і природних екосистем, знаходження коштів для їх фінансування, запрошення для роботи спеціалістів із МСОП та інших організацій, надання допомоги заповідникам, національним паркам, накопичення та розмноження природоохоронної інформації.

У 1991 р. Світовим банком спільно з ЮНЕП створено фінансову природоохоронну організацію — Глобальний екологічний фонд (GEF), членами якої на 1 січня 1998 р. були 155 держав світу, в тому числі й Україна. Головною метою створеного фонду є розробка та реалізація фінансового механізму надання країнам, які отримують відповідні гранти, пільгових кредитів для реалізації проектів, пов'язаних із вирішенням глобальних екологічних проблем.

18.3. Участь України у міжнародному співробітництві в галузі охорони довкілля

У міжнародному співробітництві з охорони навколишнього середовища Україна заявила про себе як активний учасник. Вона є членом ООН і відповідно приєдналася до роботи усіх природоохоронних організацій, які діють під егідою останньої. Україна є суверенною стороною більше як двадцяти міжнародних угод з питань екології, бере участь у міжнародних конвенціях, виконує міжнародні зобов'язання з охорони навколишнього середовища. Українська держава з перших днів незалежності активно співпрацює у міжнародних природоохоронних заходах щодо реалізації екологічних програм і проектів. Так, ще у 1992 р. Україна як суверенна держава на саміті у Ріо-де-Жанейро (1992 р.) внесла пропозицію про екологічну конверсію підприємств, взяла на себе зобов'язання забезпечувати екологізацію економіки та розв'язання екологічних проблем як першочергове завдання господарської та державної політики.

В Україні створено біосферні заповідники, що внесені Бюро міжнародної координаційної ради з програми ЮНЕСКО "Людина та біосфера" до міжнародної мережі біосферних заповідників. Нині таких заповідників три: Асканія-Нова (Херсонська область), Чорноморський (Херсонська, Миколаївська області), Карпатський (Закарпатська область).

Міжнародне співробітництво у галузі охорони навколишнього природного середовища посідає одне з важливих місць у зовнішньополітичному курсі нашої держави. Україна підписала 44 двосторонні міжнародні угоди і договори насамперед із сусідами: Білоруссю, Грузією, Молдовою, Росією, Словаччиною та Польщею. Меморандуми про взаємопорозуміння щодо співробітництва в галузі охорони довкілля підписані з Австрією і Фінляндією. Угода про співробітництво в галузі охорони довкілля укладена урядом України з урядом Ізраїлю; про співробітництво в галузі ядерної безпеки і захисту від радіації — з урядами Фінляндії, Австрії та Росії. Динамічно розвивається співробітництво в галузі охорони довкілля, національних парків і біорізноманіття, раціонального використання природних ресурсів, управління водними ресурсами, токсичними відходами, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи — з Данією, Нідерландами, США. Міжнародне співробітництво в галузі ядерної та радіаційної безпеки здійснюється Україною з MATATE І Європейським Союзом, а також на двосторонній основі — з США, ФРН, Канадою, Швецією та Японією. Україна підписала Меморандум про співробітництво урядів України та Канади з питань зміни клімату, а також Протокол про співробітництво з питань зміни клімату з Нідерландами і почала впровадження трьох спільних проектів [3].

У1996 р. Україна приєдналася до Бернської конвенції про збереження диких видів рослин і тварин та місць їх перебування, в рамках якої реалізовує проекти "Карпатська транскордонна екологічна мережа" та "Збереження різноманіття в Азово-Чорноморській екологічній мережі".

Україна є суверенною стороною понад 70 багатосторонніх і двосторонніх міжнародних договорів. Вона (в особі Міністерства охорони навколишнього природного середовища України) брала активну участь у розробці Орхунської конвенції, Картахенського протоколу про біобезпеку до Конвенції про біологічне різноманіття 1992 р., Протоколу про воду і здоров'я до Конвенції про охорону і використання транскордонних водотоків і міжнародних озер 1992 р., Протоколу про скорочення викидів азоту, легких органічних сполук, Протоколу про важкі метали до Конвенції про транскордонне забруднення повітря на великі відстані.