Розділ 11. ФАКТОРИ СТАЛОГО РОЗВИТКУ

З екологічного погляду сталий розвиток ґрунтується на низці принципів:

— коефіцієнт використання відновних природних ресурсів не повинен перевищувати коефіцієнт їх регенерації;

— невідновні ресурси повинні використовуватися лише в обсягах, для яких може бути створена фізично і функціонально еквівалентна заміна, шляхом створення регенеративних ресурсів чи підвищення їх продуктивності;

— використання природних ресурсів має бути справедливим щодо нинішніх і майбутніх поколінь;

— обсяг емісії забруднювальних речовин не повинен перевищувати екологічної місткості навколишнього середовища.

11.2. Розвиток і довкілля. Вигоди від екологічно орієнтованих дій

Оцінювання вигід від екологічно орієнтованих дій — важливе питання сьогодення. Ми зараз не вдаватимемося до можливих підходів такого оцінювання, проте дослідження відповідних експертних рад і комісій доводять протиріччя цих процесів. Не всі види забруднень і деградації навколишнього природного середовища, як і їх попередження, можна виважено і достовірно оцінити. Більше того, закони фізики і хімії не дозволяють провадити господарську діяльність, кінцевою метою якої є повна ліквідація впливу на природу. Тому пропонується контролювати граничні збитки навколишньому середовищу на рівні граничної вартості скорочення забруднення і контролю за цим процесом. Можна вважати, що саме такий підхід і буде оптимальний з погляду підтримання відповідного рівня екологічної безпеки.

Двоякість (негатив — позитив) екологічно орієнтованого суспільства можна пояснити так. З одного боку, експертні оцінки спеціалістів Світового банку [10, 149] показують значний економічний ефект від реалізації екологічних заходів. За нинішніх розцінок на забезпечення населення Китаю упродовж десяти років необхідно затратити 40 млрд дол. США, а вигоди від будівництва систем водопостачання і каналізації сягнуть 80— 100 млрд дол. Контроль за забрудненням повітря коштуватиме близько 50 млрд дол., а ефект від його зменшення оцінено у 200 млрд. Будівництво систем водопостачання в Індонезії обійдеться у 12—15 млрд дол. США, а ефект сягне 25—ЗО млрд. У сусідній Молдові подача води питної якості коштуватиме 23— 38 млн дол. щорічно, а економічні вигоди становитимуть щороку 70—120 млн дол.

Проте не все так просто. Ринкова економіка з її приватними інвестиціями вимагає приватних прибутків. А останні мають здатність до непропорціонального розподілу. Економічні вигоди як нинішні, так і майбутні поширюються на суспільство в цілому, а не на приватного агента, відповідно приватні прибутки, незважаючи на відчутний сукупний ефект, значно менші за приватні витрати. Тому приватний капітал орієнтується на короткотермінові цілі, з максимізацією власного ефекту і розподілу деградації природного середовища порівну між усім суспільством. У цьому випадку індивідуальна деградація невідчутна і незнана. Такий класичний приклад стає головним доказом необхідності державного регулювання екологічної безпеки шляхом формування умов ринкового типу, у якому стимулювання приватного капіталу поставлене на один щабель із соціальними витратами і вигодами від економічної діяльності.

11.3. Зміст поняття сталого розвитку

11.4. Методичні підходи до розробки індикаторів стійкого розвитку

Рішення ООН про розробку індикаторів сталого розвитку добровільно підтримали 16 країн, що представляли всі регіони світу і всі типи соціально-економічного розвитку. У ході роботи з індикаторами виявилися специфічні особливості кожної країни, що наклало відбиток на організацію роботи, кількісний і якісний підбір індикаторів і форми національних звітів.

У 1992 р. Європейське Співтовариство вирішило адаптувати систему національних рахунків для обліку параметрів навколишнього середовища. Світовий банк також здійснив істотний внесок у розробку індикаторів стійкого розвитку, випустивши в 1995 р. доповідь "Моніторинг розвитку навколишнього природного середовища" (Monitoring Environmental Progress), присвячену проблемі інформаційного забезпечення процесу стійкого розвитку, включаючи показники стійкого розвитку, з метою оптимі-зації процесу прийняття рішень. Перший проект цього видання у квітні 1995 р. був представлений на засіданні Міжнародної комісії ООН з навколишнього середовища й розвитку.

На Саміті тисячоліття Організації Об'єднаних Націй (ООН), що відбувся у вересні 2000 p., 147 держав і урядів, представники 191 країни прийняли "Декларацію тисячоліття", на основі якої був сформульований ряд цілей, цільових показників і кількісних індикаторів, що стали відомими, як цілі у сфері розвитку. Вісім викладених у Декларації цілей розвитку охоплюють 18 цільових показників і 48 індикаторів, що стосуються питань скорочення бідності, освіти, охорони здоров'я, екологічної стійкості, а також створення глобальних партнерств між країнами. Ставиться завдання досягнення більшості кількісних цільових показників до 2015 р.

У загальному вигляді індикатором є засіб, який спрощено характеризує певну ситуацію, що є частиною складного комплексу або системи. Крім суто економічних індикаторів (наприклад, валовий національний продукт) існують також соціальні та екологічні індикатори (індикатори стану навколишнього середовища). На сьогодні найбільш відомими є такі індикатори: індекс екологічної стійкості, індекс реального прогресу та індекс стійкого економічного добробуту (Genuine Progress Indicators and Index of Sustainable Economic Welfare), індекс живої планети (Living Planet Index).

Індикатори стійкості (стійкого розвитку) — це окремі "фрагменти” інформації, що відображають стан усієї системи. Розгляд цих невеликих, але важливих "фрагментів" допомагає краще зрозуміти повну картину поточного стану системи, з'ясувати, у якому напрямку вона рухається: вдосконалюється, деградує або ж залишається незмінною. Таким чином, індикатори стійкого розвитку виступають критеріями визначення перспектив подальшого розвитку системи.

Нині у світі розроблено й використовується у практичній діяльності близько 3 тис. екологічних показників та індикаторів, причому більше 2/3 із них є частковими екологічними показниками. Існування настільки значної кількості екологічних параметрів потребує їх відповідної класифікації для більш цілеспрямованого й ефективного використання показників та індикаторів при виявленні й вирішенні певного кола екологічних завдань.

Одна з найбільш повних за охопленням систем індикаторів стійкого розвитку розроблена Комісією ООН зі стійкого розвитку (КСР) (Indicators, 2001). Були виділені чотири області індикаторів: соціальна, економічна, екологічна та інституціональна (табл. 11.1).

Таблиця 11.1. Система індикаторів стійкого розвитку

11.5. Типологія індикаторів сталого розвитку: індикатори руху, стану і реакції