Розділ «3.3. Науково-інноваційні передумови»

Охоплюючи безпосередньо чи опосередковано весь промисловий комплекс країни, науково-технічний потенціал (унаслідок нерівномірності розвитку різних сфер знання, елементів інноваційного комплексу, готовності різних сфер і галузей економіки до сприйняття нововведень) по-різному впливає на розвиток господарства. У багатьох галузях промисловості науково-технічний прогрес зумовлює інноваційні перетворення: перехід до нових, більш прогресивних методів видобутку і переробки вихідних продуктів (типів технологій); зміну структури і параметрів зв'язків з іншими галузями господарства регіону (виробництвами); випуск принципово нових видів продукції. Він приводить також до еволюційних змін: поліпшення параметрів діючих технологій, техніки, що застосовується для випуску продукції, тощо. Пряма дія науково-технічного прогресу на виробництво доповнюється опосередкованою.

Здатність нововведень спричинювати перетворення як у сфері їх безпосереднього застосування, так і в інших виробництвах своєї галузі, а також інших галузях господарства регіону часто зумовлює неоднозначний вплив науково-технічного прогресу на економіку. Позитивний ефект, що досягається в результаті нововведень на будь-якому виробництві, може збільшуватися у зв'язку з виникненням подібних ефектів на суміжних підприємствах (скорочення споживання основних компонентів виробничого процесу), а може й зменшуватися за рахунок додаткових витрат (внаслідок вищих вимог виробництва до господарства регіону: витрат на його перетворення, забезпечення висококваліфікованою робочою силою, компенсації підвищеного навантаження на навколишнє природне середовище тощо).

Організаційно науково-інноваційний потенціал держави формується у низці наукових закладів, частина з яких перебуває під юрисдикцією державних наукових установ (академії наук, державних вищих навчальних закладів тощо), частина має самостійний характер (галузеві науково-дослідні інститути (НДІ) та академії), а частина розміщена безпосередньо на промислових підприємствах (конструкторські бюро, наукові лабораторії, відділи інноваційного розвитку тощо). Державні осередки науки спрямовані переважно на фундаментальні наукові дослідження, вони визначають стратегічні напрями інновацій у промисловості. Конкретні новітні технології, інновації та ноу-хау розробляються в галузевих НДІ, наукових лабораторіях і конструкторських організаціях, що належать власне підприємствам або стороннім приватним особам. Така форма організації прикладних наукових досліджень у промисловості дуже ефективна, вона спрямована на швидку розробку і впровадження ноу-хау. До сучасних форм організації науково-інноваційного потенціалу держави також належать: інноваційні банки, фонди, страхові фірми, біржі, служби менеджменту, маркетингу, реклами, інформаційно-комунікаційні та сервісні організації, що функціонують у науковій сфері.

Регіональне регулювання інноваційних процесів виявляється в таких функціях, як участь у розробці та реалізації державних і регіональних програм розвитку підприємництва; фінансова, матеріально-технічна, організаційно-методична підтримка суб'єктів господарювання; залучення вітчизняних та іноземних інвестицій і кредитів. Суттєвим є також сприяння інноваційній діяльності підприємницьких структур, стимулювання розробки і виробництва нових видів продукції, освоєння прогресивних технологій, патентів, ноу-хау, участь у створенні ринкової інфраструктури, що забезпечує суб'єктам господарювання сприятливі умови.

Найпрогресивнішими територіальними формами організації науково-інноваційного потенціалу в промисловості є технополіси, технопарки, території пріоритетного розвитку (ТПР) та спеціальні (вільні) економічні зони (СЕЗ). Технополіси за своєю сутністю - це міста або відносно самостійні міські утворення, які розвиваються на основі об'єктів науки і високотехнологічного промислового виробництва. У складі технополісів можуть бути інкубатори інновацій, які об'єднують науково-технічні фірми з використанням ризикового капіталу; лабораторно-виробничі комплекси, що орієнтовані на впровадження нової техніки і технологій; сервісні підрозділи, котрі сприяють виробництву нової продукції та її поширенню; телекомунікаційні центри, які забезпечують можливості ділового спілкування, а поряд з ними - вищі навчальні заклади, установи побутового обслуговування, житлові масиви і місця відпочинку.

Технополіс - самодостатнє міське утворення з науково-дослідними установами, навчальними закладами, високотехнологічними і наукомісткими підприємствами, житловими масивами, об'єктами обслуговування та рекреації, комунікаціями. Функцією технополісу є максимальне використання унікального науково-виробничого та трудового потенціалу великого міста, його зручного економіко-географічного положення шляхом формування життєво важливої для інноваційної діяльності інфраструктури. Створення технополісу дає змогу кардинально розв'язати такі проблеми, як реконструкція матеріально-технічної бази науки та виробництва, забезпечення комфортабельним житлом, оздоровлення середовища тощо.

Науково-технологічний парк - комплекс дослідних інститутів, лабораторій, дослідних заводів, створюваних на підготовлених територіях навколо великих університетів з розвиненою інфраструктурою (лабораторні корпуси, виробничі приміщення багатоцільового призначення, інформаційно-обчислювальні центри колективного користування, системи транспортних та інших комунікацій, магазини, житлові приміщення).

Технопарк створюється з метою розвитку наукомістких технологій та фірм. Це своєрідна фабрика з виробництва середніх і малих ризикових інноваційних підприємств. Одна з найважливіших функцій технопарку - постійне формування нового бізнесу і його підтримка. Проте технопарк має власну організаційно-функціональну структуру, що відрізняється від інших парків.

В основу створення технопарків покладено такі принципи:

- координація діяльності та співробітництво таких головних ланок, як наука, вища школа, державний сектор виробництва, приватні компанії, місцеві та регіональні органи управління;

- підтримка малого наукомісткого бізнесу;

- концентрація і використання ризикового капіталу.

Спеціальні економічні зони та території пріоритетного розвитку є частиною території країни з особливим режимом функціонування. В їх межах інноваційна діяльність промислових підприємств позбавляється (повністю чи частково) податкового тиску та інших державних стягнень, стимулюється за допомогою пільгового кредитування, субсидування, ринково-комерційного та інфраструктурного забезпечення. Розвиток новітніх форм організації науково-інноваційної діяльності в Україні істотно сприяє підвищенню ефективності функціонування промислового комплексу держави.

3.3.2. Науково-технічний та інноваційний потенціал промислових комплексів України

Науково-інноваційна сфера належить до тих галузей господарського комплексу України, в яких відбулися найістотніші зміни в умовах трансформації економічних відносин. На думку спеціалістів з Інституту географії HAH України, загальні тенденції розвитку наукової діяльності в нашій державі свідчать про руйнацію існуючої системи організації наукових досліджень та неефективність діяльності наукових ресурсів у країні. Загалом науковий потенціал України зазнає істотних структурних змін, які пов'язані зі скороченням діяльності великих (переважно державних) наукових установ, конструкторських бюро і проектних організацій, що розміщені у найбільших містах та орієнтовані на широкомасштабні й комплексні фундаментальні дослідження. Натомість поступово зростає частка невеликих комерційно спрямованих наукових інституцій, що розвиваються як у найбільших містах України, так і в тих, що розташовані неподалік. Вони надають окремі спеціалізовані науково-технічні послуги, пов'язані насамперед із впровадженням іноземних технологій, маркетингом і рекламною діяльністю.

Деформація організаційної та галузевої структур наукового комплексу України виявляється на регіональному рівні. Знижується роль традиційних осередків інноваційної діяльності держави, особливо в низці обласних центрів та у великих містах. Натомість зростає значення наукового комплексу ядер промислових агломерацій - Київського, Харківського, Дніпропетровського, Донецького. За даними класифікації видів економічної діяльності (КВЕД), із 458 міст України лише 120 здійснюють регулярні витрати на технологічні інновації. Причому на 20 міст України припадає майже 90 % усієї інноваційної діяльності держави у промисловості, а на ядра промислових агломерацій - 53 % (табл. 3.2).

Таблиця 3.2. Розвиток промислових науково-технологічних інновацій у найбільших наукових центрах України, 2006 р.

Отже, для України характерна висококонцентрована структура формування інновацій із переважанням декількох основних центрів науково-дослідних робіт у промисловості. Серед них насамперед слід виокремити Київ, на який припадає понад 28 % від усіх загальних інноваційних витрат. Потужний науковий потенціал міста формується завдяки розвиненій мережі НДІ, конструкторських бюро і лабораторій, а також низці недержавних науково-дослідних установ та проектних організацій. Наука у столиці залишається дієздатною та конкурентоспроможною завдяки статусу міста, його міжнародній орієнтованості, розвитку процесів дифузії інновацій на європейському і світовому рівнях. Особливістю наукового комплексу Києва є його виняткова спеціалізація на фундаментальній інноваційній діяльності в галузях обробної промисловості, зокрема в машинобудуванні, приладо- та верстатобудуванні, транспортному та авіаційному будуванні.

Науково-інноваційна сфера Харкова посідає друге місце за обсягами науково-технічних розробок в Україні. її дослідження спрямовані переважно на пошук новітніх технологій в енергетичній сфері, системі постачання газу, а також у добувній промисловості (див. табл. 3.2). Науковий потенціал міста підтримує низка НДІ технічного профілю, переважна більшість із яких займається фундаментальними і прикладними розробками.

Приблизно однакові позиції за обсягами витрат на технологічні інновації посідають ядра Донецько-Макіївської та Дніпропетровсько-Дніпродзержинської промислових агломерацій (6-7 % від загальних показників). Характерною особливістю цих міст є те, що їх наукова діяльність спрямована переважно на обслуговування підприємств обробної промисловості. Витрати на інновації в добувних галузях та системі енергопостачання незначні.