Розділ «6.5. Хімічна промисловість»

Одразу почали зростати обсяги виробництва кінцевих полімерних матеріалів. Головні з них - пластмаси і синтетичні смоли, хімічні волокна, нитки і синтетичний каучук. Світове виробництво пластмас збільшилося з 1,6 млн т у 1950 р. до 130 млн т наприкінці 1990-х. Це означає, що з розрахунку на душу населення воно становить у середньому майже 20 кг. Однак у країнах, що розвиваються, виробництво на душу населення значно нижче, тоді як у найрозвиненіших країнах досягає 100-200 кг, а іноді перевершує і цей рівень. Одним із найбільших споживачів пластмас (як і алюмінію) останнім часом стала автомобільна промисловість.

Світове виробництво хімічних волокон збільшилося з 1,7 млн т у 1950 р. до 36 млн т у 2000 р. Це також означає, що в середньому на душу населення їх випускають приблизно 5 кг. Але в країнах Заходу цей показник знову-таки значно вищий. Виробництво синтетичного каучуку у світі вперше почалося в 1930-х роках у СРСР на базі переробки спирту рослинного походження. Нині воно засноване на вуглецевій сировині. Світове виробництво синтетичного каучуку збільшилося з 0,6 млн т у 1950 р. до 10 млн т наприкінці 1990-х, перевищивши виробництво натурального каучуку більше ніж удвічі.

Про географічні зрушення у виробництві кінцевих полімерних матеріалів свідчить те, що частка країн Західної Європи, Північної Америки і країн СНД поступово зменшується, а частка Азії постійно зростає (до кінця 1990-х років за обсягами виробництва хімічних волокон вона досягла вже 60 %, а за виробництвом пластмас і синтетичного каучуку перевищила 30 %).

Під час аналізу територіальної структури хімічної промисловості світу вчені визначають три головні райони її розвитку. Провідне місце серед них посідає Західна Європа, що випускає приблизно 1/3 усієї продукції цієї галузі. До Першої світової війни основною хімічною державою світу була Німеччина. У міжвоєнний період хімічна промисловість почала швидко розвиватися у багатьох інших країнах регіону. Після Другої світової війни на перший план вийшла нафтохімічна промисловість, що орієнтувалася на привізну сировину, тому виробництво перемістилось в основні європейські морські порти.

Західній Європі не набагато поступається другий регіон - Північна Америка (30 %), провідна роль у якому належить США. Саме тут у 40-х роках XX ст. виникли перші підприємства нафтохімії, що започаткували новий етап розвитку світової хімічної промисловості. Після закінчення Другої світової війни США виготовляли майже половину всієї хімічної продукції в світі. Хімічна промисловість США дуже різноманітна. На її розміщення значний вплив мав сировинний фактор, що часто сприяв зростанню територіальної концентрації хімічних виробництв. Так, на узбережжі Мексиканської затоки сформувався найбільший у світі район нафтохімії, що територіально збігається з однойменним нафтогазоносним басейном.

Третій регіон світового значення - це Східна і Південно Східна Азія. Його ядром е Японія (18 %), де могутня нафтохімія виникла в морських портах на базі привозної нафти. Інші субрегіони - Китай, де переважає виробництво продуктів основної хімії, та нові індустріальні країни, що спеціалізуються головним чином на виробництві синтетичних продуктів і напівпродуктів. Розвитку галузі в цьому субрегіоні сприяє вигідне економіко-географічне розміщення на найважливіших океанських шляхах.

У 1990-х роках відбулося становлення ще одного, нині уже досить великого регіону хімічної (нафтохімічної) промисловості Він сформувався в зоні Перської затоки. Водночас значення іншого великого регіону, утвореного країнами СНД, знизилося. Це повною мірою стосується і України, що зберегла своє місце серед країн-лідерів з виробництва мінеральних добрив, але опинилася за межами першої десятки країн з виробництва інших товарів хімічної промисловості.