Розділ «4.5. Комплекс хімічних та нафтохімічних виробництв»

У надрах України видобуваються такі мінеральні барвники: кольорові глини, окислені залізні руди, азурит, кіновар, ярозит та інша гірничохімічна сировина, з якої виробляють природні фарбувальні пігменти з високими антикорозійними властивостями. Розробляються три родовища мінеральних барвників: Цілик (Дніпропетровська область), Суха Кам'янка (Харківська) і Ясно-польське (Донецька). На Кіровоградщині розробляються поклади графіту (Завалівське родовище).

Основна хімія розвивається в місцях видобування сировини та в районах споживання готової продукції. Вона представлена виробництвом мінеральних добрив, неорганічних кислот, лугів, соди. Виробництво азотних добрив зосереджено в центрах коксохімічної промисловості - у Донбасі (Горлівка, Северодонецьк, Лисичанськ, Алчевськ) та Придніпров'ї (Дніпродзержинськ, Запоріжжя). У районах споживання розміщені окремі заводи, що використовують як сировину природний газ (Черкаси, Рівне).

Калійна промисловість зосереджена в Івано-Франківській та Львівській областях, де видобувають калійні солі (Калуш, Стебник).

Виробництво фосфатних добрив переважно тяжіє до районів споживання (бурякосіючі райони лісостепової зони). Найбільшими підприємствами є Вінницький та Сумський заводи; центрами виробництва - Костянтинівна (Донецька область) та Одеса. Для виробництва фосфатних добрив використовується довізний апатитовий концентрат, місцеві фосфорити та відходи промислових підприємств.

Порівняно з 1990 р., виробництво мінеральних добрив (у перерахунку на 100 % поживних речовин) у 2001 р. скоротилося більше ніж наполовину (табл. 4.5).

Таблиця 4.5. Виробництво мінеральних добрив і хімічних засобів захисту рослин, тис. т

Одна із традиційних галузей основної хімії в Україні - сірчанокислотна. Сірчану кислоту застосовують у виробництві мінеральних добрив, у металургійній, нафтопереробній, текстильній, харчовій промисловостях та інших галузях. Для виробництва сірчаної кислоти використовується сірчаний колчедан, сірчисті гази, що виділяються у процесі переробки руд кольорових металів, а також під час хімічної переробки нафти і природного газу. В Україні великого значення набуло використання самородної сірки з придністровських родовищ Львівської області.

Через високу хімічну активність сірчану кислоту економічно невигідно і небезпечно перевозити на велику відстань, тому виробництво її орієнтується на споживача. Найбільшими центрами виробництва цього продукту е: Костянтинівна (Донецька область), виробниче об'єднання "Хімпром" (Суми), а також підприємства у Рівному, Новому Роздолі, Дніпродзержинську.

Україна - великий виробник соди, споживачами якої є скляна, текстильна, миловарна, нафтопереробна, харчова, фармацевтична галузі. Содова промисловість - матеріаломістка галузь. Для виробництва 1 т кальцинованої соди витрачається 1,5 т кухонної солі, 1,5 т вапняку і 1,7 т умовного палива. Тому найбільші підприємства галузі розміщені у Донбасі, де є достатня кількість сировини і палива (Слов'янськ, Лисичанськ). Виробництво соди розвивається також у Північному Криму (Красноперекопськ), де використовується ропа Сиваша та високоякісні вапняки. Паливом служить природний газ, який надходить сюди з газопроводу.

Промисловість органічного синтезу представлена виробництвом полімерних матеріалів (синтетичних смол, пластмас, хімічних волокон, синтетичного каучуку і ниток). її розвиток набуває поширення і ґрунтується на використанні продуктів переважно нафтопереробної, газової, коксохімічної галузей. У зв'язку з цим заводи, що виробляють смоли і пластмаси, тяжіють до районів видобування кам'яного вугілля і коксохімічного виробництва, до центрів нафтопереробки та газопереробки. Виробництво готових пластмас розміщується також у районах споживання. Найбільші підприємства зосереджені у Донецькому та Придніпровському районах. Центрами виробництва є Донецьк (поліхлорвінілові смоли і пластмаси) і Сєверодонецьк (склопластики, пластмасові вироби, сировина для виробництва синтетичних волокон), Запоріжжя (кремнійорганічні сполуки, синтетичні смоли), Дніпропетровськ (переробка фенольних смол). Виробництво полімерів налагоджено у Горлівці, Дніпродзержинську, Первомайську, Калуші, Одесі, Києві та інших центрах.

Виробництво хімічних волокон зосереджено у центрах, де є достатня кількість водних, паливно-енергетичних і трудових ресурсів. Це зумовлено тим, що на 1 т готової продукції витрачається від 5-7 до 20 тис. кВт o год електроенергії і до 5 тис. м3 технічної води. Центрами виробництва є: Чернігів (об'єднання "Хімволокно"), Київ, Черкаси, Сокаль (Львівська область), Житомир. Хімічні волокна, порівняно з натуральними, набагато дешевші. Вони використовуються для виробництва автомобільних шин (корд), технічних і побутових тканин, трикотажу.

Нафтохімічна і гумоазбестова промисловості розвиваються на базі переробки нафти і природного газу; вони використовують каучук (синтетичний і натуральний). Нафтохімія поєднується з нафтопереробкою (Лисичанськ, Кременчук, Херсон, Борислав, Бердянськ). Підприємства гумової промисловості випускають широкий асортимент продукції: автомобільні, тракторні, мотоциклетні шини, гумові шланги, транспортерні стрічки, різні предмети широкого вжитку. До найбільших підприємств належать: Дніпропетровський шинний завод, виробниче об'єднання "Білоцерківщина", Лисичанський завод гумотехнічних виробів, Київський завод "Червоний Гумовик" та ін.

У результаті розвитку і розміщення галузей хімічної промисловості в Україні сформувались три головні райони - Донецький, Придніпровський і Прикарпатський (рис. 4.4). Донецький район добре забезпечений паливом і різноманітною хімічною сировиною. Тут розвинені майже всі хімічні виробництва, пов'язані з металургією, машинобудуванням, скляною та текстильною галузями. На основі використання відходів чорної і кольорової металургії та природної хімічної сировини сформувалися найбільші вузли хімічної промисловості: Слов'янсько-Артемівський, Лисичансько-Рубіжанський, Горлівський, Маріупольський.

У Прикарпатському районі флагманами великої хімії виступають Роздольський і Новояворівський сірчані комбінати та Калусько-Долинський промисловий вузол. Вони спеціалізуються на виробництві природної сірки, калійних добрив, металічного магнію, органічних напівпродуктів з нафти.

Хімічна промисловість Придніпровського району представлена коксохімією, виробництвом азотних добрив, автомобільних шин, лаків і фарб, широкою гамою товарів побутової хімії. Виробництво хімічної продукції зосереджено у Дніпропетровсько-Дніпродзержинському, Запорізькому та Криворізькому промислових вузлах.

Основні напрями подальшого розвитку комплексу хімічних та нафтохімічних виробництв пов'язуються з поглибленням комплексної хімічної переробки органічного палива та повнішим використанням місцевих сировинних ресурсів. Головне завдання прискореного розвитку галузей хімії полягає у застосуванні прогресивних технологій та модернізації матеріально-технічної бази на підприємствах комплексу. Потрібно також удосконалити галузеву структуру хімічного комплексу, надати пріоритетності таким галузям, як виробництво синтетичних смол і пластмас, синтетичних волокон, синтетичного каучуку, лакофарбових матеріалів, мінеральних добрив та хімічних засобів захисту рослин.

Рис. 4.4. Хімічна промисловість