Розділ 4. ТЕРИТОРІАЛЬНА ОРГАНІЗАЦІЯ ВИРОБНИЦТВА У МІЖГАЛУЗЕВИХ ПРОМИСЛОВИХ КОМПЛЕКСАХ УКРАЇНИ

Спираючись на ці ознаки (виробничу і територіальну), всі міжгалузеві комплекси можна згрупувати у такі основні типи: промислові, агропромислові, лісовиробничі, акваторіальні. Кожен тип, у свою чергу, поділяється на підтипи. Так, промислові міжгалузеві комплекси охоплюють гірничодобувну промисловість, рудно-металургійну, паливно-енергетичну, машинобудівну, хімічну, будівельну, легку та ін.; агропромислові - галузі рослинництва і тваринництва разом з підприємствами, що переробляють сільськогосподарську сировину та реалізують її споживачам. Лісовиробничі комплекси функціонують на основі виробничо-економічної й технологічної єдності лісових галузей і відповідних підприємств механічної обробки та хімічної переробки деревини. Акваторіальні охоплюють заготовку і переробку рибних ресурсів, видобуток і переробку морських солей, водоростей, а також цикл виробництв на базі видобування та послідовної переробки нафтогазової сировини.

Залежно від просторових масштабів міжгалузеві комплекси поділяють на народногосподарські і територіальні.

Народногосподарські міжгалузеві комплекси формуються і функціонують як міжгалузеві утворення у структурі всього народного господарства країни. Головне їх завдання полягає у розв'язанні важливих загальнодержавних проблем. З метою ефективного вирішення певних проблем розробляються програми (програма розвитку паливно-енергетичного, машинобудівного, продовольчого комплексів та ін.). Такі комплекси називаються програмними.

Міжгалузеві територіальні комплекси - це підсистеми інтегральних територіально-господарських комплексів і в багатьох випадках відповідних їм народногосподарських комплексів. Наприклад, паливно-енергетичний комплекс Донбасу є одночасно елементом галузево-компонентної структури цього економічного району і підсистемою паливно-енергетичного комплексу України.

Серед територіальних міжгалузевих комплексів вирізняють спеціалізовані та багатогалузеві, які поділяються на регіональні та локальні. Так, у багатогалузевому агропромисловому комплексі Київського регіону взаємопов'язано функціонують такі галузеві утворення (підсистеми): льонопереробне, овочепереробне, хмелепереробне, цукропереробне, картоплепереробне, зернопереробне, молокопереробне та м'ясопереробне. Будь-який спеціалізований агропромисловий комплекс є складовою міжгалузевої структури багатогалузевого АПК.

Регіональні міжгалузеві комплекси розглядають на макро-, мезо- і мікрорівні. Найскладнішим є державний комплекс. Макрорайон у межах України - це система, у складі якої функціонують TBK декількох адміністративних областей, а будь-яка адміністративна область розглядається як мезорайон. Останній, у свою чергу, поділяється на мікрорайони. Крім комплексів у межах адміністративних областей, визначають ще міжгалузеві утворення декількох областей (міжобласні).

Локальні міжгалузеві комплекси функціонують у межах внутрішньообласних низових адміністративних районів, економічних вузлів та центрів. На локальній території досить чітко виявляється взаємодія економічних, демографічних і соціальних структурних елементів. Це особливо помітно у процесі формування економічних вузлів, де утворюється моноцентричний ареал, пов'язаний з ядром доцентровими силами. Ядро вузла - організаційно-господарський центр, що обумовлює його існування і розвиток як цілісної стійкої системи.

Дослідження територіальної організації міжгалузевих комплексів у межах різних їх типів дає можливість встановити ступінь освоєння території країни, відповідність спеціалізації комплексу природним ресурсам, визначити необхідні зміни у перспективі і з'ясувати роль кожного з них у системі географічного поділу праці. Аналіз структури міжгалузевих комплексів та їх просторових утворень дає змогу значною мірою обґрунтувати районні системи міського і сільського розселення, рівень розвитку виробництва, транспорту, сфери обслуговування, чисельність і розподіл трудових ресурсів, рівень споживання локальних ресурсів, а також сумарні витрати на розвиток усіх виробничих і невиробничих підрозділів. Результат аналізу передбачає розробку територіальної моделі народногосподарського комплексу регіону. Така модель має враховувати ефект територіальної концентрації, комбінування і кооперування виробництв різних міжгалузевих комплексів, раціональність внутрішньовузлових і внутрішньорайонних зв'язків з урахуванням сировинних ресурсів і збуту готової продукції.

4.2. Паливно-енергетичний комплекс

Паливно-енергетичний комплекс (ПЕК) - це міжгалузева система, що розвивається на основі видобутку палива і виробництва енергії, їх транспортування, розподілу і використання. До складу ПБК входять паливна промисловість (нафтова, газова, вугільна, сланцева, торфова), електроенергетика, а також виробнича інфраструктура (магістральні високовольтні лінії електропередачі і трубопроводів, що утворюють єдині мережі на певній території).

Від розвитку цього комплексу залежать темпи, масштаби і техніко-економічні показники виробництва промисловості, сільського господарства, транспорту. Освоєння паливно-енергетичних ресурсів у межах економічних районів є основою формування подальшого розвитку їх промислових комплексів.

Паливно-енергетичний комплекс України розвивається в умовах поступового зниження видобутку палива в головних районах паливної промисловості. Видобуток основних видів первинних енергоресурсів в умовному обчисленні в останні роки зменшується, а власні ресурси становлять 30-40 % до потреби. Це зумовлює збільшення ввозу всіх видів палива для потреб народного господарства. Отже, напружений паливно-енергетичний баланс ускладнює роботу всіх секторів економіки і приводить до змін у споживанні енергії та енергоносіїв у багатьох галузях. Головні зусилля мають спрямовуватися на зменшення затрат палива й енергії у процесі виготовлення одиниці продукції в різних галузях, тобто потрібно знижувати енергоємність продукції. Скоротити затрати палива можна також шляхом підвищення його якості. Важливо досягти випередження темпів зростання виробництва електроенергії порівняно з темпами зростання видобутку і виробництва первинних паливно-енергетичних ресурсів.

Підприємствами ПБК України за 2007 р. видобуто 102,0 млн т вугілля; нафти, включаючи газовий конденсат, - 53,5 млн т, природного газу - 28,0 млрд м3. Видобуток основних видів первинних енергоресурсів в умовному обчисленні зменшився, порівняно з 1991 р., на 55 % і становив понад 88,0 млн т. Змінилась також структура споживання палива. Переважну частину в загальному обсязі спожитого палива становив газ (47 %), а також вугілля (46 %), незважаючи на його невисоку якість. Частка топкового мазуту внаслідок високих цін скоротилася до 7 %.

Паливна промисловість України об'єднує вугільну, нафтовидобувну, газовидобувну та нафтову галузі. Особливістю структури видобутку палива в Україні є переважання видобутку кам'яного вугілля.

Вугільна промисловість - це базова галузь для розвитку електроенергетики, коксохімії, металургії.

Запаси вугілля на території України зосереджені в основному в трьох басейнах: Донецькому, Львівсько-Волинському та Дніпровському (табл. 4.1). У загальних запасах вугілля в Україні (117,1 млрд т) найвища частка належить Донецькому басейну - 87 % (101,9 млрд т), Львівсько-Волинському та Дніпровському - відповідно 2,0 % (2,3 млрд т) та 3,5 % (4,1 млрд т).

Поклади вугілля є також на території Харківської, Полтавської і Закарпатської областей, що становить разом майже 9,0 млрд т.

В Україні розвіданих запасів вугілля достатньо для задоволення власних потреб і забезпечення експортних поставок.

Головним районом видобутку вугілля в Україні є Донецький. Площа Донбасу становить 53 тис. км2. Найбільші поклади твердого палива зосереджені у центральній і північній частинах Донецької та південній частині Луганської областей. Значні вугленосні площі освоєні у Західному Донбасі (Дніпропетровська область). Майже половина промислових запасів вугілля припадає на коксівне (75-90 % вуглецю, теплотвірність 7000 ккал/кг). Його видобувають переважно у центральній частині Донецької області (Єнакієве, Горлівка, Макіївка, Донецьк, Красноармійськ, Костянтинівна) тау Краснодонському і Кадіївському районах Луганської області. Цінним енергетичним паливом є антрацит (90-96 % вуглецю, теплотвірність 8000 ккал/кг). Поклади антрацитового вугілля залягають переважно у Луганській області.

За собівартістю вугілля Донеччини дороге. Одна з причин високої собівартості - глибоке залягання пластів (понад 1000 м) та незначна їх потужність (від 0,45 до 1,0 м). Середня глибина розробки родовищ наближається до 700 м, а максимальна становить 1400 м. На горизонтах понад 600 м функціонує майже 60 % шахт, на частку яких припадає понад 50 % всього видобутого вугілля. Пласти, які вважаються небезпечними щодо раптових викидів вугілля і газу, характерні для 40 % шахт. Однак цей басейн відіграє важливу роль для України у формуванні таких промислових вузлів, як Донецько-Макіївський, Горлівсько-Єнакієвський, Стахановсько-Алчевський, Лисичансько-Рубіжанський та ін. На вугільній промисловості Донбасу спеціалізуються такі вузли: Торезо-Сніжнянський, Свердловсько-Антрацитівський, Селидовський та Красноармійський.