Розділ «ТЕКСТИ ПЕРШОДЖЕРЕЛ ДО УСІХ ТЕМ КУРСУ»

Але установивши, що фундамент релігійної філософії закладений почуттям, ми повинні визнати, що філософія опрацьовує більш високим способом матеріал, доставлений ним. Почуття обмежене і сліпе; воно не здатне скласти звіт в самому собі. Воно заспокоюється на тому, що його досягнення таємничі і загадкові, відмовляється виправдувати їх раціонально і нерідко охоче дозволяє їм бути суперечливими і безглуздими. Філософія ставиться до цих питань зовсім інакше. Вона прагне відвоювати в таємниці і суперечливості всякий клаптик знання, якого вона стосується. Найвищий свій ідеал розум завжди бачив у звільненні свого царства від темних і хистких особистих переконань і в досягненні об’єктивної істини, обов’язкової для кожної мислячої людини. Звільнення релігії від її недоцільного і нераціонального індивідуального характеру, додання написаним нею шляхам до спасіння загального значення і визнання—така вічна задача розуму. (Пер. укр. aem.).

Джеймс У. Многообразие религиозного опыта. — М., 1993. -С. 335-336.

Текст 2.2. ПРОТОІЄРЕЙ ОЛЕКСАНДР МЕНЬ. РЕЛІГІЯ В ЖИТТІ ЛЮДИНИ

Текст 3.1. ОБРЯДИ ІНІЦІАЦІЇ

Виявляється, обрядова ініціація дітей відбувається лише раз на п’ять — сім років. У ній беруть участь кілька сіл. Насамперед вони спільно намічають на своїй території велику ділянку густого лісу; всі стежки, що ведуть через цю ділянку, перегороджуються і відводяться вбік. Біля входу в ліс зводять величезні ворота...

У лісі непосвяченими заволодівають знахарі. Розбивши дітей на кілька груп, вони одразу починають їх татуювати. — Буває більше двохсот хлопців, — пояснює Вуане, — так що доводиться різати багато спин.

Не всі діти однаково переносять катування. Деякі так кричать і відбиваються, що знахарі задовольняються нанесенням двох—трьох подряпин з кожного боку; інші, навпаки, вимагають нових рубців, щоб довести свою хоробрість. Як правило, у день торжества роблять не більше трьох рядів насічок, а за час стажування в лісі щороку додають по одному ряду...

Варто визнати, що практика ініціації, якщо зняти з неї містичну оболонку, відповідає перетворенню, шо відбувається в дійсності. Вона змушує хлопчика перемогти дитяч і жахи й вимагає від нього великої стійкості. Але цього іспиту було б недостатньо, якби він не супроводжувався три валим перебуванням у лісі. Дитина знає вже великі таємниці племені, але вона ще не здатна виконувати свою роль чоловіка і витримувати важке життя... Вона має навчитися усього, що корисно знати тома [назва племені.—Авт.].

Насамперед хлопчики будують в іспитовому таборі невелике село — пізніше вони зможуть побудувати хатину для своєї родини. Вони корчують і обробляють ділянки, сіють і вирощують рис, збирають плоди пальми для вичавлювання олії; незабаром вони зможуть відрізняти всі їстівні плоди в лісі, вистежувати дичину і полювати із собаками. Вони самі прядуть смужки бавовняної тканини для своїх бубу й у вільний час виготовляють рабану [різновид тканини з рослинних волокон.—Авт.). Весь надлишок зробленого ними передається батькам.

Крім цього суто практичного виховання, хлопчики одержують тут і моральну підготовку. Охоронці фетишистського культу відкривають їм великі традиції племені: імена лісових духів і героїв, способи виготовлення ліків і отрути, мистецтво тлумачення волі духів по горіхах кола і читання знамень під час жертвопринесення, заборони і ритуали фетишистських церемоній...

Час від часу підліток у таборі піддається новим фізичним іспитам: він мусить, наприклад, залишившись сам у лісі, самотужки забезпечити себе їжею. Життя в іспитовому таборі іноді настільки суворе, шо деякі діти не витримують.

Іспитовий термін триває досеми років. Після його закінчення підлітки повертаються у свої родини. Свято, що влаштовується з цього приводу, — одне з найбільшихутома...

Церемонія починається подібно до хрещення. Воно відбувається за огорожею табору в присутності самих тільки посвячених. Юнак робить очисне купання в рукаві річки, лягаючи в потік головою убік джерела. Охоронець культу, вимовляючи свої заклинання, повідомляє посвячуваному таємне ім’я, що дається йому під час ініціації; це ім’я може бути позначено звуками барабана або свистка. Потім підлітка підводять до магічної стінки, яку він має на очах старійшин, що зібралися, подолати одним стрибком. За стіною, серед листя, шо засіяло грунт, розкидане листя семи різних порід, з яких жодне не повинне бути зачепленим при стрибку. Зрозуміло, що посвячуваний може розраховувати тільки на удачу, але в цьому і полягає гра: тома не люблять невдах.

На світанку того дня, коли посвячені виходять з лісу, по селу пробігає вісник і розбиває горщик перед хатиною тієї родини, чий хлопчик помер під час іспитів. При цьому він вимовляє: "Твій син, як цей горщик". Батькам не дозволяється висловлювати свою скорботу до закінчення свята, вони повинні брати участь у всіх розвагах. Для батька це вже не новина: він може відвідувати іспитовий табір у будь-який час, але, пов’язаний загальною таємницею, не має права попередити свою дружину...

Біля входу до лісу влаштоване узвиш шя, подібне до театральної сцени. На ній чаклуни демонструють разючі докази своєї магічної влади. Най небезпечніші рослини і звірі лісу один за одним коряться їхнім велінням...

Насправді тільки кілька тонких стовбурів згинаються під звуки голосу зоги; на кожному хлопчик, прив’язаний до вершини і замаскований рафією, розгойдує стовбур в усі боки. Лісові звірі дають про себе знати лише криком, а найстрашніші хижаки, пантери, — це лише посвячені, одягнені в їхні шкіри. Добре натреновані, вони чудово імітують звички цих тварин—так, принаймні, здається здалеку.

П і с л я виступу чаклунів один із старійшин наближається до входу в священний ліс і через величезні папороті звертається до Афви. Він вимагає відпустити юнаків у село. Починається довгий діалог. Афви вимагає в обмін на дітей принесення. Тоді всі жителі села наближаються до входу у священний ліс. Виростає величезна купа дарів, і підлітки нарешті виходять з ув’язнення. (Пер. укр. авт.).

Ізсо П.-Д. Священныйлес—2-е изд., ucnp.—M., 1979,—С. 108—114.

Текст 3.2. СИСТЕМА ТАБУ

Між релігіями всіх полінезійських племен простежується помітна подібність, можна навіть сказати, цілковита схожість, і в кожній з них існує загадкове т а б у, що застосовується де біл ьше, де менше. Система його така складна і незбагненна для розуму, щоя знав кількох людей, які роками жили серед тубільців, вивчили їхню мову й звичаї і не змогли розібратися в цьому своєрідному і загадковому звичаї... Вплив т а б у воістину все пронизує, воно поширюється і на найважливіші події, і на найменші повсякденні дрібниці. Одне слово, усе життя дикуна побудоване на суворому і невідступному дотриманні розпоряджень т а б у, що керує будь-якою його дією.