Розділ «8.5. ОСОБЛИВОСТІ РЕЛІГІЙНОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ. ОСНОВНІ ТЕЧІЇ В ІСЛАМІ»

Значення ісламу і арабської цивілізації та їхні взаємини з християнською європейською цивілізацією завжди визначалися тією роллю, що відіграв Близький Схід у соціокультурній історії людства: він був свого роду культурним джерелом, де Захід знаходи в ті культурні елементи, яких йому не вистачало. З цього приводу можна згадати імена Ібн-Сіни (Авіценни) (XI ст.) і Омара Хайяма (1040-1123) і просто те, що ми користуємося арабськими цифрами.

Якщо процес культурного синтезу був ззовні непомітним, політичні взаємини між арабами і християнами завжди складалися непросто. Про це свідчать зіткнення двох світів у XI—ХІІІ ст. у часи Хрестових походів, наступ Османської імперії на Європу, що три вав до кінця XVI ст., і контрнаступ зміцнілого Заходу, що закінчився наприкінці XIX—початку XX ст. падінням Османської імперії, виникненням на її території багатьох європейських держав і європеїзованої Туреччини, конфлікт між підтримуваним Заходом Ізраїлем і арабським світом протягом усієї другої половини XX ст. При цьому Захід завжди ставився до арабського світу вороже, відчуваючи в Його існуванні спочатку своєрідний виклик божественній упорядкованості світу, а потім серйозну перешкоду на шляху до світового панування.

Лише в 1965 р. на II Вати канському соборі вперше за всю історію Католицька Церква офіційно декларувала свою терпиму позицію шодо мусульманського віровчення: "Церква з повагою ставиться й до мусульман, що поклоняються єдиному Богові, живому і сущому, милосердному і всемогутньому, творцеві неба і землі, що "говорив до людей". У цій Декларації також указувалося на близькість, по суті, трьох "стовпів" ісламу до важливих християнських обрядів — щодо Бога (молитва), щодо ближнього (милосердя), щодо власної природи людини (піст). Високо були оцінені норми шаріату — як такі, що налаштовують людину на моральний спосіб життя. Розходження між християнами і мусульманами в Декларації вбачалося лише в тому, що мусульмани визнають Ісуса не Богом, а пророком. Декларація закликала всіх "піддати забуттю минуле і щиро прагнути до взаєморозуміння, а також до того, щоб спільно захищати і зміцнювати заради всіх людей соціальну справедливість, моральні цінності, мир і свободу"*75.

*75: {Nostra Aeiate. Декларация об отношении церкви к нехристианским религиям // Христиане и мусульмане: Проблемы диалога." М., 2000.- С. 5.}

Ще в XIX ст. найвідоміший мислитель Заходу Г.В.Ф. Гегель стверджував, що "іслам уже давно зійшов із всесвітньо-історичної арени і знову повернувся до східного спокою і нерухомості"*76. Замість цього ісламський світ, спираючись на економічну базу, створену половиною світових запасів найбільш дешевої у видобутку нафти, переживає в наш час своєрідне "мусульманське відродження". Він об’єднався - таким центром є для мусульман міжнародна урядова організація 50 ісламських країн—"Організація Ісламської Конференції" (1969), ісламські об’єднані нації. У світі ісламу в останні десятиліття дедалі впливовішою стає фундамешпалістська орієнтація, що пропагує повернення до справжніх ісламських цінностей часів Мухаммада. Поряд з нею існують трали ціоналістська, шо жадає залишити іслам таким, який він є, і модерністська, котра виступає за більш активне пристосування ісламу до реалій сучасного світу. Представники фун-даменталізму виступають також з радикальними ідеями "панісламізму" — різкого посилення ролі ісламу в економічному, політичному, духовному житті народів, що традиційно входили в орбіту поширення ісламу, і розширення сфери впливу цієї релігії на інші народи і держави. Ідеї "панісламізму" одержали практичне втілення в діяльності численних мусульманських міжнародних організацій, у тому числі екстремістських. Прикметна ознака, що активізація радикальних ісламських рухів 1990-2000 рр. пояснюється не релігійними, а культурними, психологічними та геополітичними чинниками. Йдеться про розвиток глобалізації, яка для багатьох мусульман тотожна "американізації". У першу чергу, вона загрожує традиційному ритму життя, матеріальному добробуту та привелейованому соціальному статусу міського середнього класу—дрібних підприємців, торговців, лікарів, інженерів, держслужбовців, учителів. Представники цих професійних груп, на думку західних експертів, складають масову базу найвпливовіших ісламських угруповань.

*76: {Гегель Г.В.Ф. Лекции по философии истории - СПб., 2000.- С. 377.}

Попри це, згідно зданими соцопитування "Мусульмани в українському суспільстві", дві третини опитаних мусульман у нашій країні виступають за діалог з християнами, наголошують на своєму м иролюбному ставленні до цієї релігії та її вірних.