Розділ «8.5. ОСОБЛИВОСТІ РЕЛІГІЙНОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ. ОСНОВНІ ТЕЧІЇ В ІСЛАМІ»

Певним винятком з цього правила може вважатися хіба що суфізм (араб, суф — вовна, суфій — людина, одягнена у грубий вовняний одяг аскетів), представники якого закликали цілком відмовитися від усього земного і повністю присвятити себе Богові. На початковому етапі розвитку суфізму це виявлялося в посиленні вимог щодо обрядово-культової складової ісламу: збільшення кількості молитов, дотримання додаткових постів і суворих обітниць стримування від надмірностей в їжі, питті, одязі,—мовляв, задовольняйся тим, що послав тобі Аллах, Суфії створили власні братства, що нагадують ордени християнського чернецтва. По всьому ісламському світі братства суфіїв побудували спеціальні будинки для мандрівних суфіїв — дервішів (перс, бідняк), що служили разом з тим і школами, і місцями зустрічей і диспутів між суфіями, і приміщеннями для проведення особливих суфійських обрядів. З часом у суфізмі склалася й містична традиція, була розроблена власна мова, у якій загальновідомі слова наповнювалися зовсім іншим змістом, були вироблені особливі обряди і вправи, що сторонньому спостерігачу нагадували танець. Виконання цих вправ у поєднанні з багаторазовим повторенням молитовних формул, спеціально підібраним музичним супроводом, уживанням тонізуючих напоїв, на дум ку суфіїв, пови нне було при вести до зре -чення від земного світу і наближенню до божественної реальності.

Окрім суфізму, в ісламі існують й інші течії. "Яблуком розбрату" для них є суперечка про принципи співіснування релігійної і світської влади. Пророк, якого обрав безпосередньо Аллах, помер. Його спадкоємці — халіфи—повинні були піклуватися проте, щоб люди жили відповідно до Корану і Суни. Із самого початку серед мусульман розпалювалися жорстокі суперечки про те, хто ж здатний очолити мусульманську громаду. Так виникли дві основні течії в ісламі — сунізм та шиїзм. Зрозуміло, що на тій стадії культурного розвитку арабів, на якій з’явився іслам, у ньому просто не могло бути "неземних" приводівдлявнутрішньоконфесійнихчвар. Це християнство, за плечима якого стояв синтез тисячолітніх античної та близькосхідної культурних традицій, могло дозволити собі догматичні суперечки, наприклад, про "подібносутність" (грецьк. гомоусія) або "єд и посутність" (грецьк. гомоюсія) Бога-Отця і Бога-Си на.

Послідовники игаїзму (араб, аш-шиа - прихильники) вважали, що главою мусульман — імамом — може стати тільки кревний родич Мухаммада, тому що саме на нього може зійти божественна благодать, яка осяяла засновника ісламу. На думку шиїтів, таким був Алі ібн Абу Таліб—двоюрідний брат Пророка, який узяв шлюб з його дочкою Фатимою, четвертий "праведний" халіф (656—661). Імам Алі й дотепер користується в середовищі шиїтів винятковою славою і вшануванням. Шиїти додають до Корану особливу суру- "Два світила" (Пророк Мухаммад і імам Алі), а до основного положення символу віри "Немає ніякого божества, крім Аллаха, а Мухаммад — Посланник Аллаха" — слова "І його товариш Алі". Існує і специфічне тлумачення Корану, де з’ясовується божественність Алі. Одна з течій шиїтів доходить до безпосереднього обожнювання свого імама.

Після загибелі Алі від руки вбивці шиїти вважали, що влада повинна перейти до онуків Пророка — Хасана й Хусейна. Але доля нових імамів виявилася такоюжтрагічною—вони загинули у боротьбі за владу.

Ці три перших імами поклали початок династії шиїтських імамів. Хоча вони не мали реальної політичної влади, проте вважалися духовними лідерами шиїтської! громади в різних країнах. Імамат (верховна релігійна влада) переходив з покоління в покоління серед нащадків перших трьох імамів. Останнім, дванадцятим, імамом ставу XII ст. нащадок Пророка також на ім’я Мухаммад. Раптово цей імам безвісти зник за таємничих обставин. Тоді й виникло вчення про "схованого імама", якого Аллах сховав до певного часу в недосяжному місці. Він може повернутися на землю в призначений час і відновити справедливість. Ніхто не знає, коли це відбудеться. Шиїти шанують схованого імама як свого єдиного главу, і всі шиїтські керівники, вищі духовні наставники (наприклад, аятоли в Ірані) вважаються представниками "схованого імама".

У шиїтських імамах живе передана від Мухаммада "пророча душа". І мам Алі одержав пророчу душу від самого Аллаха, і тому шиїти не визнають Суну, а мають власні перекази (хабар, або ахбар), що містять мудрі висловлювання імама Алі, свідчення про його життя, і вважаються авторитетним джерелом шиїтського віровчення.

Найбільш відоме шиїтське свято—Ашура, траурна декада, присвячена пам’яті шиїтських мучеників.

Головні святині шиїтів знаходяться в Іраку. Це міста Куфа, де було вбито халіфа Алі, розташований неподалік Неджеф, де його поховано, Кербела, центр вищої духовної освіти, місце останнього притулку імама Хусейна, онука Пророка Мухаммада.

В ісламському світі шиїти й інші близькі до них течії складають меншість (менше чверті від загальної кількості мусульман), але вони дуже активні і значно впливають на мусульманський рух не тільки на Сході. Шиїзм поширений переважно в Ірані й Іраку, Лівані, Йе-мені, Бахрейні, Азербайджані.

Сунізм—це ортодоксальний напрямок в ісламі. Суніти відрізняються від шиїтів тим, що за їхнімиуявленнями Суна — це одне з джерел мусульманського віровчення і права поряд з Кораном. Сунізм також відрізняється і ставленням віруючих до спадковості верховної і духовної влади — халіфа-імама. Світського і духовного главу мусульман повинні обирати члени громади. Точніше кажучи, ніяких всенародних виборів в арабському світі ніколи не існувало, обрання завжди відбувалося у вузькому колі осіб, наближених до Пророка або його спадкоємців, а мусульманській громаді належало підтвердити факт, шо здійснився. Але навіть таким "недемократичним" (на наш погляд, зрозуміло) способом людина могла стати халіфом не завдяки походженню, а завдяки власним здібностям. Не дивно, що історія арабського халіфату знає численні випадки, коли абсолютну владу захоплювали сини рабинь, а по кілька відсторонених від влади й засліплених колишніх халіфів одночасно жебракували поблизу столичних мечетей.

Суніти наполягають на тому, що саме вони точно слідують Корану, вказівкам Мухаммада і його сподвижників. Оголосивши себе послідовниками "істинної віри", суніти розглядають всіх іновірців як "заблудлих". Сунізм поділяється на чотири релігійно-правових школи (мазхаби) — ханіфіти, шафіїти, малікіти і ханбаліти. Всі сунітські мазхаби вважаються правовірними, рівноправними, і тому мусульмани можуть дотримуватися кожного з них.

У середовищі ханбал ітів склався ваххабізм, що виник у середині XVI11 ст. в Аравії на основі вчення Мухаммада ібнАбдаль-Ваххаба, який проповідував суворе дотримання монотеїзму, відмову від поклоніння святим людям і місцям, очищення ісламу від нововведень і повернення до початкової чистоти. Послідовники цього "ісламського протестантизму" завжди відрізнялися надмірним радикалізмом у визначенні засобів своєї боротьби; свого чаісу вони спробували розтрощити Чорний Камінь Кааби як язичницький пережиток.

Іслам в Україні

Центром ісламу в Україні протягом усієї її історії залишався Крим. У1242 р. татаро-монтоли завоювали півострів: Крим увійшов до складу Золотої Орди, де у XIV ст. іслам поширився як офіційна релігія. УХУ ст. у зв’язку з розпадом Орди, в Криму виникло Кримське ханство, яке наприкінці століття підпало у васальну залежність від Османської імперії.

Мусульмани Криму належать до сунітського напрямку. У Кримському ханстві за моделлю багатьох ісламських країн відбулось зрощення світської державної та релігійної влади. На чолі мусульманського духовенства Кримського ханства стояв муфтій. Муфтієм мусульман Криму вважали самого хана. Окрім муфтія до складу духовенства входили інші особи—казі, імами, шейхи. Практично в усіх значних поселеннях діяли мечеті (їх налічувалося понад 1500 у XVIII ст.), початкові (мектебе), і середні (медресе) навчальні заклади. Провідним авторитетом з питань мусульманського права, головою улемів (богословів) був шейх-уль-іслам. У сучасній Євпаторії мешкали дервіші. Під впливом ідей і норм ісламу сформувалася національна культура кримськотатарського на роду, його побутові традиції, мова, спосіб життя, письменство, музика, архітектура.

На жаль, більша частина наступних 300 років історії Криму пройшла у безперервних війнах між Кримським ханством, українським козацтвом, царською Росією, Річчю Посполитою та султанською Туреччиною. Однак напади кримських і ногайських татар на українські землі Й героїчна протидія українського козацтва ніколи не набували характеру "священної війни". Головна мета цих нападів була суто економічною—здобуття якомога більшої кількості полонених для наступного продажу на східних ринках. Татари не прагнули культурно або релігійно закріпитись деінде північніше від місць свого проживання. Щоправда, частина українських невільників через зрозумілі обставини змушена була приймати іслам осідати на кримських і турецьких землях. Деякі з них, наприклад, славнозвісна Роксолана (1505-1561) — дружина і політичний радник султана Сулеймана І -посідал и дуже високе соціальне становище.

Наприкінці XVIII ст., після кількох війн з Кримом і Османською імперією, Росія знищила Кримське ханство з його теократичною державною структурою, і приєднала його територію до своїх земель. Російська імперська влада, в принципі, терпимо ставилась до ісламу. Для опікування релігійними справами було створене в 1794 р. Таврійське малометанське правління. Однак із певних політичних міркувань, іслам і мусульмани Криму зазнавали систематичних утисків. За часи панування Російської імперії було знищено понад як 900 мечетей. Із 1,5 тис. початкових шкіл залишалось 275. На весь Крим діяло тільки 23 медресе. Чисел ьність’духовенства скоротилося в багато разів і складала 942 особи. У1876 р. міністр внутрішніх справ остаточно заборонив видавати кримським татарам паспорти для здійснення хаджу. Це спричи нило їхню масову еміграцію до Туреччини та інших мусульманських країн. Вважається, що з 1783до 1917 р. з Криму емігрувало майже 4 млн мусульманського населення. Унаслідок цього напередодні революції 1917 р. татари становили лише 1/3 сільського і 1/10 міського населення Криму.

Окрім Криму, в XIX—на початку XX ст. мусульманські громади з’явились у багатьох містах України. Значною мірою то були десятки тисяч економічних мігрантів з волзьких татар, залучених для роботи в швидко зростаючій важкій промисловості, а також політичні репатріанти з Кавказу, де кілька десятків років тривала жорстока війна за незалежність. Царський уряд дозволяв їм мати мечеті й молитовні будинки. Наприклад, дві мечеті діяли у Луганську і Макіївці, молитовний будинок був у Києві. У 1910 р. у місті заклали фундамент мечеті, яку не встигли побудувати через початок Першої світової війни.

Комуністична влада у Радянській Україні поставилась до кри мських мусульман ще з більшою підозрою як до націоналістичних елементів. П ротягом 1920— 1930-х років було закрито всі мечеті. Значну їх частину відразу зруйнували, іншу - облаштувал и під різні господарські потреби. У м. Бахчисарай кам’яну мечеть перетворили на хлібний склад, в Євпаторії—віддали під краєзнавчий музей. Увесь мусульманський актив було репресовано, розстріляно, вислано майже все мусульманське духовенство. Безжально була знищена мусульманська культура: ліквідовано самобутню писемність, заборонено до вжитку арабську графі ку, скасовано систему освіти. З усіх довідників, енциклопедій, підручників вилучався матеріал про мусульманську державу в Криму. В масовому порядку було знесені навіть цвинтарі, а надгробки закладались у підмурки нових будинків. Апогею переслідування татар д осягли у часи Другої світової війни, коли за звинувачення у співробітництві з фашистами у травні 1944 р. з Криму було виселено приблизно 200тис. татар, які ще залишались. Нині триває процес їх повернення до Криму, відродження мусульманських релігійних громад.

Поза Кримом на 1926 р. залишалось лише чотири зареєстровані громади із загальною чисельністю мусульман 200чоловік. На початок 1941 р. вже не було жодної. Таке становище три вало аж до середи -ниІ980-хрр.