РОЗДІЛ 7. ЕВОЛЮЦІЯ ХРИСТИЯНСТВА

В історії Православної Церкви чернецтво вплинуло на багато сторін християнського вчення і способу життя. На Православному Сході й на Русі чернечі обителі — монастирі—були джерелами благочестя, центрами освіти, релігійної й національної свідомості і духовної культури.

Крім здійснення таїнств, православна кульгова система містить молитви, поклоніння святим і реліквіям, хресту, іконам, свята і пости.

Провідне місце молитвам приділяється в православ’ї не випадково: їх називають "їжею і життям душі". Православ’я розглядає молитву як "бесіду з Богом" підчас якої "ми почуваємо добрість і милість Божу, а свою негідність; ми наповнюємося почуттям подяки, даємо обітницю в майбутньому коритися Богові. Молитва зміцнює віру й надію, навчає терпіння, дотримання заповідей і особливо прохання небесного добра"*55 (див. текст 7.2).

*55: {Православна віра єдиної, святої, Соборної й Апостольської Церкви. Послання східних патріархів// Із праць митрополита Іларіона.- Нью-Йорк, 1986.-С. 64.}

Культ святих

Культ святих — посмертне шанування осіб, наділених надприродними здібностями. За вченням Церкви, святі — це люди, які вели благочестиве життя, здійснили подвиги на славу Божу й після смерті були наділені даром творити дива - надприродні за походженням і незбагненні розумом події, виявлені Богом у порушення законів природи і суспільства заради благих цілей. Православні вірять, що святі — це посередники між Богом і людьми, небесні заступники тих, хто живе на землі, і тому звертаються до них із проханням про заступництво.

В православ’ї встановлено 7 рангів святих: 1) ангели (служителі Бога, які мають сповіщати людям Його волю, серед них серафіми та херувими, які полум’яніють надзвичайно сильною любов’ю до Господа), 2) пророки; 3) праведні, які уславились своїми подвигами на славу Божу; 4) преподобні, тобто святі-самітники; 5) апостоли -12 найближчих учнів Христа; 6) святителі—служителі Церкви Божої, які мають перед нею величезні заслуги; 7) мученики, які прийняли смерть за віру.

Найчастіше поклоніння святому супроводжувалося містичним шануванням його останків — мощей, що сприймалися як безпосереднє і видиме джерело дивотворення. Це могли бути або кісткові останки, або попіл спалених трупів, або муміфіковані тіла. Ті з них, що добре збереглися, що особливо вражало уяву християн, іменували "нетлінними мощами"; в них бачили явний знак виняткової святості цього покійного і віддавали йому найбільші почесті. Реліквії вміщували в коштовну раку, виставлену в доступному для поклоніння місці в храмі. Вважалося, що молитва перед ракою або дотик до неї може зцілити навіть невиліковних хворих, не говорячи вже про менш разючі дива. На честь більшості прославлених у такий спосіб святих були складені "Житія", написані ікони і служби, встановлені дні пам’яті.

Пантеон загально-церковних святих, наприклад, Руської Православної Церкви налічує понад 450 осіб і продовжує поповнюватися до цього дня. Порівняймо: у Римо-Католицькій Церкві налічується кілька тисяч святих, але їхнє шанування не таке значне. До цього числа ще в середині XVIII ст. була залучена група із 178 "київських святих", до яких належали святі Києво-Печерської лаври, святі міста Києва і святі колишньої самостійної Київської митрополії. Зроблено це було для того, щоб закріпити єдність київської і московської гілок православ’я.

Прославлення святих переслідує безліч інших цілей. Так, за допомогою культу святих енергійніше впроваджувалася в побут християнська обрядовість, адже практично кожний день церковного календаря присвячувався пам’яті того або іншого святого. Шануванням святих, серед яких було багато вищих церковних ієрархів, різні православні церкви зміцнювали престиж єпископської влади, культивували в середовищі віруючих повагу до Церкви взагалі. Нарешті, на прикладі святих "подвижників віри і благочестя християнського" православне духівництво навчало свою паству терпіння, інших християнських чеснот як найвірнішого шляху до спасіння душі. За даними останніх досліджень релігійності українських громадян, 50% віруючих, як правило, християн, 40% тих, хто коливається між вірою та невір’ям, 15% невіруючих людей визнавали чудотворну силу святих реліквій.

Поклоніння хресту

Піст

Піст — це особливий час, що людина присвячує Богові. Дні посту віруючі присвячують молитвам, читанню Священного Писання, міркуванням над своїми гріхами, сповіді, відвідуванню церкви. У ці дні віруючі повинні утримуватися від уживання м’ясної і молочної їжі; уникати веселощів і розваг, очищаючи себе фізично і духовно: "Що таке піст, як не покарання для того, щоб утихомирити тіло здорове і зробити його немічним для пристрастей, за словом Апостола: "Коли бо я слабий, тоді сильний" (2 Кор. 12:10)*58.

*58: {Монашеское делание: Сборник поучений святых отцов и подвижников благочестия.- М., 1991.- С. 102.}

У православ’ї існують багатоденні й одноденні пости.

Багатоденні пости:

• Великий піст, що починається за 40 днів до свята Входу Господнього в Єрусалим і до нього додається ще Страсна седмиця (тиждень перед Великоднем);

• Різдвяний піст, що починається за 40 днів до свята Різдва Христова в день пам’яті апостола Пилипа;

• Петровський піст, що починається через тиждень після свята Трійці і закінчується вдень пам’яті апостолів Петра та Павла 12 липня;

• Успенський піст, що починається 14 серпня і закінчується в день свята Успіння Божої Матері 28 серпня.