Розділ «5.7. ЧАНЬ-БУДДИЗМ»

"Шокотерапія" — це незрозумілі команди наставників своїм учням, зовні несвоєчасні запитання, цитати з якогось священного тексту, грубі жести, ато й несподівані удари ціпком з усіх сил. Останню дію можна порівняти з останнім помахом пензля, яким досвідчений творець завершує свій твір. Спираючись на розвинуту тривалими тренуваннями інтуїцію, наставники повинні уловити в виснаженій витраченими зусиллями і внутрішніми сумнівами свідомості учня той момент, коли йому буде досить одного поштовху, щоб піднятися на якісно новий рівень.

Усю цю оригінальну чань-буддійську практику можна порівняти хіба що з первісними ініціаціями або "шаманською хворобою" як символічним уособленням умирання і нового народження людини.

На відміну від Просвітлення, штучно досягнутого подібними неймовірними для непосвячених зусиллями, інтуїтивне "проникнення" у природу Будди чимось зовні схоже на творче осяяння, як його розуміє європейська християнська культура. Воно повинно охопити людину раптово, без зовнішніх зусиль з її боку, у будь-якому місці, у будь-який час. Наприклад, уславлений шостий патріарх чань-буд-дизму Хуейнен, за його власними словами, одержав своє перше Просвітлення на ярмарку, де торгував дровами, коли почув читання буддійської Діамантової сутри*49 . "У термінах християнства настає момент, коли душі чують голос живого Бога, — стверджує Д. Т. Судзукі. —Євреї могли б сказати, що Мойсей перебував саме в подібному стані свідомості, коли почув глас Божий нагорі Синай: "Я є Той, Хто є"*50.

*49: {Сутра Помоста Шестого Патриарха Хэйнэна // Абаев Н. В. Чань-буддизм и культурно-психологические традиции в средневековом Китае.— Новосибирск, 1989 - С. 178.}

*50: {Судзуки Д. П. Лекции по дзэн-буддизму.— С. 44.— Див. Вих. 3:14.}

Послідовники чань-буддизму, що пережили подібний психологічний досвід, звичайно порівнюють його з несподіваним випаданням дна в бочці, внаслідок чого весь її вміст ля кілька секунд опиняється зовні.

Коли нарешті настає (неважливо, штучно чи спонтанно) довгоочікувана мить Просвітлення, то істинна природа людини проглядає наче сонце, що його не можуть повністю затьмарити ніякі хмари, вона відчуває "нестерпну легкість буття". Це означає не тільки новий — більш свіжий, більш гострий, але головне—більш цілісний погляд на світ, подібно погляду людини, яка вийшла на світло після тривалого перебування в темряві. Самі дії і вчинки людини в подібному стані підкоряються тільки внутрішнім інтуїтивним поривам і можуть йти врозріз із загальновизнаними правилами поведінки: божевільний регіт, голосний лемент, лихослів’я, знущання з буддійських святинь і текстів (не виключаючи й чань-буддійських). Така дивна реакція цілком зрозуміла з медико-психологічної точки зору, оскільки відіграє рол ь своєрідної розрядки після тривалої надмірної психічної і фізичної напруги. У той же час йдеться про хаотизацію людської свідомості, розірвання сталих зв’язків з оточенням, що однаковою мірою наближує людину і до нірвани, і до реальної, а не символічної смерті.

Достеменно про перше ознайомлення України з буддизмом можна говорити від 2 половини XVII ст. На теренах країни з’явились військові загони калмицької кінноти, які брали участь у бойових діях на території України у складі російських військ під час сумнозвісної Руїни. З 1689 р. на забайкальський землі почав відбувати заслання колишній гетьман Дем’ян Многогрішний зі своєю родиною та найближчими родичам и. Фактично представники козацької старшини у вигнанні почали формувати українську діаспору в Бурятії, більшість населення якої вже прийняли на той час буддизм. Незважаючи на те, що буддизм майже не виходив за межі території проживання кількох народів Російської імперії — калмиків, бурят, тувинців, можна виділити щонайменше три напрями українсько-буддійських контактів.

1) Місійна діяльність. На початку XVI11 ст. до Бурятії починають приїздити християнські місіонери, головним центром підготовки і навчання яких була Києво-Могилянська академія. У християнізацію тамтешнього населення значний внесок зробив митрополит Сибірський і Тобольський Філофей (Федір Лещинський. 1650—1726), вихованець КМА і монах Києво-Печерської лаври. Зокрема, з його ім’ям пов’язуються направлення 1707 і 1719 р. з місіонерською метою двох делегацій до Монголії, в Ургу — місто-резиденцію монгольських буддистів.

2) Військові дії та військові поселення. Як уже зазначалось вище, військові з’єднання калмицької кінноти залучались до боротьби з Річчю Посполитою та Кримським ханством. У військових походах, окрім вояк і в-буддистів брали участь і буддистські духовні особи разом із спорядженими пересувними культовими приміщеннями—хурульними кибитками. А відтак—могли мати місце масові організовані буддистські богослужіння. У1670—80 рр. цього ж століття поблизу Чугуєва Харківської області виникло і перше військове поселення, переважно із калмиків-буддистів. Відомо, шоу 1740 р. із калмиків-чоловіків, які несли службу на Українській укріпленій лінії, було сформовано дві роти у складі 214 осіб. Однак через кілька років у складі чугуївських калмиків відбулися істотні зміни. Ті з них, які так і не навернулися до православ’я, були змушені від’їхати до своїх корінних улусів у П овол жі. Із часом калмицький анклав остаточно асимілювався й навернувся до християнства, хоча до початку XX ст. калмикам Чугуєва вдалось зберегти особливий фізичний тип, рід діяльності і навіть деякі місцеві назви. Останнє повідомлення про участь буддистів у бойових діях на території України відноситься до середини XIX ст. У Кримській війні брав участь Селенгінський піхотний полк, однак більша частина його особового складу була хрещеною. Загалом, згідно до відомостей Першого загального перепису населення Російської імперії від 1897 р. в Україні офіційно мешкало лише 12 осіб, які називали себе буддистами.

3) Культурні впливи. Наприкінці XIX—початку XX ст. у зв’язку з активізацією східного напряму колоніальної політики імперії виник певний інтерес до буддизму у колах "освічених класів" Російської імперії, утому числі серед українських інтелектуалів. Певною мірою цьому сприяла просвітницька діяльність самих буддистів, зокрема Агвана Доржиєва (1853— 1938). Він здобув блискучу релігійну освіту в Тибеті і певний час був одним із наближених Далай-лами XIII. Тоді ж були видані й перші книжки про буддизм українською мовою. Серед них ми зустрічаємо переклад з французької праці Люсь-єнаФера "Будда і буддизм", зроблений Іваном Франком і виданий у Львові 1905 p., нарис Григорія Коваленка "Велика віра Азії. Оповідання про Будду", виданий у Черкасах у 1918 р. Щонайме нше двічі відвідував Україну у перших роках XX ст. вже раніше згадуваний буддійський ієрарх Доржиєв. Продовжує теми зв’язків України з А. Доржієвим М. Волошин (1877— 1923) — видатний поеті живописець, який завжди відчував своє українське коріння. У жовтні 1902р. Волошин під час своїх мандрів Європою познайомився з Доржиєвим і буддизмом. Ця релігія справила на М. Волошина таке велике враження, що він збирався їхати до байкальських буддистських монастирів. На жаль, втілитися намірам митця не судилося. Втім, якщо виходити із буддійського віровчення, то через А. Доржиєва Україна змогла долучитися до буддистської Дхарми та до святості найвищого буддистського релігійного авторитету —Далай-лами.

Радянська влада у 1930-ті pp. майже повністю викоренила буддизм у себе вдержаві. Лише після Другої світової війни було відбудовано два храмових комплекси в Забайкаллі —Агинський та Іволгінський дацани з приблизно двома десятками священнослужителів. Окрім цих центрів, в усіх буддійських регіонах діяли нелегально кількасот колишніх монахів—лам, котрим пощастило повернутися із сталінських концтаборів. У деяких лам знайшлися послідовники і за межами традиційних буддійських територій. Найбільш відома група, що склалася навколо бурятського лами Б. Дандарона. До складу групи входили особи з європсйскої частини Росії, України, Прибалтики . У1972 р. Дандарона було заарештовано за організацію "буддійської секти". Через два роки він загинув у таборі.

Між буддизмом і християнством, на перший погляд, знаходиться не тільки часове, а й глибоке кул ьтурне провалля. П роте особл и ве буддійське шанобливе ставлення до світу й людей, які тебе оточують, є цілком прийнятним для будь-яких епох і цивілізацій. Дійсно, західна цивілізація другої половини XX ст., в основі якої лежить християнська мораль, також починає визнавати самоцінність усього живого на Землі й підводить під нього певне філософське обґрунтування. Правда, спонукальним мотивом західноєвропейського іуманізму є, як ми гадаємо, не голос совісті, а завуальований прагматизм—тому що породжені егоїстичним ставленням західної людини до світу, глобальні проблеми сучасності поставили на межу катастрофи виживання всього людства. Однак звертаючись до себе, нехай і вимушено, людина тим самим мимохіть замислюється про своє "Я" і сенс власного життя.