Розділ «5.7. ЧАНЬ-БУДДИЗМ»

Інтуїтивне Просвітлення розцінюється в чань-буддизм і як більш повноцінне, оскільки будь-який попередній тренінг сам по собі засвідчує спробу штучно "спотворити" природу людини. Навіть у житті звичайної людини бувають моменти, що нагадують деякі прояснені стани свідомості. Давні майстри Чань дали їм такі назви: "Зникла людина, залишилися обставини"; "Зникли обставини, залишилася людина"; "Немаєнілюдини, ні обставин".

Перше формулювання означає ситуацію, в якій наш розум цілком поглинутий зовнішніми обставинами. Ми переживаємо просвітлення цього типу, коли граємо в азартні ігри або вболіваємо за кимсь у якійсь грі, читаємо, пишемо і навіть простягаємо руку, щоб відчинити двері. В такі моменти ми на мить забуваємо про самих себе, не складаємо собі ясного звіту ні у своїй поведінці, ні в процесі свого мислення.

Друга категорія означає таку ступінь концентрації внутрішньої уваги, коли ми припиняємо помічати існування оточуючого нас світу й інших людей.

Третій стан має місце, коли наша свідомість перестає звертати увагу на саму себе. Так відбувається, коли ми, наприклад, думаємо: "Сьогодні хороша погода". Якщо в наступну мить свідомість відвернеться на щось інше, думка про погоду не залишить у розумі відбитків, як не залишає слідів в небі траєкторія польоту птаха.

Парадоксально, але проблема для середньої люди ни полягає саме в зовнішній легкості і простоті даного акту. Людина стає справді вільною тоді, коли вона навіть не здогадується, що взагалі існують такі поняття, як "свобода" й "несвобода". Саме через усю цю парадоксальну проблематичність інтуїтивного усвідомлення "буддоєм-ності" природи кожної людини й було розроблено в чань-буддизмі систему спеціальної підготовки його послідовників.

Крім того, треба пам’ятати, що чань-буддизм виник у суспільстві, яким керували в дусі вчення великого мудреця стародавності Конфуція (551 —479 р. до н.е.), який акцентував увагу на пунктуальному виконанні людиною своїх соціальних обов’язків і буквальному дотриманні 300 великих і 3000 малих правил "ритуалу".

Релігійно-культова практика чань-буддизму полягала у комплексному поєднанні важкої фізичної праці і твердої самодисципліни, дихальних і гімнастичних вправ, особливої дієти, масажу, голко-стимуляції; парадоксальних логічних задач і діалогів; певних засобів "шокотерапії" з боку наставників. Ця підготовка призначалася для ченців з їхнім аскетичним життям за найсуворішими у всьому буддизмі правилами і одночасно із най вільнішими умовами перебування в чернечих громадах.

З них налічується три головні.

1. Життя в служінні. На відміну від більшості інших буддистсь-кихгромад-сангх, що свято слідували розпорядженням "Віная-пітаки", згідно з якими чернець не міг робити ніякої фізичної роботи, крім прибирання у своїй келії, чань-буддійський чернець виконував чітко закріплені за ним не тільки культові, а й господарські обов’язки. Вважалося, що фізична праця є особливим різновидом медитації, що привчає свідомість цілком включатися в роботу тіла, зливатися з ним. Зразком "життя в служінні" можна вважати життя одного з найбільш відомих чань-буддійських діячів Байчжана, що навіть у старості любив господарювати в монастирському саду. Турбуючись про стан здоров’я вчителя, його учні якось сховали мотику. Тоді Бай-чжан зачинився в келії і відмовився приймати їжу, заявивши: "День без праці—день без їжі". Відтоді ця приказка перетворилася на символ чань-буддійської працелюбності.

2. Життя в молитві.

3. Життя в медитації. Справді, головне приміщення в будь-якому чань-буддійському монастирі й у наш час — це напівтемний зал для медитації, в якому ченці проводять по дві-три години, іноді кілька разів на день. Спеціальні служителі або наставники при необхідності ціпками роблять "підбадьорливий масаж" тим ченцям, які задрімали або прийняли неправильну позу. Існують також періоди "великого споглядання", коли протягом щонайменше семи днів старші ченці сидять обличчям до стіни, споглядаючи принцип Дхар-ми. У цьому вони наслідують приклад самого Бодхи дхарм и, який за переказом, провів у такому стані цілих 9 років!

Ченці, які практикують медитацію, починають з того, що навчаються зосереджувати увагу на окремому фізичному об’єкті: припустимо, пильно вдивляються в коло на землі, посудину з водою, вогонь, верхівку дерева, кольорову пляму. Ця вправа має тривати доти, доки "знак" об’єкта не закріпиться в їхній свідомості настільки глибоко, що вони зможуть чітко бачити його навіть із заплющеними очима. Свідомість, що привчили до зовнішньої концентрації, вважають чань-буддисти, зможе перенести цю навичку й на в нутрі шнє споглядання сутності речей. Унаслідок внутрішньої концентрації свідомість повинна переконатися в "порожнечі" всього в світі й тим самим спустошити саму себе. Нарешті має стати звичкою такий стан свідомості, коли її потік вільно і легко переміщається від одного об’єкта до іншого, не затримуючись на жодному з них. У такому стані індивідуальне "Я" припиняє контролювати психіку людини зовні і цілком поглинається нею. Відтепер свідомість підкоряється тільки імпульсам, що безперешкодно виходять від внутрішньої "істинної" природи людини.

Слід підкреслити, що подібна медитативна практика не маєна увазі ні підпорядкування, ні примусового "очищення" свідомості, скоріше, її "відпущення на волю". Вона цілком вписується в традицію "серединного шляху", спрямованого на тренування органів чуття і мислення, а не на їхнє вольове підпорядкування, на чому наполягають індійські йоги.

Характерною рисою ча и ь-будд і йською медитації є підкріплення індивідуальних і колективних медитативних вправ індивідуальними бесідами зі своїм наставником, що зазвичай відбуваються щовечора, якщо учень не має потреби в більш частому спілкуванні.

Логічні парадокси (у японськомудзен-буддизмі — коани), яких налічується приблизно 1700, являють собою запитання, що не мають відповіді, служать меті радикальної зміни стереотипу мислення тих, хто вивчає Чань або Дзен, і допомагають їм досягти звільнення свідомості аж до повного її просвітління. Приклади типових коанів:

"Якщо ти зустрів на вулиці когось, хто осягнув істину, ти не можеш пройти мимо мовчки і не можеш заговорити з ним. Як ти вчиниш при зустрічі?"

"Коли ти ляскаєш в обидві долоні, утворюється звук. Тепер послухай, як ляскає одна долоня!"

Наставники чань-буддизму, що практикують його в західних країнах, разом з коанами з успіхом використовують відому казку Л. Керролла "Аліса в Країні Чудес".

За допомогою коанів розум штучно стає на межу абсурду і демонструє власну безпорадність, коли за укоріненою звичкою намагається дати раціональні відповіді на запитання коанів. Навпаки, реакція на запитання коана має бути природною й миттєвою. Учень, що не звик до такої реакції, спочатку губиться. "Якщо ти не можеш відповісти, тобі залишається тільки дочекатися пришестя Майтреї і запитати в нього", — такими словами втішають його чаньські наставники. Але в міру того, як він навчиться не обтяжувати свій розум складними логічними конструкціями, його відповіді набудуть рідкісної невимушеності й дотепності.

Практика коанів, так само як і практика медитації, та й весь чань-буддизм у цілому повинна проводитися під керівництвом майстра Чань. Але майстер не пасивно контролює і дисциплінує учня, він активно діє на нього засобами "шокотерапії".