Розділ «4.4. ІНДУЇЗМ - РЕЛІГІЯ ДАВНЬОЇ І СУЧАСНОЇ ІНДІЇ»

Важливим також є поховальний обряд—спалення тіла померлих на вогнищі поблизу річки або іншого водоймища. З погляду індуїзму, цей обряд належить вважати різновидом жертвопринесень, завдяки якому душа померлого перед переродженням досягає достатнього рівня ритуальної чистоти. Перепалені рештки померлих (кістки, зуби, нігті) скидають у воду. Отже, після смерті людини від її фізичного тіла не залишається нічого, що зайвий раз підкреслює мінливість, навіть ілюзорність усього матеріального і змушує уважніше ставитися до духовного. На людей, далеких від Сходу, незабутнє враження завжди справляв такий стародавній елемент індуїстського поховального культу, як соті — ритуальне самогубство вдови мерця з наступною кремацією чоловіка й жінки. Часто мало місце самоспалення дружини просто на поховальному вогнищі чоловіка. Для чоловіка самоспалення дружини відігравало роль особливо багатого жертвопринесення, за яке боги могли багато чого йому пробачити. У реальному житті ритуальне самогубство було пов’язано з численними обмеженнями, з якими зіштовхувалась овдовіла жінка: їй відмовляли в праві спадкування, у праві вийти заміж вдруге, забороняли носити кольоровий одяг та прикраси, їсти м’ясо тощо. Зрозуміло, чому доля вдови здавалася нещасним жінкам гіршою за смерть.

Найпопулярнішими місцями паломництва індуїстів є, безумовно, річки, гори, священні міста, а також храми (особливо 24 з них). На знак виконання цього релігійного обов’язку, з паломництва прийнято повертатися з металевим посудом, наповненим водою зі священного джерела. "Святу воду" потім довго зберігають на домашньому вівтарі і використовують для окроплений зображень богів, лікування різноманітних хвороб і проведення різних ритуалів.

Найбільш багатолюдне паломництво у світі — змивання гріхів на місці злиття річок Гангу і Джамни поблизу міста Аллахабад, що відбувається один раз на 12 років. Незважаючи нате, що вода в річці в січні-лютому, коли прийнято здійснювати це паломництво, досить прохолодна і занурення в неї не дуже приємне, у 1995 р. у ньому взяли участь 20 млн чоловік. Ця подія була відзначена в "Книзі рекордів Гіннесса".

Найвідомішим релігійним центром вважається Бенарес (Варанасі), "місце створення Всесвіту". Однією з форм паломництва до Бенаресу є обхід міста пішки з відвідуванням усіх його 106 храмів протягом 6 днів.

Внутрішня та зовнішня побудова індуїстського храму має чітко символічний зміст. Як правило, він являє собою будівлю з одним входом. Він веде до святилища. Святилище закрите з трьох боків й недоступне для денного світла. В ньому знаходиться зображення бога — або у вигляді статуї з людськими рисами, або у вигляді якогось символу чи священного предмету. Святилище розуміється як нутро Всесвіту, через яке проходить його вісь. Кожен храм має башти, які унаочнюють уявлення про нього як про гору, де живуть боги та інші шановані в індуїзмі надприродні створіння. До складу храмових комплексів часто входять окремі павільйони — для вживання їжі, ритуальних танців, для подарунків і приносин тощо. їхнє скупчення якраз надає цим комплексам справжньої монументальної величі.

Індуїстський храм (зовнішній вигляд)

Щоденні храмові церемонії полягають у піклуванні служників культу про зображення божеств, що символізує вшанування самих богів й принесення їм постійних жертв. Під музику, наспівування молитов і ритуальні танці скульптури божеств пробуджують, обмивають, одягають, прикрашають, їм приносять жертви, залишають у спекотний полудень "на відпочинок", знову пробуджують для нових жертвопринесень, вкладають спати.

Відвідування храмів простими віруючими відбувається паралельно з цими церемоніальними діями. Вони поодинці й групами, дотримуючись складного ритуалу, проникають у храм зі своїми жертвами і підходять до жерців, щоб ті за невелику платню передали богам принесені ними дари. Зовні цей ритуал виглядає так: жрець обливає скульптурні зображення богів рослинними соками, кашами, посипає священним попелом, змазує сандаловою пастою, обсипає золотими монетами, поливає чистою водою, окурює пахощами. Це означає, що людина жертвує на користь богів найбільш коштовні продукти природи Й своєї праці, речовини для очищення і прикраси тіла, символи матеріального добробуту. Після обряду статуї миють, чистять, витирають рушниками, знову вдягають, прикрашають — й вони знову готові приймати дари. У великих храмах, де завжди багато прочан, ця процедура може повторюватися 52 рази на день! В одному з найвідоміших індуїстських храмів—храмі Джаганнатха (Миродержця) у м. Пурі (штат Орісса) його ідол отримує триразове харчування. Один тільки обід складається з 56 блюд, які готуються на 270 храмових кухонних плитах. Чотири рази надень його одягають і роздягають. Загалом храм обслуговують 10тис. жерців і служителів нижчого рангу.

Схемапшчний план індуїстського храму:

1—башта;

2—святилище;

З—зображення божества;

4— прохід для процесій;

5—переносний вівтар зі священним вогнем;

6—стіна;

7— вхід до храму;

8 — бик Шиви

Залишається додати, що всі домашні і храмові церемонії індуїстів засновані на місячному календарі, тому й сьогодні жодна важлива справа (наприклад, шлюбна церемонія) не здійснюється без попереднього звертання до астролога.

Криваві жертвопринесення з їхнім складним ритуалом, обслуговування храмових комплексів і організація масштабних релігійних свят і церемоній, стали сферою діяльності жрецтва, що чи не вперше в історії релігії виділилося в окрему соціальну групу. У той же час, на відміну від духовного стану вищих, світових релігій, в індуїстському жрецтві "горизонтальний" розподіл — нарізні касти зі специфічною сферою докладання "професійних навичок" — переважає над "вертикальним", тобто ієрархічним.

Жрецтво в індуїзмі поділяється на кілька категорій: