Розділ «4.4. ІНДУЇЗМ - РЕЛІГІЯ ДАВНЬОЇ І СУЧАСНОЇ ІНДІЇ»

Богиню Шакті можна вважати втіленням жіночності, жіночого начала, особливоїенергії й сили — то доброї й плідної, то злої й смертоносної. Тому вона персоніфікувалася в незліченних образах окремих богинь з обмеженими функціями. Найчастіше з них зустрічаються такі:

а) втілення жорстокості Шакті набуває вигляду богині Дурги — також вродливої світловолосої жінки, але зі зброєю в руках поруч з улюбленою твариною—левом або тигром;

б) як богиня смерті Калі вона перетворюється на чорношкіру жінку з червоними очима і вистромленим червоним язиком, зі зброєю в кожній з десяти рук, розпатланим волоссям, намистом з людських голів на шиї і кобрами замість одягу.

Бог Ганеша

Для кожної з цих іпостасей Шакті склалися власні культи. Особливо вражає європейців культ Калі у сповіданні тсагів, що вшановували богиню тим, що душили людей спеціальною білою хусткою-стрічкою, а потім закопували жертви в землю за допомогою особливого білого заступа.

Богиня Лакшмі ("сяюча", "прекрасна") — дружина бога Вішну, уособлює ідеальну дружину і матір, подекуди вшановується як богиня родючості. Ця щаслива подружня пара має сина — бога кохання Каму (ім’я останнього для європейця завжди асоціюється з "Кама-сугрою").

Поруч з богами індуїсти вшановують мудреців-ріші, предків-пітрі, камені і гори (особливо Гімалаї), річки (особливо Гангу), священних тварин (особливо корову), рослини (особливо "сому" — ефедру, з якої готували жертовний п’янкий напій сонячного відтінку). Важливо відзначити, що всі згадані культи не існують відособлено один від одного. Богів і богинь зображують разом із тваринами, яких вважають їх атрибутами, їм приносять у жертву воду й рослини, поминають разом з ними в молитвах мудреців-ріші і предків-пітрі, демонів і духів, а самі моління намагаються здійснювати на берегах свя -щенних водоймищ.

Разом з тим, в індуїзмі відсутнє поняття "диявола" як втілення абсолютного зла. В індуїстському пантеоні є і біси, і демони. Вони справді страшні на вид, ведуть злочинний спосіб життя, сповнені поганих думок, але вони ніколи не виступають абсолютною протилежністю добрим божествам.

Розглянутий вище і малозрозумілий, на перший погляд, "асортимент" священних об’єктів має своє пояснення. Формування індуїзму відбувалося значною мірою штучним шляхом, коли первісні вірування більшості доарійського населення Індії", державні боги найбільш значних доарійських цивілізацій Індії і язичницькі вірування кочовиків-аріїв були злиті воєдино. В інших відомих історії релігії випадках, коли запозичувалися більш розвинуті релігії, ніж вірування місцевого населення (припустимо, при хрещенні Русі), останні поступались їм місцем (зрозуміло, не за роки, а за століття).

У1995 р. Верховний суд Індії визначив сім вихідних характеристик, що засвідчували "індуїстськість" їхнього носія. У них, крім офіційного визнання релігійної аморфності, надзвичайної широти й невизначеності об’єктів і форм релігійного вшанування, усе віровчення індуїзму було зведено до положення про циклічний устрій буття і його проекції на буття окремої людини у вигляді вчення про переселення душ.

Індуїсти вірять, що кожний світовий цикл за тривалістю дорівнює одній добі в житті Брахми (2 млрд 160 млн років). За цей час світ устигає пройти шлях від "золотого віку" до стану, подібного сучасному, коли в ньому зберігається не більше четвертої частини чеснот. "З кожною югою (періодом) зменшується тривалість життя людей, (слабшають) їхня мужність, розум, сила, духовна міць... Змішаються між собою брахмани, кшатріїта вайш’ї, і (всі) вони уподібняться шудрам, зневажаючи істину і покаяння" (Махабхарата, кн. III, гл. 188:9— 19). Після цього все гине у вогні, апотім Брахма (відпочивши "уночі", що триває стільки ж, скільки і "день Брахми") знову створює світ. Цей процес згідно з індуїстською традицією триватиме 100 років життя Брахми, після чого весь Всесвіт повернеться до первісного стану першоматерії.

Відповідно, душа людини перебуває у нескінченному колі тілесних перероджень — сансарі. Порядок перероджень визначається непорушним для всіх живих істот, утому числі богів, законом Кармы — законом моральної відплати. За законом Карми, перевтілення людини прямо залежить від суми хороших або поганих діянь, зроблених нею у минулих і нинішніх життях: ту людину, яка в якому-небудь вигляді заподіювала шкоду живим істотам, переслідуватимуть хвороби, ту, яка крала їжу, очікують проблеми з травленням, наклепника буде легко впізнати зі смороду з рота тощо (Закони Ману, XI І). Як бачимо, суть індуїстської Карми насправді досить далека від її європейського розуміння як присуд згори, що людина не владна змінити. Навпаки, завдяки Кармі людина сама визначає свою долю, незмінним та непорушним є тільки сам принцип Карми (див. текст 4.2).

Завдання людини у цьому контексті визначається поняттям Дхарма. Дхарма — це той універсальний порядок речей у Всесвіті, внаслідок якого людина народжується у певному соціальному прошарку і належить до конкретної релігійної системи, а тому має поводитися відповідним чином — дотримуватись освячених традицією релігійних звичаїв, приписів та обрядів. Осягнення Дхарми — справа усього життя людини, яке поділяється на чотири періоди. У перший період (учнівства) людина повинна під керівництвом наставника дізнатися зі священних текстів про сутність буття й своє призначення у світі, пройти належну аскетичну практику для того, щоб отримати знаряддя для його виконання. Однак уся увага людини у цей період прикута до коми — чуттєвих насолод. Другий період життя (домохазяїна) вважається сповненим сімейних радощів і турбот, нескінченних ритуальних обов’язків. У цей період свого життя людина орієнтується на артху, тобто "придбання і множення (мирських) пізнань, землі, золота, худоби, зерна, начиння, друзів та ін.". Лише на схилі віку, коли людина на власному досвіді зрозуміє плинність усього мирського, вона свідомо може залишити дім, дружину, дітей, родичів і стати лісовим пустельником, який опікуватиметься лише Дхармою. Нарешті, людина повинна стати аскетом, мандрувати дорогами Індії, навчаючи інших людей і допомагаючи їм дотримуватись Дхарми. Тільки так людська душа не отримає нового перевтілення, а зможе навічно злитися зі світовою душею, досягти, нарешті, справжньої мети—мокші, "утечі" від земного світу (Камасутраї, 2:7—12).

Слід підкреслити, що тут йдеться про ідеал, щодо якого життя звичайних віруючих обмежується компромісом — спробою досягти життєвого успіху і насолодитися любов’ю в "цьому" житті й одержати краще перевтілення в інших життях в обмін на більш-менш суворе дотримання дхармічних настанов, так би мовити "зовнішнього боку Дхарми". У цих настановах можна умовно виділити три основних компоненти (умовно, оскільки в реальному житті всі компоненти виступають як єдине ціле).

Морально-етичний компонент

Морально-етичний компонент індуїстської Дхарми базується на п’ятьох ключових чеснотах, що мають загальнолюдський характер: це незаподіяння шкоди всьому живому, правдивість, нестяжання, утримання від негативних почуттів (наприклад, якщо тебе образили — не кривдь інших), неперелюбство (Закони Ману, X, 63). Окрім цього, індус має пам’ятати сотні суто релігійних заборон і приписів, які в індуїзмі відрізняються надзвичайною розгалуженістю та, якщо так можна сказати, надзвичайною дріб’язковістю. Наприклад, індуїсти вірять, що спокійне перевтілення можливе, коли вмираючий тримає корову безпосередньо за хвоста, або за прив’язану до нього мотузку.

Соціально-кастовий компонент

Ритуальний компонент

Обряди життєвого циклу

Особливі обряди життєвого циклу починаються з моменту зачаття і закінчуються регулярними пуджами на честь душі померлого. Правильне виконання усіх ритуалів, за уявленнями індуїстів, має сприяти поліпшенню Карм и. У спеціальних довідниках, які видаються дотепер в Індії великими тиражами, згадуються не менше 40 таких регулярних обрядів. Основні обряди життєвого циклу в індуїзмі зводять до 16 найголовніших — самскар. Вони відзначають знаменні події людського життя. Серед усіх самскар найдоленоснішою, безперечно, є десята самскара — обряд надягання священного шнура. Звичай надягання священного шнура вважається чимось на зразок "другого народження", тому тих, хто проходить цей обряд (маленькі хлопці), називають "двічінародженими". Дійсно, з моменту проведення обряду хлопець вступає у перший період життя—період учнівства, щоб найкращим чином підготуватися до досягнення трьох найбільш значних цілей свого життя. Сам шнур складається з трьох (зазвичай білих) бавовняних ниток, що символізують верховну трійцю індуїстського пантеону. Він носиться через ліве плече, зав’язаним на правому боці до самої смерті. У наш час, цей звичай зберігається переважно у представників брахманської варни.