Розділ «4.3. ЗОРОАСТРИЗМ: ЗВИЧАЇ І ВІРУВАННЯ»

Ранній зороастризм не мав потреби в особливих культових спорудах, а тому не залишив після себе майже ніякихархеологічнихелідів. Перші зороастрійці, ймовірно, цілком задовольнялися колективними святковими богослужіннями десь у затишному місці високо в горах. З середини І тисячоліття до н.е. почали будуватися т. зв. "храми вогню". Судячи з дуже пізніх описів (на межі ер) і споруд, які збереглись до наших днів, храм являв собою куполоподібну залу із глибокою нішею, де у величезній латунній чаші на кам’яному постаменті —своєрідному зороастрійському вівтарі — містився священний вогонь. Через певний час з особливими ритуалами доводилося обновляти вогонь. Найбільшу священну силу мав вогонь, що спалахнув від удару блискавки в дерево. Торкатися вогню міг тільки жрець, одягнений у білий халат, білу шапочку у формі тюбетейки, білі рукавички, котрий ховав обличчя за легкою білою пов’язкою, необхідною, щоб запобігти забруднення вогню подихом. У вівтарній чаші спалювалися дрова з цінних порід дерева. Коли вони горіли, храм наповнявся приємним ароматом. Попіл збирали в спеціальні коробочки, що потім закопували в землю. Під час богослужінь священнослужитель рухався навколо вівтаря, повільно повертаючись за рухом сонця, то піднімаючи, то опускаючи "бареман" — зв’язане в пучок священне гілля з тамариска або верби (пізніше — зв’язка металевих прутів), і читаючи співучо молитву. Як жертву на вівтар звичайно клали маленький шматочокм’яса або корж (яку сучасних послідовників цієї релігії). З дозороастрійських часів зберігався звичай ритуального принесення вогню води у вигляді священного напою хаоми, який готували з молока і соку, гілок рослин, зокрема соку ефедри з наркотичними властивостями. Головний священнослужитель сам виготовляв хаому, пив її, а потім давав усім присутнім у храмі, викликаючи в них відчуття релігійного збудження.

Приміщення для віруючих розташовувалося збоку від вівтарної ніші з вогнем, яка була прихована від них перегородкою. Кам’яна підлога молитовного залу покривалась овчиною або килимом. На ньому босоніж сиділи віруючі. Під час молитви вони, стежачи за рухами служителя культу, прикладали руку до очей і голови, що означало найбільшу любов до бога.

Зорострійці від часів виникнення своєї релігії зорганізовані у релігійні громади. Усі справи у громадах вирішуються разом найавторитетнішими представниками мирян і духовенством. Зороастрійське духовенство відокремлено в соціальний стан із складною внутрішньою ієрархією священнослужителів нижчого, середнього та вищого рангу. Духовний стан успадковується завдяки системі домашньої освіти, здобуваючи яку, майбутні священнослужителі отримують і широкі загальні знання.

План зороастрійського храму (реконструкція):

1 — чаша з вогнем;

2—вхід;

3— зал для віруючих;

4—зал для жерців;

5— внутрішні дверні прорізи;

6 — службові ніші.

Після свого виникнення зороастризм був пануючою релігією в кількох східних імперіях (втому числі Перської) приблизно з VI ст. до н.е. по VII ст. н.е. Лише після завоювання Ірану арабами і послідовної ісламізації цих територій зороастризм став піддаватися гонінням. У VIІ — X ст. н .е. більшість його послідовників поступово переселилося в Індію, де їх стали називати "парсами". Сьогодні зороастризм зберігається кількома сотнями тисяч парсів, котрі живуть замкнутими громадами на заході Індії, і в "гебрів" в Ірані. Хоча шанувальників вчення Заратуштри можна зустріти і в багатьох інших країнах світу.

Для нас зороастризм цікавий як релігія, що зробила винятковий вплив на християнство й іслам. Основні моменти цього впливу:

• вчення про світ як споконвічну боротьбу двох начал і свободу людської волі як свободи вибору правильного життєвого шляху;

• вчення про загробну віддяку;

• практика індивідуального регулярного культу.