Розділ «4.3. ЗОРОАСТРИЗМ: ЗВИЧАЇ І ВІРУВАННЯ»

Оскільки Заратуштра прекрасно розумів, що не доживе до повного торжества ери справедливості, то розпочату його проповіддю справу має завершити "праведна людина благого походження". Послідовники Заратуштри сподівалися, що Спаситель народиться від сімені пророка, що зберігається в глибинах одного гірського озера. Коли наблизиться кінець часів, у цьому озері викупається смертна дівчина і зачне від пророка. Народженим таким ди ги ж м чином Спаситель і переважить шальки терезів на користь добра.

Легенда говорить, що роки, присвячені Заратуштрою проповіді одкровення серед одноплемінників, були майже марними—він зумів навернути до нової віри тільки свого двоюрідного брата. Тоді він залишив свій народ і знайшов притулок у царя Виштаспи. Від початку своєї проповідницької діяльності релігійний реформатор Заратуштра закликав своїх одновірців і послідовників до створення сильного політичного об’єднання з сильним правителем, який забезпечив би розвиток скотарства і землеробства. У цьому полягає соціальне значення вчення раннього зороастризму. В особі Виштаспи Заратуштра якраз побачив свій ідеал. Навернення цього царя в нову віру розсердило сусідніх правителів й спричинило війну, в якій переміг Виштаспа. Після цього пророк прожив ще багато років, зосередивши свої зусилля на розбудові релігійної громади на основі проповідуваного ним вчення. Він був тричі одруженим, мав трьох дочок і трьох синів. Закінчив своє життя Заратуштра трагічно—його заколов кинджалом жрець-язичник, суспільне становище й особиста кар’єра якого були підірвані релігійною реформою Заратуштри.

Для здійснення усього визначеного Заратуштрою, людина зобов’язана вести праведне релігійне життя. В основі цієї праведності лежить віра в Судний день, що вимагає відповідальності—як за свою особисту долю, так і за долю світу в цілому.

У свою чергу, ця віра насамперед налаштовувала людину на дотримання етики зороастризму, заснованої на трьох основних принципах: жити відповідно до благої думки (1), благого слова (2) і благої справи (3). Заратуштра вчив, що в ці думки, слова і справи не може втручатися жодне божество і вони цілком залежать від самої людини.

На практиці це означало, що людина повинна опікуватись шістьма меншими створіннями і ретельно стежити за власним фізичним і моральним здоров’ям. Великими чеснотами вважалися старанне заняття сільським господарством і обробіток землі, дбайливе ставлення до худоби. Але для послідовників Заратуштри такі поняття, як чесність, вірність, сміливість, порядність також не тільки моральні категорії, а й релігійно значущі чесноти. Недарма зороастрій ці домоглися великих успіхів у торгівлі — купці багатьох країн здавна воліли мати справу саме з ними, знаючи про їхню виняткову вірність даному слову.

Культ чистоти

У річище зороастрійської етики повністю вкладалося й особливе ставлення до навколишнього світу, що майже суцільно складається з чистих джерел життя, що їх у жодному разі не можна оскверню вати. Тому в зороастризмі надзвичайний розвиток отримав культ чистоти. Щоб налити води, слід вимити руки, заборонялося виходити з житла в дощ, шоб не забруднювати землю і воду. Зороастрійці не вживали в їжу м’ясо, попередньо не видаливши з нього кров. Для розведення вогню вони користувалися тільки чистими, сухими дровами. Підчас готування їжі жодна крапля не повинна була впасти на вогонь. У кожному будинку навіть існував свій "сміттєпровід" — особливе приміщення, куди наливався спеціальний розчин. Бруд і нечистоти змішувалися з ним і по спеціальному жолобу зливалися в землю.

Тверді правила розмежовували сфери "чистого" і "нечистого", тому що межа між цими сферами була своєрідною "лінією фронту" у вічній битві рівних супротивників—добра і зла. До "чистих" належали людина, собака, корова, вівця, їжак, дерева, рослини і плоди в полях і садах. Після людини най почесні те місце займав собака. Його ритуальне призначення—знищувати все нечисте — не могло приховати того факту, що саме роль собаки як охоронця стад (предки зоро-астрійців, нагадаємо, були кочовикам и - скотарями) спонукала зороастрійців так піднести цю домашню тварину. Передбачалися навіть спеціальні покарання за погану годівлю собак — нероздробленими кістками або надто гарячою їжею.

Суворо заборонялося торкатися самому або чистими стихіями (вогнем, водою) до всього "нечистого". Ці заборони стосувалися передусім деяких рослин і тварин: комах (мурах) і плазунів (змій). Нечистими вважалися хворі, вагітні і породіллі, до яких і ставилися відповідним чином. Порушників ритуальної чистоти чекало кількаразове очищення сумішшю води, піску і коров’ячої сечі. Землю, де вмерли людина або собака, заборонялося обробляти і зрошувати. Тільки через багато днів після смерті людини в приміщення, де вона померла, дозволялося вносити вогонь. Вважалася гріхом і безшлюбність: людина була зобов’язана поповнювати військо Ахурамазди.

Щоб не осквернювати чисті стихії — вогонь, землю, воду й повітря зіткненням із трупом або падалом, зороастрійці розробили особливий комплекс обрядів, пов’язаних з похованням.

Протягом трьох днів і трьох ночей, доки небіжчик не був похований, служителі культу і родичі читали молитву, дотримуючись певних заборон щодо їжі й пиття. Тільки на четверту добу, коли вважалося, що душа покійного переселилася в потойбічний світ, із сходом сонця здійснювався обряд поховання відповідно до правил, викладених в Авесті. Спеціальні мийники трупів, до яких ніколи в житті ніхто не наближався ближче як на три кроки, клали тлінні останки на залізні ноші, покриті дерев’яним настилом. Траурній процесії родичів дозволялося супроводжувати їх тільки до місця поховання. Якщо спочатку своїх померлих зороастрійці залишали у віддалених високих місцях (наприклад, у гірських печерах), то згодом для їхнього поховання стали будувати особливі "башти мовчання". Підлога башти, висота якої складала 4,5 м, являла собою поховальний майданчик, розділений натри зони — для чоловіків, жінок і дітей. Тіло померлих закріплювалося в одній із зон, щоб звірі або птахи, розідравши труп, не могли віднести і розкидати рештки по землі, воді або під деревами. Коли птахи з’їдали все м’ясо, а кістки під впливом сонця цілком очищалися, їх скидали в кам’яний колодязь у середині башти, де вони повинні були чекати на Страшний суд. Будинок померлих ритуально очищався, а за небіжчиком влаштовувалися поминки. Вони справлялися також на 10-й, 30-й, 360-й день після смерті.

Особливий знак, особливий молитовний ритуал і особливий святковий цикл

Не задовольняючись етичними настановами і культовими розпорядженнями, що стосуються чистоти, пророк Заратуштра установив для своїх послідовників особливий знак, особливий молитовний ритуал і особливий святковий цикл.

Відзнакою зороастрійців, як чоловіків, так і жінок, було носіння поясного шнура, обгорненого тричі навколо гал ії і зав’язаного вузлом спереду і ззаду. Складався цей пояс з 72 ниток — за числом гімнів Ясни. Після обряду посвячення, що відбувався у 15 років, віруючий мав сам зав’язувати і розв’язувати пояс підчас молитви. Пояс зав’язувався навколо нижньої сорочки, у комір якої був зашитий маленький гаманець. Він нагадував віруючим проте, що людина зобов’язана все життя наповнювати цей гаманець благочестивими думками, словами та справами, щоб у кінцевому підсумку знайти своє місце на небесах. Цей звичай Заратуштра, очевидно, запозичив в індійських жерців, де плетений шнур означав при належність до релігійної громади . У зороастризмі же три витки шнура були призначені для того, щоб його носій зосередився на благій думці, благому слові і благій справі.

Заратуштра установив для кожного віруючого обов’язок здійснювати п’ять молитов на день: на сході сонця, до полудня, опівдні, пополудні й на заході. Обряд молитви був такий. Спочатку віруючий готував себе до молитви, омиваючи від пилу обличчя, руки та ноги. Потім, щоб ввійти в потрібний настрій, розв’язував свій пояс і, тримаючи його перед собою обома руками, уявляв себе в присутності Творця. Потім, вдивляючись у цей символ праведності, він молився Ахурамазді і нижчим божествам. Коли ж переходив до прокльонів на адресу бога зла, то в такт молитві презирливо розмахував кінцем пояса. Будь-яка молитва починалася такою формулою: "Нехай зрадіє Ахура-Мазда і обмине Ангра- Майнью... Віддаюся всьому благодумству, благослів’ю й благодіяннюта зрікаюся усьогозлодум-ства, лихослів’я і злодіяння. Приношу Вам, Безсмертні Святі, молитву й хвалу думкою і словом, справою і силою, і тіла свого життя"*33. Згідно з канонами зороастрійської релігії молитися можна було де завгодно: в храмі, біля домашнього вівтаря, на лоні природи. Акцент на етичному змісті молитви та її регулярному індивідуальному характері помітно відрізняли зороастризм від прийнятої в інших етнічних і регіональних релігіях культової практики, де переважав обряд колективних жертвопри несень.

*33: {Авеста в русских переводах (1861 — 1996).— 2-е изд., испр.— СПб., 1998,— С. 160.}

Крім п’яти щоденних молитов, Заратуштра вимагав від своїх прихильників дотримання семи особливих свят (гаханбарів) у році, кожне з яких тривало по п’ять днів: "Середина весни", "Середина літа", "Середина зими", "Свято збирання зерна" та ін. Кожне свято присвячувалось одному із створінь. Кожна зороастрійська громада відзначала цю подію тим, що зранку відбувалося урочисте богослужіння, ритуал якого був прописаний у Малій Авесті. Потім влаштовувалося спільне частування, де вживалася їжа, що отримала благословення під час богослужіння. Ритуальна їжа складалась із семи рослин: мигдалю, фісташок, волоського горіха, інжиру, хурми, винограду і гранатів. їх доповнювали свіжий хліб і вода, священний напій — хаома. На свята збиралися і бідні, і багаті, вороги і друзі, тому ці дні вважалися днями примирення і злагоди.

Окремо відзначалося свято вогню — Новий рік ("Ноуруз"), який за зороастрійським обліком часом припадав на весняне рівнодення. Увечері напередодні настання Нового року на дахах будинків запалювався вогонь. Тут же розміщували ритуальні їжу та пиття, поруч у посудину ставили гілку з листям молодого дерева. З першими променями сонця вся родина збиралася на даху будинку і чекала обряду запалювання вогню на даху будинку вищого священнослужителя. Це й було сигналом настання Нового року. Обов’язковими атрибутами зустрічі Ноуруза були також свічки, акваріум із золотими рибками, таця з пахощами, дзеркало із покладеним на нього яйцем, а також квіти. Всьому цьому надавалося певного значення. Свічки символізували пам’ять про священний вогонь, яйце — символ зародження життя, дзеркало — немовби відображення світла Всесвіту.

Далі зороастрийці збиралися за святковим столом, покритим скатертиною, на якому лежав збірник молитов з Авести авестійською мовою. На святковому столі обов’язково мали бути згадані сім страв—зацукровані фрукти та солодощі. Глава родини починав обертати дзеркало. Коли воно зупинялося перед найстаршим членом сім’ї, той вимовляв: "Нехай буде світло!" Після цього всі присутні приступали до трапези, заздалегідь пробуючи і з’їдаючи по декілька пророслих зерен. Господар будинку вруча в кожному дарунок або гроші.

Закінчивши гуляння, зороастрійці йшли в гості до родичів або друзів і сусідів. Свято тривало й на вулицях. Там запалювали багаття з колючок рослин, які ростуть у пустелі, і молодь стрибала через них, що означало очищення від "скверни і нечистоти".