Розділ «3. ПРОГНОЗИ РОЗВИТКУ РЕЛІГІЇ В УКРАЇНІ В КОНТЕКСТІ РЕЛІГІЙНИХ ПРОЦЕСІВ У СВІТІ»

У той час, коли новітні релігійні рухи майже напевно зазнають інституалізації, православ'я й католицизм можуть стати перед загрозою зворотного процесу. Церкви не відмовлятимуться від соціальних послуг, але, разом із цим, вимушені будуть стати менш бюрократизованими і формалістичними, можливо, навіть практикуватимуть менш стереотипізовані богослужіння. У будь-якому разі тенденція, яку (англійською мовою) соціолог релігії Д.Мартін назвав страхом перед інституалізаціею і яка дедалі употужнюється, не може не позначитися і на історичних церквах. Людина постіндустрійного віку, "вписана" у велику кількість організацій з ролевою структурою, поза сумнівом, потребує самовизначення душі, спільноти, яка б конституювалася на цілком вільному виборі, можливо навіть не на раціональному. Церква, у свою чергу, дедалі більше виявлятиме себе у сфері цінностей і символів, а не в близькості чи віддалейності до матеріальних благ або владних структур. Вона стане чутливішою до соціальних змін, хоча збереже власний ригоризм щодо суспільства. Однак здається, що церква йтиме до "відкритого християнства", "теологія страху" залишатиметься позаду; з "рівня влади" церква перейде на "рівень любові" (Ж.Делюмо).

Водночас історичні церкви України не полишатимуть повністю сфери політики. Функція політичної мобілізації навряд чи здатна зникнути взагалі в "політичному світі", там, де йдеться про дію і взаємодію великих мас людей.

Визначальними тенденціями розвитку пізньопротестантських громад України ще деякий час будуть подолання сектантських нашарувань, детермінованих умовами багаторічного тиску на протестантів зовнішнього оточення, ворожого їхнім цінностям, а також пошуки оптимальної моделі громади, яка поєднала б високу внутріцерковну дисципліну своїх членів, виразну релігійну домінанту в їхній свідомості, непроникність для секулярних впливів, консолідованість громади із висхідною соціальною активністю, нарощуванням присутності у "світі цьому" і впливу на нього за допомогою протестантських цінностей.

Очевидно, соціально-демографічна структура протестантських громад уже за досить короткий час стане адекватною суспільній, від якої вона в радянський час з відомих причин відчутно відрізнялася набагато нижчим соціальним статусом, освітнім рівнем тощо. Після цього впродовж деякого часу можна очікувати, що склад протестантських громад стане дещо молодшим, мобільнішим і, назагал, заможнішим, ніж суспільство в цілому. Не виключеним є конгрегаціоналістський шлях розвитку протестантизму в Україні та поява великої кількості автономних громад, створених за етнічними, освітніми, культурними, регіональними ознаками. Вони будуть майже не пов'язані поміж собою. Певно, протестантські громади ставатимуть дедалі більш органічними в українському національному контексті.

Керуючись тенденціями в українському протестантизмі 90-х років, можна прогнозувати подальше поширення так званих неопротестантських рухів, новітніх для України, тобто утворених наприкінці 80 — на початку 90-х років закордонними (здебільшого північноамериканськими) місіями й центрами і не адекватних "євангельському пробудженню" на півдні України другої половини XIX ст. та протестантському рухові в Західній Україні першої третини XX ст. Комплекс чинників, котрі визначили успіх неопротестантів в Україні та в багатьох інших країнах колишнього СРСР, буде, скоріш за все, діяти і на початку наступного століття. До того цілком можливий перерозподіл на їхню користь у загальній чисельності протестантських громад. Неопротестанти (передовсім харизмати) практикують надзвичайно емоційні богослужіння з елементами специфічних афро-американських культових практик, пропонують надзвичайно спрощені, навіть примітивні смисложиттєві конструкції, а також досить специфічну модель молодіжної субкультури, яка виявляється дуже привабливою для юнаків і дівчат мегаполісів, де особливо гостро відчуваються численні проблеми посттоталітарного соціуму.

Поза сумнівом майбутнє неопротестантів значно залежатиме від здатності історичних церков віднайти адекватні відповіді на виклик часу, реанімувати місійну напругу, сприйняти присутність нових конкурентів як реальність, котра спонукає до актуалізації власного сутнісного потенціалу, а не апеляцію до державного протекціонізму.

Новітні релігійні рухи

Особливу проблему становить майбутнє новітніх релігійних рухів. Здається, що є необхідність відрізняти в цьому сенсі новітні релігійні рухи як феномен і сучасні нам релігійні рухи, які фахівці визначають як новітні. Під ними звичайно розуміють хвилю релігійних новоутворень, що захопила Захід наприкінці 60-х років, хоча деякі з них (наприклад, Сайєнтологічна церква, Церква уніфікації та ін.) засновано ще в 50-ті роки і навіть раніше. Активність цих рухів досягла найвищого рівня наприкінці 70-х років. Тоді набув поширення так званий антикультівський рух, великого поштовх якого спричинила трагедія в Гайані 1978 p., коли загинуло понад 900 прибічників "Народного Храму". Впродовж 80-х років деякі новітні релігійні рухи занепали або зовсім зникли, інші розвивалися й поширювалися. Протягом 90-х років головні тенденції змін у цих утвореннях (в англомовній літературі їх визначають абревіатурою NRM; застосуємо тут український аналог — НРР) були такими (багато хто з дослідників уважає, що вони зберігатимуться і на початку 2000-х років).

Передусім, змінилася демографічна структура НРР, вони постаріли; постало друге покоління, яке пройшло соціалізацію в рамках НРР. Але діти, котрі виховувалися на їхніх цінностях, досить істотно відрізняються поведінкою й відданістю рухам від батьків — молодих ентузіастів, які цілком усвідомлено обрали свій шлях і взяли активну участь у становленні цінносної конструкції та соціальної позиції НРР. Можна стверджувати, що не всі з них витримали зміну поколінь. Багато з тих, хто пройшов таку зміну відносно успішно, стали на шлях дедалі більш виразної інституалізації.

До істотних змін у НРР призвели також смерті харизматичних лідерів (Бхактіведанта Прабхупада в 1977 р., Рон Хаббард у 1986 р., Ошо в 1990 р. та ін.). Водночас деякі з НРР інтегрувалися в соціальну тканину Заходу і стали помітним елементом нової культурної ситуації. Курси та програми з актуалізації людського потенціалу, самовдосконалення тощо, здійснювані деякими НРР, приймаються (і добре оплачуються) не лише окремими особами, але й всесвітньо відомими корпораціями (IBM, "Локхід", "Боїнг" та ін.). Певні поняття НРР і, зокрема, неорієнталістських рухів увійшли до європейської ціннісної мови. Наприклад, згідно з дослідженнями 1990 p., приблизно кожний п'ятий з опитаних європейців вірив у реінкарнацію. НРР не виглядають обмеженими анклавами соціальних аутсайдерів, гноблених і тих, хто шукає в них компенсації за невдачі в суспільному житті.

Нарешті, надзвичайно помітною тенденцією в розвитку НРР з кінця 80-х років стало їхнє інтенсивне поширення на посттоталітарні простори Центральної та Східної Європи.

Визначаючи специфічні причини поширення НРР в останній третині XX ст. і специфічні причини їхнього вкорінення у колишніх соціалістичних країнах, слід, однак, не забувати, що вони є постійним ферментом релігійної картини світу. Це є дуже істотним для прогнозування майбутнього релігії. Криза традиційних інститутів, стрімкі соціальні зміни, загострення глобальних проблем людства вказують на те, що принаймні західне цивілізація стоїть на порозі можливих змін релігійних парадигм. Причому зовсім не обов'язково, що ця зміна відбудеться на грунті сучасних нам НРР. Цілком можлива поява нових, дотепер ще не відомих релігійних рухів. Відстежити, де саме з'являються "паростки майбутнього", нині дуже складно: кількість і варіабельність ВГРР не має історичного прецендента. Поряд із відверто авторитарними культами, які експлуатують так звану спокусу тоталітаризму, тобто прагнення до чітких відповідей без необхідності вибору й самостійної духовної праці, а також потребу в підкоренні, на іншому ціннісному полюсі стрімко розвиваються так звані екологічні релігії, галактична релігійність. Спроби синтезувати раціональні й містичні поривання побутують поряд із зміцненням фундаменталізму — як ісламського, так і, скажімо, протестантського.

Контрольні завдання і запитання

1. Охарактеризуйте головні тенденції релігійних змін наприкінці XX ст. Які з них, на вашу думку, розвиватимуться у висхідному напряму на початку наступного тисячоліття? Які не матимуть дальшого розвитку?

2. Простежте розвиток релігійної ситуації в Україні у 80—90-х роках XX ст. в контексті загальноєвропейських і світових релігійно-соціальних процесів.

5. Що ви знаєте про відносини між представниками світових релігій? Якими найбільш вірогідно будуть ці відносини у наступному столітті?

Тематика рефератів

1. Релігійні зміни наприкіцні XX ст.: головні тенденції.

2. Напрями розвитку міжконфесійного діалогу в Україні (сучасність і спроба погляду в майбутнє).

Рекомендована література