Якщо спробувати узагальнити існуючі думки з цього приводу, то перевага віддається наступній з них: суб'єктність нутриться в глибинах нашого "я", складає його сутнісне ядро, біо-соціо-психо-генетичну основу формування та розвитку таких базових людських утворень, як особистість, Індивідуальність тощо. Це той внутрішній інтенційно-потенційний стрижень, який дозволяє індивіду скористатися унікальною можливістю, наданою йому природою і суспільством, - свідомо, цілеспрямовано, креативно включитися у взаємодію з ними і натомість ствердитись в онтичному статусі людини.
Як зазначалось, терміни "суб'єкт* і "об'єкт в їх суперечливій єдності фіксують сутнісну, онтичну ознаку людини - ЇЇ саморух від об'єктного (необхідність) до суб'єктного (свобода) способу буття у напрямку розширення можливостей пізнання і творення світу, а також себе в цьому світі. Ці, найбільш загальні визначення є принциповими для дослідження природи психіки, проте потребують відповідної сутнісної конкретизації. Особливого значення тут набуває проблема психологічних критеріїв суб'єктності, розв'язання якої, однак, залежить від розуміння сутності психічного, зокрема, від того чи включає воно в себе наукове уявлення про душу і дух.
Так, у психології, що не обмежує свій предметний інтерес поняттям рефлексу, спроба віднаходження психологічних критеріїв суб'єктності може викликати образ "духа" як носія інтенцій і потенцій вільного світопізнання і самопізнання через ( і задля) світотворення і самотворення, а також уявлення про "душу, як інстанцію, що дозволяє духові автентично самоактуалізуватися в кожному конкретному людському індивіді. Подальша психологічна конкретизація поняття .суб'єктність' вимагатиме наукових уявлень про "внутрішнє" і "зовнішнє", "свідомість" і "діяльність", "самість", "особистість", "індивідуальність", .універсальність" тощо.
Схоже, сучасна психологія не може обмежитися дослідженням умовних чи безумовних рефлексів, вищих психічних функцій, темпераменту, характеру, свідомого і несвідомого у психіці. Вона визнає для себе актуальним проникнення в сутнісні глибини буття конкретної емпіричної людської істоти, у світ ЇЇ значущих переживань, цінностей і смислів як діяча, автора і виконавця власних проектів життєздійснення. Власне тому, у психології визнано доцільним доповнити і поглибити визначення людини як індивіда, особистості й індивідуальності такою її сутнісною характеристикою, як суб'єктність.
Однією з найбільш розроблених і визнаних за кордоном можна вважати теорію і критеріальну модель суб'єктності Р.Харре, на думку якого, суб'єктом (агентом) може вважатися будь-яка істота, якщо вона володіє певною автономією, тобто, якщо ЇЇ поведінка не повною мірою детермінована умовами її існування. Власне психологічними критеріями суб'єктності, за Р.Харре, є можливість дистанціюватися як від впливів оточення, так І від тих принципів, на яких будувалася попередня поведінка, можливість здійснювати вибір між детермінантами і між альтернативами. Людина, на його думку, є реальним суб'єктом по відношенню до своїх дій, якщо в її владі - і діяти, і втримуватися від дії. Суб'єктність передбачає також увагу й контроль над впливами (у тому числі власними мотивами й почуттями, які звичайно управляють нашими діями, минаючи свідомий контроль) і зміну свого способу життя, своєї ідентичності.
Цікавою, у цьому відношенні є також спроба О.Б.Старовойтенко скласти перелік "суб'єкта утворюючих умов", тобто, умов, за яких можна визнати факт наявності чи відсутності ознак суб'єктності у конкретного індивіда. Це, зокрема: відповідність зовнішніх умов життя людини мисленнєвій моделі їх використання і зміни; включення індивіда в діяльність з наміром завершити її з таким результатом, який за своїми якостями перевершує все, що було ним здійснено раніше; конструктивне розв'язання суперечностей життєдіяльності у такий спосіб, при якому зберігається почуття я-влади над діями; реалізація діяльності на такому рівні напруги сил, коли переживання повноти самореалізації не гаситься втомою і виснаженням тощо.
Коли мова йде про психологічні критерії суб'єктності, слід звернути увагу нате, про яку суб'єктність чи про якого суб'єкта ведеться мова: про людину як суб'єкта життєдіяльності взагалі, чи, зокрема, про "суб'єкта психічної діяльності". Напевно, вище йшлося саме про психологічні критерії людини як суб'єкта життєдіяльності, які, звичайно поширюються і на характеристику ЇЇ як суб'єкта психічної активності. Але у останнього є свої специфічні особливості, які також необхідно намагатися спеціально виокремлювати.
Здійснивши певне системне узагапьнення психологічних критеріїв, якими керуються дослідники при вивченні феномену суб'єктності в психології, можна дійти наступного висновку.
Бути суб'єктом свого психічного, душевно-духовного життя або, інакше кажучи, "жити по суті", автентично, у внутрішній злагоді із собою для людини означає." воліти бути людиною і самою собою; хотіти і могти відстоювати своє право на людське самісне існування; самовизначатись у просторі і часі свого життя; творити нові змісти і форми буттєвості; здійснювати рефлексію своїх творінь; набувати і нарощувати досвід людського буття, проектувати його нові форми і змісти.
Конкретизуємо ці позиції.
• 1. Першою в означеному критеріальному переліку слід виокремити притаманну кожній людині постійну занепокоєність своїм буттям як таким і, найголовніше, - більш чи менш виразну і усвідомлену інтенцію до власне людського способу індивідуального життя. Тут показовим є те, наскільки серйозно, глибоко і, водночас, креативно людина ставиться до проблеми свого буття-небуття, усвідомлює і переживає свою суб'єктну місію в світі і прагне її якнайкраще зреалізувати.
• 2. Процес становлення людини людиною у тій частині, в якій цей процес залежить від самої людини, передбачає наявність у неї певних внутрішніх ресурсів сутнісного самоствердження. Наскільки індивід здатен сам розрізнити і розгорнути в собі власне людське, особистісне, індивідуально-неповторне? Чи має він для цього достатньо сил, енергії, хисту, талантів? Чи вірно він оцінює свої можливості? Тут актуальною постає проблема суб'єктних потенцій людини.
• 3. Кожний момент свого життя людина занурена в ситуацію, яка може бути для неї більш чи менш значущою. Успішність її активності залежить від того, наскільки вона здатна визначитись у своєму внутрішньому і зовнішньому світах, адекватно співвіднести свої інтенції і потенції з динамікою ситуаційних змін і правильно прийняти рішення, щодо простору і часу своїх діянь і бути готовою нести відповідальність за свій вибір.
• 4. Основним критерієм оцінки суб'єктного, власне людського рівня в людині є практика - реальний факт актуалізації її інтенцій і потенцій у різних формах творчої, відповідальної, продуктивної індивідуальної і суспільно-корисної діяльності. Тут як основна постає проблема спроможності людського індивіда до практичного творення світу ідей, речей, стосунків, себе самого і собі подібних.
• 5. Людину-суб'єкта відрізняє здатність до рефлексії - зворотного зв'язку між ії впливами на світ і на саму себе та їх наслідками, до самостійної, критичної, адекватної, об'єктивної, конструктивної оцінки вдіяного і скоєного. При цьому мова йде не про будь-які, а сутнісні, онтично значущі здобутки чи прикрі невдачі, що виявилися в ході реалізації проектів світо- і самотворення.
• 6. Суб'єктна активність є позитивною в разі, якщо відбувається накопичення, нарощування людських якостей в людини. Але кількісна оцінка типу: "чим більше, тим краще", не є тут коректною. Адже ефект розвитку виникає тільки тоді, коли все успадковане і набуте, виплекане і вистраждане креативно інтегрується в ії індивідуальному досвіді. Проте основним психологічним критерієм суб'єктності тут виступає не сам досвід, а та можливість для подальшого самоперевершування, яку він надає його господарю.
Таким чином, визначення критеріїв суб'єктності значною мірою залежить від розуміння сутності і природи людини, людської психіки, а також того психологічного змісту, який вкладається в поняття "суб'єктність. Запропонована вище критеріальна модель базується на широкому розумінні психічного як внутрішнього душевно-духовного світу людини, а суб'єктність визнається як його сутнісна характеристика. Крім того, при дослідженні критеріїв суб'єктності у кожному конкретному випадку слід визначитись, що мислиться метою, а що засобом чи умовою, що береться за ціле, а що розглядається як його частина - окрема людина, соціальна група, суспільство чи людство в цілому.
В історії науки здійснювалося чимало спроб аби з'ясувати суб'єктні стосунки між людиною і різного роду надлюдськими силами, зокрема, між індивідом і суспільством. Так, у сучасних соціологічних, культуропогічних, попітологіч-них колах досить поширеною є думка, що суспільство чи культура є не менш, а то і більш самодостатніми сущими, здатними до самоорганізації, самодетермінації і саморозвитку, фактично так само, як жива природа. Зазначається, що культура як суб'єктне утворення "онтологізує людину", .формує корпус міфів", .постійно переймається приборканням свободи людської волі, уведенням її в якісь рамки, створенням коридорів розвитку, в яких творча активність припустима", "захищає себе від втрати свого субстрат, формує лояльність до себе, тобто "маніпулює людиною, задає поведінку, що відповідає задачам само підтримки себе самого. Але, як виявляється, влада культури над людиною має минущий характер, і сьогодні людина як автомізований суб'єкт вже "не партисипується до культури, а партисипує культуру до своєї особистості" (И.Г. Яковенко). Тобто, уданому разі маємо варіант історичної моделі перетворення людського індивіда з об'єкта в суб'єкта власного життя, культури і історії.
Не можна тут не згадати про спроби побудови багаторівневих суб'єктних ієрархій, основу яких, мовляв, складає людство як ппанетарний суб'єкт, а завершує окремий індивід. Якщо ж припуститися думки, що ми не одні такі розумні у Всесвіті, то цілком реально буде говорити про якусь космічну суб'єктну інстанцію чи навіть субстанцію, яка не просто співіснує з нами, але, навіть проводить над нами різні досліди, у тому числі психологічні. Проте, якщо навіть міркувати в межах науки, то питання про Те чи Того, Хто все створив і продовжує творити, і сьогодні залишається якщо не відкритим, то, принаймні, дискусійним.
Не викликає заперечень і твердження про те, що тіпьки в результаті більш чи менш добровільної, ініціативної і цілеспрямованої взаємодії окремих сущих, як косив суб'єктності (суб'єкт-суб'єктної взаємодії), можливий прогрес, розвиток і, власне, виникнення нових форм, способів і рівнів буття.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Загальна психологія: Хрестоматія» автора Скрипченко О.В. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Суб'єктна парадигма; історія і сучасність“ на сторінці 2. Приємного читання.
