Н. В. Чепелєва. РОЗУМІННЯ ТА ІНТЕРПРЕТАЦІЯ ОСОБИСТОГО ДОСВІДУ В КОНТЕКСТІ ПСИХОЛОГІЧНОЇ ГЕРМЕНЕВТИКИ

Загальна психологія: Хрестоматія

На нашу думку, межі ситуації можуть бути задані тільки самою людиною, бо лише вона може Витягти шматок" із біжучого потоку життя й вмістити його у певну структуру, яка й буде рамкою, що відмежовує ситуацію від неструктурованого потоку життя. Такою структурою може бути нажатим, концепт, або ж інша інтерпретаційна схема.

Суттєва змістова характеристика ситуацій представлена у феномені подій, які можуть бути яскравими, важливими, переломними, критичними, негативними, трагічними. Деякі з них є визначальними у житті людини. І очевидно, що саме подія є маркером ситуації, її центром, саме вона є тією ниткою, потягнувши за яку можна витягти "шматок" із безкінечного життєвого потоку, структурувавши його. Саме відмежування подій від не подій дозволяє структурувати ситуацію, перетворивши ЇЇ із зовнішньої життєвої ситуації на ситуацію психологічну. При цьому подія тільки тоді стає осмисленою та цілісною, коли ЇЇ можна перевести в структурну форму або вмістити у вже наявну структуру. У протилежному випадку подія зависає", стаючи відколотим фрагментом досвіду, який, не будучи переведеним у досвід особистісний, не будучи інтегрованим, може виступати в якості комплексу, що ускладнює людині життя.

Тут можна провести аналогію з висунутими Т. Лукманом поняттями тематичного ядра і тематичного поля, що знаходяться у структурі елементів свідомості. Тематичне ядро являє собою те, на що актуально спрямована свідомість, а тематичне поле - смислові зв'язки, в яких свідомість відтворює феномен у якості типового. Тематичне поле являє собою релевантні відношення та посилання на інші смислові відношення, актуальні в даний момент. Тематичне ядро - це переживання, яке у випадку його повторення або передбачення в майбутньому вважається типовим І тематично впорядковується в якості досвіду. Тим самим здійснюється перехід від конструювання до соціального конструювання реальності. Свідомість пов'язує досвід минулого Із вчинком, який має здійснитися у майбутньому на основі цього досвіду. В якості тематичного поля виступає ситуація, а подія є її тематичним ядром, яке й служить основою для формування особистісного досвіду.

Таким чином, одиницею особистого досвіду, що спонукає людину інтерпретувати, осмислювати те, що відбувається з нею, є подія. Звідси виникає запитання, що собою являє подія як одиниця особистого досвіду?

В.В. Нуркова виділяє два види подій: подію-випадок (момент життя) і подію-етап життя. Однак частіше під подією розуміється саме другий її вид. Так, С.Л.Рубінштейн розглядав подію як поворотний етап, коли приймаються важливі рішення на довгий період. Т.М. Титаренко визначає подію як значущий для особистості випадок (происшествие), що надовго запам'ятовується І приносить суттєві зміни у ЇЇ життя. Сама В.В. Нуркова також більше уваги приділяє саме такому тлумаченню подій, виділяючи яскраву, важливу, переломну і характерну подію. І тільки остання підпадає під перший її вид, тобто подію-випадок.

Однак В.В. Руднєв відмітив ще одну суттєву особливість події, яка є відображенням постмодерністських орієнтацій сучасної культури. На його думку, подія має місце, коли задовольняються дві умови:

• 1. Той, с ким відбулася подія, повністю або частково під її впливом змінює своє життя. Таке розуміння події є характерним для XIX століття.

• 2. Подія повинна обов'язково бути зафіксована, засвідчена і описана спостерігачем, який може й не бути основним учасником події. Саме це є тим новим, що принесло XX століття у розуміння події. Тобто подія тільки тоді може стати подією, коли вона описана як подія. Лише опис надає події цілісності, завершеності і визначеності.

Таким чином, подія - це не просто якийсь епізод нашого життя, якийсь випадок, що наклав відбиток на наше життя, змінив його, але це також епізод, випадок зафіксований, означений, тобто приведений у форму, яка дозволяє оповісти про нього Іншому. Тобто випадок, про який ніхто не дізнався, про який нікому не розказано (хоча б самому собі), подією не є.

Звідси можна зробити висновок, що особистісний досвід, на відміну від особистого, який зароджується у життєвих ситуаціях і спирається на зовнішні події, має семіотичну природу, що виражається в текстуальній структурі, яка або накладаючись на реальність, стає її відображенням, або ж твориться разом з цією реальністю, зливаючись з нею. Останній погляд є характерним для постмодернізму, який не розрізняє реальність і текст, вважаючи, що будь-яка людська (культурно зумовлена) реальність має текстуальний характер. Одиницею особистісного досвіду є смисл, який "згортає" подію, виступаючи опорою у розумінні себе або ж пред'явленні своєї позиції іншому.

Саме у контексті особистісного досвіду як результату інтерпретації ситуацій можна говорити про неподільність смислу і досвіду, як це робить Уайт. Він зазначає, що вираження досвіду, переживання світу або життя, є актами інтерпретації (через мову), за допомогою яких люди надають сенс власному досвіду і роблять його зрозумілим для себе та інших. При цьому якість вираження досвіду залежить від того, наскільки людям доступні інтерпретаційні ресурси, здатні забезпечити так звані "рамки зрозумілості", дещо, що пов'язує та узгоджує події життя.

На наш погляд, згадані рамки зрозумілості є, по суті, інтерпретаційними рамками, які задають межі інтерпретації реальності, дозволяючи надати сенс тій чи інший події. Ці рамки, як вже зазначалося нами раніше, задаються культурою, їх засвоєння забезпечує те, що можна назвати інтерпретативною компетенцією особистості. У зв'язку з цим виникає питання про характеристики особистості залежно від наявності в неї інтерпретаційних ресурсів. Однак ця проблема потребує окремого дослідження.

Можна припустити, що особистісний досвід організується у вигляді деякого ментального простору, котрий можна розглядати як області, що використовуються для об'єднання певної інформації. Такі області можуть являти собою, наприклад, світ, представлений на картині або ж в літературному творі; погпяд на світ тієї чи іншої людини; ситуацію, локалізовану в часі або просторі; чиїсь індивідуальні сподівання; уяви події тощо. У цих просторах різні об'єкти або відношення між ними можуть розглядатися як такі, що існують безвідносно до статусу цих об'єктів та відношень у реальному світі. Простори породжуються та акумулюють інформацію в процесі обробки дискурсів.

Перейдемо до розгляду психологічних механізмів, які забезпечують розуміння та інтерпретацію особистого досвіду, трансформацію його у досвід особистісний.

При визначенні механізмів розуміння та Інтерпретації особистого досвіду ми будемо спиратися на сформульоване вище положення про структурування досвіду, тобто конструювання у свідомості людини когнІтивної моделі реальності, яку вона сприймає, в якій діє. При цьому ми вважаємо, що найпоширенішою моделлю є модель текстова. Цей текст, точніше текстова структура, є тим фреймом, рамкою, що дозволяє організовувати і впорядковувати особистий досвід, трансформуючи його у досвід особистості. Виходячи з цього, ми вважаємо, що основними механізмами розуміння та інтерпретації особистого досвіду є семіотичний та комунікативний. Тут ми поділяємо думку Ю.М. Лотмана, який зазначав, що функціонування тексту забезпечують саме ці механізми. Перший - кодує відомості про зовнішню дійсність, другий - пов'язує структури мовної семантики з реальними умовами комунікативного акту. Дією семіотичного механізму зумовлюється семантична структура тексту, дією комунікативного - його осмисленість.

Семіотичний механізм дозволяє нам означувати реальність, накладаючи на неї ті чи інші когнітивні структури, організовуючи та концептуалізовуючи її. Як зазначає В.П. Руднєв, семіотичне пронизує повсякденний життєвий досвід людини, тобто їй у повсякденному житті необхідна постійна семіотична регуляція поведінки, десеміотизація рівноцінна руйнуванню особистості та культури. Можна припустити, що семіотичний механізм забезпечує структурне, або логічне розуміння, тобто позначення реальності на рівні денотатів ("що відбувається?").

При цьому семіотизація може відбуватися на двох рівнях - рівні пасивного відображення реальності шляхом накладання на неї вже відомих когнітивних структур. Це по суті просте впізнавання того, що відбувається, і вміщення його у наявні структури досвіду. В цьому випадку на дію семіотичного механізму великий вплив здійснюють стереотипи, захисти, звичні зразки, штампи тощо. Другий рівень семіотизації передбачає конструювання реальності шляхом перетворення, трансформації' цієї реальності (а не просто позначення та структурування), переведення в ті чи інші когнітивні структури - знання, концепції, суб'єктивні уявлення, буденні теорії тощо. Більшість цих конструкцій мають текстуальну форму.

У цьому випадку реальність не лише розуміється на структурному рівні, а й інтерпретується шляхом накладання тих чи інших когнітивних структур.

Комунікативний механізм, на відміну від семіотичного, спрямований на Іншого, в тому числі на внутрішнього Іншого. В результаті дії цього механізму реальність конструюється в наративній формі, тобто формі, що дозволяє оповісти про своє розуміння реальності Іншому. При цьому будується наративний текст інтерпретації, який може діяти, як І у випадку семіотизації, на продуктивному та репродуктивному рівнях. І в тому, й в іншому випадку відбувається конструювання наративу. Однак при продуктивній інтерпретації будується власний оригінальний наратив, у випадку ж репродуктивної інтерпретації реальність конструюється із вже відомих особистості наративів або ж вбудовується у них.

Крім уже вказаних механізмів, розуміння особистого досвіду може здійснюватися І з допомогою досеміотичного, донаративного механізмів. Говорячи про досеміотичний механізм, ми згідно з Н.В. Бардіною вважаємо, що мовне конструювання реальності може здійснюватися на різних основах: на безпосередньому сприйманні реального світу (перцептивне конструювання), на вторинній мовній реальності (концептне конструювання) та на ритуалах соціального контактування (комунікативне конструювання). На нашу думку, концептне конструювання відповідає семіотичному механізмові, комунікативне, відповідно, - комунікативному, перцептивне конструювання - досеміотичному.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Загальна психологія: Хрестоматія» автора Скрипченко О.В. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Н. В. Чепелєва. РОЗУМІННЯ ТА ІНТЕРПРЕТАЦІЯ ОСОБИСТОГО ДОСВІДУ В КОНТЕКСТІ ПСИХОЛОГІЧНОЇ ГЕРМЕНЕВТИКИ“ на сторінці 2. Приємного читання.

Зміст

  • ПЕРЕДМОВА

  • А. А. Смирнов. Внесок ш.сеченова у розвиток наукової психології в Росії

  • Розвиток психіки у філогенезі

  • Р. Вудвортс. Решение проблем животными

  • Н. А. Тих. Предыстория общества

  • Экспериментальное исследование по воспитанию новых средств общения и проблема происхождения речи

  • С. Л. Рубинштейн. Самосознание личности и ее жизненный путь

  • П. Р. Чамата. Зміст і основні форми прояву самосвідомості

  • Шляхи самопізнання особистості

  • Т. С. Яценко. Функціонально-структурні особливості цілісного феномену психіки (модель внутрішньої динаміки психіки)

  • Розділ II. Психічні процеси

  • Материалы к психологической теории ощущения

  • Некоторые вопросы теории восприятия

  • О. И. Скороходова. Как я воспринимаю, представляю и понимаю окружающий мир

  • Самонаблюдения осязание

  • Обоняние

  • Вибрационное чувство

  • Температурные ощущения

  • Пам'ять. Р. Аткинсон. Человеческая память: система памяти и процессы управления

  • Процессы управления в памяти

  • Л. С. Выготский. Память и ее развитие в детском возрасте

  • Б. Ф. Ломов. Память и антиципация

  • А. Р. Лурия. Маленькая книжка о большой памяти

  • Синестезии

  • Трудности

  • П. Линдсей, Д. Норман. Системы памяти

  • Виды памяти

  • С. Л. Рубинштейн. Память

  • Представления

  • Виды памяти

  • А. А. Смирнов. Произвольное и непроизвольное запоминание

  • Ц. Флорес. Память

  • Влияние материала

  • Роль упражнения

  • Мислення

  • Вікові аспекти розвитку процесу мислення

  • А. Б. Коваленко. Психологія розуміння творчих задач

  • В. Ю. Середа. Вчись мислити логічно

  • Типи помилок. Що таке логічна помилка

  • Чому виникають логічні помилки

  • Роль практики і знань у профілактиці логічних помилок

  • Основні закони логічного мислення

  • О. К. Тихомиров. Психология мышления

  • О.К.Тихомиров. Психология мышления

  • М. А. Холодная. Психология интеллекта: парадоксы исследования

  • Уява

  • Взаємини з дорослими і ровесниками та власне "Я"

  • Уява і творчість дітей

  • Уява як засіб саморегуляції поведінки

  • А. В. Брушлинский. Воображение и познание

  • Л. С. Коршунова. Воображение как отражение действительности

  • Единство воображения и чувственного отражения

  • Связь воображения с чувственным рациональным познанием

  • В. А. Моляко. Психология творческой деятельности

  • Увага

  • Нейрофизиологические механизмы активации

  • В. И. Страхов. Психологические исследования внимания

  • Н. Ф. Добрынин. Об организованности внимания

  • Организованность внимания у младших школьников

  • Емоції та почуття

  • С. Л. Рубинштейн. Эмоции

  • Различные виды эмоциональных переживаний.

  • Аффекты.

  • Эмоциональные особенности личности.

  • А. Н. Леонтьев. Потребности, мотивы и эмоции

  • Эмоциональные процессы

  • К. Изард. Определение эмоций. связь эмоций с когнитивными процессами, поведением и личностью

  • Теория дифференциальных эмоций

  • А. Я. Чебыкин. Внешние и внутренние факторы, детерминирующие генезис эмоциональной сферы

  • Э. Фромм. Искусство любить: исследование природы любви

  • Воля

  • С Л. Рубинштейн. Природа воли

  • В. И. Селиванов. Волевое усилие. волевое действие. волевые процессы. волевые состояния

  • В. А. Иванников. Критерии воли

  • В. Е. Дружинин. Волевая регуляция поведения

  • В. К. Котырло. Основные понятия. воля как процесс, состояние, действие

  • В. К. Калин. Классификация волевых качеств

  • Д. Бех. Модель рефлексії як складника вольового процесу

  • Розділ III. Особистість у діяльності і спілкуванні

  • А. Г. Асмолов. Принципы деятельностного подхода - конкретно-научной методологии изучения человека в психологии

  • А. В. Петровский. Личность в психологии: парадигма субъективности

  • Особистість та міжособові стосунки

  • С. Д. Максименко. Метод дослідження особистості

  • С. Д. Максименко. Особистість починається з любові

  • Н. В. Чепелєва. РОЗУМІННЯ ТА ІНТЕРПРЕТАЦІЯ ОСОБИСТОГО ДОСВІДУ В КОНТЕКСТІ ПСИХОЛОГІЧНОЇ ГЕРМЕНЕВТИКИ
  • Т. М. Титаренко. Життєвий вибір у концепції В. А. Роменця

  • В. О. Татенко. Суб'єктно-вчинкова парадигма в сучасній психології

  • Суб'єктна парадигма; історія і сучасність

  • Вчинковий вимір у психології

  • Суб'єктно-вчинкова парадигма

  • Т. М. Титаренко. Простір життєвого світу і його типи

  • Простір індивідний, соціальний та особистісний

  • Типи психологічного простору

  • Полюсність психологічного простору

  • С Б. Кримський. ЗАКЛИКИ ДУХОВНОСТІ XXI СТОЛІТТЯ

  • Психологія спілкування

  • Б. Ф. Ломов. Проблема общения в психологии

  • Функции и структура общения

  • В. А. Кан-Калик. Технология профессионально-педагогического общения

  • Речевые способности и их роль в педагогическом общении

  • С.Л. Рубинштейн. Речь и общение. Функции речи

  • А. Б. Добрович. Воспитателю о психологии и психогигиене общения

  • Примитивные межличностные реакции и их предпосылки

  • Что значит "исполнять роли"?

  • Фазы контакта

  • А. А. Бодалев. Личность и общение

  • Формирование первого впечатления о другом человеке

  • Заключение

  • Індивідуально-психологічні властивості особистості

  • Я. Стреляу. Роль темперамента в психическом развитии. основные концепции темперамента

  • Конституциональные типологии темперамента и их значение для педагогики

  • Факторные теории темперамента

  • А. Е. Личко. Психопатии и акцентуации характера у подростков

  • Циклоидный тип

  • Лабильный тип

  • Астено-невротический тип

  • Сенситивный тип

  • Психастенический тип

  • Шизоидный тип

  • Эпилептоидный тип

  • Истероидный тип

  • Неустойчивый тип

  • Конформный тип

  • К. Леонгард. Акцентуированные личности

  • Педантические личности

  • Застревающие личности

  • Возбудимые личности

  • Гипертимические личности

  • Аффективно-лабильный темперамент

  • Тревожные (боязливые) личности

  • Н. Д. Левитов. Проблема компенсации в психологии

  • Ф. Н. Гоноболин. Психологический анализ педагогических способностей

  • Знание учителем своих учащихся

  • Способности учителя передавать знания учащимся

  • Речевая одаренность учителя

  • Организационные способности учителя

  • О способностях учителя к воспитательной работе

  • Г. С. Костюк. здібності та їх розвиток у дітей. Навчання і праця - шлях розвитку здібностей