Загалом метод реконструювання застосовують не тільки як засіб теоретизації, а й для аналізу, інтерпретації і тлумачення даних психологічного дослідження.
Оскільки предметом диференціальної психології є індивідуальні, типологічні і групові відмінності між людьми, типологічний метод потребує детального розгляду.
Типологічний метод - метод наукового дослідження, зорієнтований на виявлення подібностей і відмінностей серед сукупності предметів, пошук надійних засобів їх ідентифікації, стійких поєднань властивостей явищ у системі змінних, їх групування за допомогою ідеалізованої узагальненої моделі.
Наслідком типологізації є виокремлення визначених типів явищ, які відтворюють ідеалізовану модель реально існуючих явищ і процесів.
У психології вдаються до побудови закритих і відкритих типологій (К. Абульханова-Славська).
Закрита типологія, як правило, сама є метою дослідження і демонструє загальну закономірність у переліку її проявів. Іноді цей вид типології застосовують для розкриття окремої властивості, що існує як сукупність форм, у кожній з яких представлене різне співвідношення досліджуваних ознак. Для такої типології важливі кількість ознак і типів, характер розподілу середніх та крайніх типів, їх взаємодоповнюваність, через яку описується закономірність загалом. Прикладом закритої типології е типологія специфічно людських типів темпераменту І. Павлова, за якою усіх людей поділено на "художників" і "мислителів" за критерієм переважання першої чи другої сигнальної системи.
При дослідженні вищих психічних функцій використовують відкриту типологію (прогресивну, або конструктивну), що не має повного набору наперед установлених ознак, які вичерпно характеризують типи. Якщо виходити з того, що різним рівням організації психічного мають відповідати різні типології, то вищому (особистісному) рівню може бути адекватною саме відкрита типологія. Починаючи з нижчого (темпераментального) рівня, де кількість типів обмежена (закрита типологія чотирьох типів темпераменту І. Павлова), спостерігається тенденція до індивідуалізації особистісних структур, що на рівні характеру виявляється у збільшенні кількості типів (наприклад, типологія акцентуацій характеру підлітків А. Личка налічує 10 типів).
Принцип типологізації полягає в інтеграції двох тенденцій психологічного дослідження: індивідуалізації та уніфікації змісту психічного. Тому основними характеристиками відкритої типології можуть бути:
• характеристика, пов'язана з прогресивним, процесуальним способом побудови типології, коли кожний наступний етап ставить низку операціональних і теоретичних питань, які потребують узагальнення і визначення в типології, що будується;
• характеристика, що передбачає розкриття особливостей кожного типу в системі всіх інших. Така типологія відображає системний підхід до дослідження психічних явищ як багатомірних і багаторівневих феноменів.
Основою типологізації є виявлення подібності, відмінностей і спільності (тобто узагальнення) сукупності явищ, виокремлених у процесі дослідження, а потім - ідентифікація (тобто узагальнення нового рівня) з ідеалізованою моделлю досліджуваного явища. Ідеалізована модель - це попереднє теоретичне з'ясування сутності предмета дослідження, яке має прогностичний характер. Саме ідеалізована модель стає засобом конкретизації і доповнення первинного визначення предмета.
У диференціальній психології типологічний метод має таку методику реалізації:
• 1) вибір основ типізації та змістове визначення їх як характерних ознак явища, прояви якого типізуються. Так, у типології темпераментів І. Павлова основою типізації є властивості нервової системи людини: сила нервових процесів, їх урівноваженість, рухливість процесів збудження і гальмування. У кожному конкретному дослідженні психолог обирає основи типізації досліджуваного явища, керуючись побудованою теоретичною моделлю предмета дослідження. Типізації підлягають як властивості, характеристики конкретних явищ, так і закономірності, умови, динамічні характеристики процесів тощо, проте кожному класу типізованих явищ має відповідати конкретний вид типології;
• 2) вибір моделі типізації, яка відтворюватиме сутнісні й динамічні особливості явища і визначатиме логіку узагальнення сутнісних ознак предмета в тип. У психологічному дослідженні використовують різні моделі типізації. При їх виборі слід зважати на рівень спорідненості сутності типізованого явища і логіки типізації, яку відтворює модель. Так, якщо основи типізації перебувають у діалектичній залежності одна від одної, застосовують моделі типізації "прогресивна дихотомія" та "динамічна модель типізації". Якщо основи типізації обрано в онтологічному співвідношенні, то адекватним буде використання онтологічно орієнтованих моделей типізації;
• 3) виокремлення типів і побудова типології досліджуваного явища. Вона має відображати структурну і змістову залежності, що повинно доводити емпіричне дослідження;
• 4) підтвердження істинності побудованої типології за допомогою аналізу і змістового узагальнення даних емпіричного дослідження. На цьому етапі здійснюють необхідну корекцію елементів побудованої типології, а визначення типів доповнюють емпіричними характеристиками їхніх проявів;
• 5) завершальна стадія реалізації типологічного методу. На цьому етапі побудовану типологію, а також закладену в ній модель типізації використовують як засоби аналізу і тлумачення результатів проведеного дослідження, оскільки вони цілісно відтворюють не тільки пізнавальну логіку дослідницьких дій психолога, а й сутнісну побудову предмета дослідження як багатомірного і багаторівневого явища.
Отже, типологія є завершальним етапом пізнання предмета і втілює його змістовий і структурно-організаційний результати.
Психогенетичні методи
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Диференціальна психологія» автора Палій А.А. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Методологія, методика і методи дослідження диференціальної психології“ на сторінці 2. Приємного читання.
