Е. Крепелін переніс експериментально-психологічні методи в психіатричну клініку, що спонукало його змінити спрямованість експерименту на з'ясування індивідуальних ознак і способів їх поєднання в цілісні картини душевного життя індивіда, що відрізняють одну людину від іншої (стаття "Психологічний досвід у психіатрії"). -
Тоді А. Біне з колегами експериментально досліджували осіб, які володіють здатністю запам'ятовувати великі числа. Відмінності між ними тлумачили як підтвердження запропонованого поділу типів пам'яті на зоровий, слуховий і руховий.
У статті українсько-російського психолога, медика Олександра Лазурського (1874-1917) "Сучасний стан індивідуальної психології" (1897) розглянуто перші досягнення індивідуальної психології як науки. Термін "диференціальна психологія" першим використав В. Штерн у праці "Про психологію індивідуальних відмінностей" (1900)
Надалі у працях Біне, Анрі, Штерна, Крепеліна, Лазурського зароджувалася нова дисципліна. Постала необхідність розробити нові методи дослідження, до чого долучився англійський учений Френсіс Гальтон (1822- 1911), послідовник Дарвіна. У праці "Спадковий геній" (1869) він інтерпретував результати проведеного статистичного аналізу біографічних фактів видатних людей. 1884 р. Ф. Гальтон організував першу антропометричну лабораторію в межах Міжнародної виставки у Лондоні і провів перше масове обстеження людей (протягом року 9337 досліджуваних), вивчаючи відмінності в конституційних (зріст, вага, пропорції тіла), сенсомоторних (час реакції на візуальні і слухові стимули, сила стиснення), сенсорних (гострота зору і слуху) параметрах. Результатом стали нові праці, обґрунтування нових методів статистичного аналізу і нові ідеї щодо дослідження індивідуальних рис людей. Однак експериментальний метод, на думку А. Анастазі, загальмував розвиток інтересу до одиничних явищ психіки.
Упровадження методів статистичного аналізу було важливим чинником становлення диференціальної психології, оскільки їх використовували для підвищення об'єктивності і достовірності одержуваних даних, для оброблення експериментальних результатів. Нині виокремлюють кілька напрямів використання статистичних методів у психології: описова статистика, що включає групування, класифікацію, графічне представлення даних; теорія статистичного висновку, яку застосовують для прогнозування результату за даними обстеження вибірок; теорія планування експериментів, призначена для виявлення і перевірки причинних зв'язків між змінними. При дослідженні закономірностей успадкування дітьми психологічних і фізичних ознак своїх батьків Ф. Гальтон розробив кілька варіантів факторного аналізу для вивчення інтелектуальних здібностей, запропонував методи для перевірки новостворюваних тестів.
Вивчивши праці бельгійського соціолога Адольфа Кетле (1796-1874), Гальтон зробив спробу використати у психології відкритий ним "закон нормального розподілу" . Кетле встановив, як розподіляються різні відхилення від середньої величини, довівши: що більше таке відхилення, то рідше воно трапляється, причому це явище можна втілити математично. Досліджуючи великі групи людей, він побачив ритмічність соціальних процесів, на підставі чого створив теорію "середньої людини" (людина хоче діяти так, як більшість людей). Гальтон, навпаки, зосереджувався на особливих здібностях, прагнучи вивчати суперменів і доводячи, що геніальність - це якість, зумовлена спадково ("Спадковий геній").
Люди середнього зросту становлять найпоширенішу групу, а високого - трапляються тим рідше, чим більші їхні відхилення від норми; це саме, вважав Гальтон, стосується і розумових здібностей. Відхилення Кетле пояснював "грою випадку", а Гальтон як послідовник дарвінізму стверджував, що вони визначаються спадковістю. Ф. Гальтон висунув припущення, що індивідуальні психологічні відмінності можна пояснити тільки в категоріях учення про спадковість. Однак біологічна детермінація не є для людей ні єдиною, ні тим більше визначальною. А Гальтон відкидав усі інші істотні причини.
Гальтону також належить першість у вивченні впливу спадковості і середовища на психологічну варіативність за допомогою методу близнюків, який полягав у дослідженні однояйцевих близнят, що через певні обставини зростали в різних умовах. Для дослідження уяви він придумав спеціальний опитуваль-ник, як методичне знаряддя активно використовував статистику.
Досліджуючи походження розумових здібностей, Гальтон застосовував разом з біографічним методом анкетний. Він розіслав найвідомішим англійським ученим ґрунтовну анкету, за матеріалами якої була написана монографія "Англійські люди науки: їх природа і виховання" (1874).
Гальтон дійшов висновку, що людську природу можна вдосконалити тим самим способом, яким виводять нові породи собак і коней, тобто за допомогою відповідних шлюбів протягом низки поколінь. Цей напрям отримав назву "євгеніка", а згодом став знаряддям расистської ідеології - соціал-дарвінізму.
Найперспективнішим із методів, розроблених Галь-тоном, став метод розрахунку коефіцієнта кореляції між змінними, особливо після вдосконалення його англійським математиком Карлом Пірсрном (1857- 1936) та іншими послідовниками Гальтона.
Розвиток промисловості, залучення до виробничого процесу великих мас людей, необхідність їх навчати спонукали досліджувати проблему здібностей в іншому аспекті. Завдання відбору людей з метою досягнення максимального економічного ефекту дало могутній поштовх диференціальній психології. Тести і статистичні методи, запропоновані Гальтоном, почали застосовувати для визначення індивідуальних здібностей. Особливо активний інтерес до вивчення індивідуальних відмінностей проявляли психологи в США, де промисловий прогрес був особливо швидким, а дослідження обіцяли практичну вигоду.
У Західній Європі об'єктом практичного застосування психологічних тестів стала переважно галузь освіти, де також відбувалися зміни, спричинені економічним розвитком капіталістичних країн.
Активно долучився до вивчення індивідуально-психологічних якостей Дж.-М. Кеттел, який почав працювати з Гальтоном. Гальтон називав випробування, які проводили в його антропометричній лабораторії, розумовими тестами. Термін увійшов до широкого вжитку після статті Дж.-М. Кеттела "Розумові тести і вимірювання", опублікованої в 1890 р. в журналі "Mind" з післямовою Гальтона.
Дж.-М. Кеттел запропонував як зразок 50 тестів, призначених для вимірювання чутливості, часу реакції, часу, що витрачається на запам'ятовування кольорів, звуків, відтворених після одноразового про-слуховування, тощо. Статистичний підхід - застосування серії тестів до великої кількості індивідів - став засобом перетворення психології на точну науку.
Дж.-М. Кеттел наголошував і на його практичному значенні.
У 1895-1896 рр. у США було створено два національні комітети, покликані об'єднати зусилля тестоло-гів (А. Біне, Г. Еббінгауз, В. Штерн, Е. Торндайк, Г. Мюнстерберг, Р. Мюллер, Р. Ієркс та ін.). Тести використовували для потреб школи, медицини, виробництва, війська. Удосконалювали техніку обробки даних. Тестологія - могутній і домінуючий, але не єдиний засіб диференціальної психології.
О. Лазурський дійшов висновку, що індивідуальні відмінності можна вивчати з позицій наукової характерології. Він наголошував, що індивідуальна психологія покликана "побудувати людину з її схильностей", а також скласти якомога повнішу природну класифікацію характерів. Лазурський дієвим методом дослідження індивідуальних відмінностей вважав природний експеримент, за якого навмисне втручання в життя людини поєднується з природними і порівняно простими умовами дослідження, що дає змогу вивчити психічні функції та особистість загалом. У курсі лекцій "Загальна та експериментальна психологія" (1912) Лазурський стверджував, що темперамент і характер становлять ендопсихічну, вроджену складову особистості, інша складова - екзопсихічна - характеризує ставлення людини до навколишньої дійсності.
Запровадження категорії "ставлення" було кроком уперед порівняно з механістичним уявленням (згідно з ним вплив середовища на організм відбувається за типом зовнішніх поштовхів), яке тоді домінувало у диференціальній психології, що не знала інших чинників, крім спадковості і середовища.
Російському вченому Григорію Россолімо (1860- 1928) належить ідея про можливість кількісного оцінювання інгредієнтів душевного життя з метою відтворення індивідуального профілю здорової або хворої особистості. Россолімо виокремив одинадцять психічних процесів, які поділив на п'ять груп: увага, воля, сприйнятливість, запам'ятовування, асоціативні процеси (уява й мислення). Щодо кожного з цих процесів пропонували десять завдань, залежно від виконання яких "силу" процесу оцінювали за десятибальною шкалою, тобто випробовуваний отримував вищу оцінку, якщо відповідав правильно на всі десять запитань. Суму позитивних відповідей позначали точкою графіка: з'єднання точок відображало "психологічний профіль" індивіда. Завдання варіювалися за категоріями випробовуваних (для дітей, "дорослих інтелігентних" і "дорослих неінтелігентних"). Россолімо запропонував також формулу переведення профілів із графічної мови на арифметичну. Він указував, що цей метод допоможе дослідити типи психічних індивідуальностей, розумову відсталість, діагностувати хворобливі симптоми. "Психологічні профілі" (1910) Россолімо були перекладені німецькою мовою і викликали інтерес у Західній Європі та США. За своїми ідейними позиціями Россолімо був близький до тестологів, проте його концепції притаманне прагнення до цілісного оцінювання особистості.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Диференціальна психологія» автора Палій А.А. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Зародження науки про індивідуальні відмінності“ на сторінці 2. Приємного читання.
