За факторними концепціями темперамент можна більш-менш точно описати за допомогою значень певної кількості властивостей - факторів, що належать до структури темпераменту. Зображаючи графічно типове для індивіда значення кожного фактора і відношення між ними, отримують так званий профіль темпераменту. Кожен індивід має свій характерний профіль (структуру) темпераменту (рис. 2.2).
Американські психологи А. Басе і Р. Пломін, які розробили популярну концепцію темпераменту, вважають, що в ньому повинні насамперед відображатися стильові особливості поведінки, його експресивні, а не змістові аспекти. Проте щоб вважати конкретну рису темпераментальною, на їх думку, необхідна наявність ще чотирьох умов: спадкова зумовленість; стабільність її прояву протягом усього життя; адаптивне значення, тобто сприяння біологічному пристосуванню; виявлення у тварин. Вони виокремлюють характеристики (властивості) темпераменту: емоційність, активність і соціабельність.
-
Емоційність виражається у легкості виникнення афективних реакцій і оцінюється за їх інтенсивністю. Активність характеризується загальним енергетичним рівнем (людина завжди зайнята, любить рухатися, часто поспішає, їй притаманне швидке мовлення й енергійні рухи). Про таку людину кажуть: "Не може всидіти на місці". Соціабельність пов'язана з потребою постійно перебувати серед людей. Самостійність і незалежність цих властивостей одна від одної були підтверджені факторним аналізом.
Сучасні американські вчені А. Томас і С. Чесс темпераментом теж вважають стиль поведінки. На їхню думку, темперамент не може характеризуватися ні змістом, ні мотивацією, ні успішністю діяльності. У дітей перших років життя вони виділили дев'ять незалежних одна від одної характеристик стилю поведінки (темпераменту):
• 1) рівень активності (моторні характеристики, рухливість під час годування, купання, співвідношення активної і пасивної поведінки протягом дня);
• 2) ритмічність (ступінь передбачуваності часу появи поведінкових реакцій, наприклад поява відчуття голоду, і тривалість певного стану в часі, наприклад тривалість сну);
• 3) наближення або віддалення (особливості емоційних і рухових реакцій на нові стимули);
• 4) адаптивність (реакція на нову або змінювану ситуацію);
• 5) інтенсивність реакції незалежно від її якості та спрямованості;
• 6) поріг реактивності (рівень стимуляції, необхідний для появи реакції незалежно від її якості та сенсорної модальності);
• 7) настрій (співвідношення радісного стану і стану невдоволення);
• 8) відволікання (ефективність дії нових стимулів для зміни поведінки);
• 9) тривалість уваги і наполегливість (здатність продовжувати діяльність, незважаючи на труднощі в її здійсненні).
Отже, вивчення темпераменту поступово перейшло від визначення типів до виявлення ступеня вираженості його властивостей. Людей поділяли не за типами темпераменту, а за його властивостями: екстраверсія - інтроверсія (К.-Г. Юнг і Г.-Ю. Айзенк); рівень активності і переважний емоційний тон; емоційна збудливість; активність і емоційність та ін. Єдиної концепції темпераменту і його типів ученим створити так і не вдалося.
Спеціальні типи вищої нервової діяльності за І. Павловим
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Диференціальна психологія» автора Палій А.А. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Уявлення про темперамент Г.-Ю. Айзенка“ на сторінці 3. Приємного читання.
