Цінності або зброя і в'язниці?

Канадський мультикультуралізм

Я щойно процитував твердження Майкла Велпі. що якщо в нас не буде "важливих спільних цінностей", нам потрібно буде "безліч зброї та в'язниць". Ця думка вилилась у рекомендацію урядові робити все можливе для плекання цих спільних цінностей. Як ми бачили у попередньому розділі. Мартін Колакот пропонує, щоб ті. хто подає заяви про отримання громадянства, присягалися у вірності "канадським цінностям" [5: 63]. Восени 2008 року квебекський уряд оголосив, що проведе в життя схожу пропозицію [22]. Різновиди цієї ідеї намагаються застосувати в інших місцях. Потенційні британські громадяни тепер беруть "уроки терпимості" [41]. Ті, що прагнуть французького громадянства, також проходять цей тест з такими запитаннями: "Чи можна у Франції примусити свою дитину одружитися або завадити одруженню своєї дитини з особою, яку та обрала?" [21]. В Австралії також запровадили суперечливий тест на отримання громадянства.

Є якась частка правди в ідеї про те, що спільні цінності життєво необхідні для будь-якого суспільства. Однак ми повинні відверто визнати труднощі з визначенням цих цінностей, не кажучи вже про їх прищеплення. Перше запитання: перелік "важливих цінностей", які нам треба поділяти, відносно короткий чи доволі розлогий? На початку 2007 року мешканці Ерувіля у Квебеку віддали перевагу останньому підходові, опублікувавши перелік "чинних норм" [26].

Багато норм беззаперечні: документ повідомляє потенційних постійних мешканців, наприклад, про те, що "до закидання жінок камінням до смерті" в Ерувілі ставляться з осудом. Але в ньому також заявляється, що в публічних установах міста, як от школи, лікарні або доми для літніх осіб, всі повинні їсти "традиційну запропоновану їм їжу". Навіть в родині всі їдять "будь-якої пори року", не обмежуючи себе вегетаріанською їжею і не порушуючи питання про те, як могло б забиватися м'ясо.

Отже, Ерувіль заявляє про свою несхильність радо приймати вегетаріанців або тих, що бажають дотримуватися рамадану чи вживати кошерну або халяльну їжу. І, після наведеного розлогого набору правил, у документі заявлено, що це "лише зразок" чинних норм!

Хоча оголошення в Ерувілі може здатися винятковим випадком, воно є прикладом поширеного палкого прагнення. Дописувач листа до редакції Каліарі Сан журився: "Було б чудово, якби сьогоднішні новоприбульці хотіли би бути більше схожими на більшість" [33].

На що редакція відповіла: "До чужого монастиря...". У коментарях вказується на аналогію, що лежить в основі палкого прагнення мати асимільованих іммігрантів. Цитоване в одному з попередніх розділів риторичне запитання Ричарда Ґвина робить аналогію недвозначною: "Чи гостинний прийом у країні чимось відрізняється від гостинного прийому у домі, де, якщо виявляється, що існують внутрішні правила, скажімо, не палити, у нас не п'ють, вегетаріанська їжа, кожен гість дотримується їх?" [10].

З цієї точки зору точною аналогією іммігранта є гість. Не громадянин, не член того самого суспільства і носій прав. До того ж парадокс у тім, що за скаргами на те, що іммігранти поводяться інакше, ніж ми, може ховатися смутне невдоволення тим, що вони не поводяться інакше: вони почуваються як у себе вдома, так само, як і ми, і прагнуть упорядкувати цей дім, так само, як і ми.

Муніципалітет Ерувіля припускає можливість того, що іммігрантам могло би бути дозволено змінювати деякі з численних правил, що їх він розробив ... але тільки через референдум, оплачений самими іммігрантами. Зрозуміло, що названі правила не з 'явилися через нескінченну низку референдумів.

Вимога, щоб меншини були "більш схожими на більшість", може стосуватися всього сущого, великого й малого. Як ми бачили у попередньому розділі, навіть дитина, що володіє виделкою й ложкою, загрожує нашій суспільній однорідності. І в цьому полягає ключова проблема з підходом на до спільних цінностей на основі "розлогого переліку": він вирівнює все. Загроза нормам однакової поваги прирівнюється до клопоту дитячих кухарів, що намагаються узгодити різноманітні дієти. Використання кимось посуду і готовність їсти тушковану квасолю підносяться до того самого рівня, що й норма про рівність чоловіків і жінок. Це перетворює інтеграцію на складну головоломку.

Свинина з квасолею? Повідомлення про те, що деякі цукроварні вилучають зі своїх рецептів гороховий суп, боби й сало, коли до них навідуються мусульманські групи, привело до обвинувачень у "заграванні". "Ми подаємо свій традиційний набір страв, це традиція, якій не одне сторіччя", образився власник однієї цукроварні, додавши, "якщо люди сюди приходять, вони мають дотримуватися традиції" [15].

Лише у Канаді? Між іншим, тест на отримання громадянства Австралії оцінює знання іммігрантами загальної інформації про крикет. Коли тест тільки-но шанувався, парламентський секретар міністра з питань мультикультуралізму пояснював, що запитання про крикет свідчили про бажання захистити самих іммігрантів: тест "саме такий, так що, коли мігранти розмовляють, і виникають типово австралійські питання, вони не почуваються збентеженими" [27].

Один можливий результат підказує аналогія з "плановими економіками". Спостерігачі радянської системи часто звертали увагу на неухильне розростання планових завдань і показників, які керівники підприємств мусили брати до уваги. Згідно з однією оцінкою, середній завод повинен був мати справу з 500 приписами, спущеними з центру [7].

Через те що ці накази часто суперечили один одному, а спроба цілковитого їх виконання могла паралізувати виробництво, центральна влада неохоче карала керівників за невиконання того чи іншого планового завдання. Керівникам було надано свободу вирішувати, які накази враховувати, а якими нехтувати.

Чи хочемо ми робити те саме? Чи хочемо ми обтяжувати іммігрантів стількома "чинними нормами", що заохочуємо удаване дотримання нашого жахливо деталізованого "способу життя"? Якщо ні, то канадці "старого гарту" повинні будуть розвинути більш вузькоспрямовне розуміння того, чого ми очікуємо від новоприбульців, і зміцнити терпимість до всіх "неістотних" відмінностей.

Але як нам точно визначити найголовніше? Мабуть, ми могли б сказати, що повинні навчити іммігрантів головним цінностям, які роблять нас тими, ким ми є, і "визначають нас як націю" [5]. На жаль, це просто змінює проблему. Просто хто ми є? Навіть наполягаючи на тому, щоб іммігранти відмовилися від своєї попередньої національної самосвідомості і сприйняли нашу, чимало критиків мультикультуралізму дуже неохоче докладно пояснюють, до чого це призводить:

"Канада має виразну самосвідомість. Всі ми можемо це відчути. Ми знаємо, що вона тут, але більшість канадців не можуть чітко це сформулювати" (Джей Гіл, Реформістська партія, 18 жовтня 1994 р.);

"Канадці, звичайно, мали б домовитися про те, в чому саме їхня національна самосвідомість, і як її найкраще передати іммігрантам" [9: 87];

"Усе це не має означати, що канадська самосвідомість є чимсь, що можна легко визначити. Немає двох канадців, які, мабуть, дали б одну й ту саму характеристику її. Якщо не зважати на труднощі з формулюванням точного визначення, більшість канадців погодилися б з думкою, що існує якесь поєднання спільних цінностей, традиції і світогляду, що характеризують нас як націю" [5: 68].

Та звісно ж: більшість з нас справді пристаємо на цю думку. Але чи маємо ми рацію, коли це робимо? Колакот не дає жодних підстав для ствердної відповіді, позаяк він відмовляється визначити ці "спільні цінності, традицію і світогляд", що, гадано, характеризують нас.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Канадський мультикультуралізм» автора Бахов І.С. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Цінності або зброя і в'язниці?“ на сторінці 1. Приємного читання.

Зміст

  • Передмова

  • Розділ I. Основні поняття мультикультуралізму

  • Мультикультуралізм

  • Культура

  • Межі культури

  • "Спільна" культура?

  • Розділ II. Критика мультикультуралізму кінця XX сторіччя

  • Огляд книги "Торгівля ілюзіями" Ніла Бісундата

  • "Націоналізм без стін" Ричарда Ґвина

  • Огляд книги "Хто убив канадську історію?" Джека Ґранатстайна

  • Резюме класичних праць

  • Мультикультурофобія: ретельний розгляд

  • Законсервований і монолітний мультикультуралізм

  • Аспекти політики мультикультуралізму

  • Причинно-наслідковий зв'язок в класичних працях

  • Спокусливість казки мультикультурофобії

  • Мультикультурофобія і лихо політичної коректності

  • Мультикультуралізм у парламенті, 1994-95 рік

  • Критичні відгуки Квебекського блоку про мультикультуралізм

  • Критичні відгуки Реформістської партії

  • Реакція лібералів

  • Якість парламентських дебатів

  • Мультикультуралізм у новинах ЗМІ, 1995 рік

  • Методологія

  • Вибір статей

  • Спрямованість висвітлення

  • Газета "Альберта Ріпорт" (Alberta Report)

  • Газета "Ґлоуб енд Мейл" (Globe and Mail)

  • Газета "Ванкувер Сан" (Vancouver San)

  • Газета 'Ле Девуар' (Le Devoir)

  • Розділ III. Мультикультуралізм після 11 вересня 2001 року

  • Деніел Стоффман і канадська імміграційна політика

  • Мартін Коллакотт і терористична загроза

  • Парламент Канади, 2005-2006 pp.: сумнівний тріумф мультикультуралізму

  • Мультикультуралізм у новинах ЗМІ, 2006 рік

  • Аналіз кожної газети

  • Ванкувер Сан (Vancouver Sun)

  • Ле Девуар (Le Devoir)

  • Нешнл Поуст (National Post)

  • Розділ IV. Мультикультуралізм і основні потреби суспільства

  • Цінності або зброя і в'язниці?
  • Якого суспільства ми хочемо?

  • Чого потребує це суспільство?

  • Висновок