Якщо, як висловилася королівська комісія, культура надихає "значну групу осіб", то її "спосіб буття, мислення і сприймання" повинен бути спільним. Цс має самоочевидний сенс: мабуть, нерозумно говорити про абсолютно "приватну" культуру, що обмежується однією особою.
Крім того, будь-яке розуміння культури повинне зважати на один незаперечний факт: всі представники "тієї самої" культури не мають однакового стичного світогляду однакового методе для пояснення дійсності або однакового способе життя. Якщо ж культура є тенденцією, радше ніж визначеною наперед долею, у якому сенсі її "спосіб буття, мислення і сприймання" дійсно спільний? Ми повинні порушити цс питання від самого початку, оскільки значна частина диске сії про мультикультуралізм обертається довкола цього.
Ми можемо розв'язати це питання через зміну метафор. Культуру незрідка подають як щось на кшталт "резервуару" людей. Оголошуючи у Палаті громад нове канадське політику мультикультуралізму, наприклад. прем'єр-міністр Еліот Трюдо зауважив, що "свобода людини була б обмеженою. якби вона на все життя була замкнена всередині окремого культурного відсіку через своє народження чи мову" [28]. Так само критик Ричард Гвин нападав на мультикультуралізм за те. що той зводить "культурні стіни" між канадцями [22: 270].
Щоб прийти до іншої метафори, ми можемо розглянути повторюваний висновок центрів вивчення громадської думки: багато змінних параметрів пов'язано з відмінностями у наших переконаннях і практичній діяльності. У рамках проекту "Світове дослідження цінностей", наприклад, з 1981 року опитували людей у більш ніж вісімдесяти країнах.
Кожен варіант дослідження містить багато запитань, що створюють демографічну картину респондента. Вони бувають різні, від тривіальних, як громадянство, стать, вік і шлюбний стан, до інших, типу, чи людина має або орендує житло, чисельність організації, де вона працює тощо.
Інші запитання досліджують: суб'єктивно оцінюване психологічне самопочуття респондента; багато з цінностей респондента (напр., про те, що важливе у житті, або стосовно якостей, яких дітям важливо набути); ставлення до інших (напр., чи вважає респондент, що більшості людей можна довіряти) і дещо з практичної діяльності респондента (напр., як часто він чи вона обговорює з друзями політичні питання). Результати дослідження наводять на думку, що на спосіб буття особи – його або її цінності, ставлення і практична діяльність – впливають багато чинників.
Не претендуючи на вичерпність, варто відзначити деякі із впливів на нас, аби підкреслити складні корені нашого способу буття. Найбільш очевидно, що на нас впливають люди, з якими ми взаємодіємо: наша родина, школа, місце праці, сусіди тощо. Багато з того, що ми, дорослішаючи, починаємо приймати на віру без доказів, всотується з наших перших соціальних контекстів. Навіть незалежно від поточної взаємодії з іншими, наш світогляд формується спільними соціально-побутовими умовами й місцем проживання.
Ми могли б очікувати, що погляди багатих людей щодо податків на спадщину відрізнятимуться від поглядів незаможних, навіть якби багаті не спілкуватися одне з одним. Нарешті, на нас безумовно впливають різні "дверцята", через які великий світ зв'язується з нами: чи дивимось ми телевізор, і що саме дивимось, газети й книги, які ми читаємо, і т. ін.
Навіть цей стислий перелік впливів показує, що кожен з нас є унікальним перехрестям впливів. Це видається дивним, особливо в часи, коли багато хто непокоїться про вплив "масового суспільства". Зверніть, однак, увагу: ми припускаємо, що наша родина впливає принаймні на деякі аспекти нашого способу буття.
Тому ми зазнаємо впливу, якого зазнають небагато інших. Ми знаємо також, що навіть рідні брати й сестри в одній і тій самій родині стикаються з різними групами впливів. Одним аспектом цього є різні середовища і супутні чинники у хлопчиків і дівчаток. Навіть місце кого- небудь у черговості народження у родині може впливати на його спосіб буття. Тому не буде перебільшенням сказати, що кожен з нас має те, що
соціолог Альфред Шюц називає "моєю унікальною біографічною ситуацією" [29: 98].
Аби зрозуміти наслідки такої унікальності, зверніться до прикладу мови. На загальну думку, мова є життєво важливим аспектом культури. Але до якої міри ми розмовляємо "спільною" мовою? Чи хто-небудь справді розмовляє "родовою, спільною для всіх англійською"? Познайомтесь з ким-небудь, і почуєте родинні фрази й звороти, регіональний сленг тощо. Звідси розвиток сфери "лінгвокриміналістики", прикладом застосування якої стала справа "Унабомбера".
У публічному маніфесті ця загадкова особа вжила фразу "один пиріг двічі не з'їсти". Працівники ФБР, що вже не спускали очей з Теда Качинського як потенційного підозрюваного, зауважили, що перестановка слів у поширеному вислові мала місце також у листі, знайденому в домі його матері (Замість 'you can't have your cake and eat it too' він писав 'You can't eat your cake, and have it too'). Качинський – не єдина людина, яка переставляє слова у фразі, але цілком ймовірно, що розпізнання декількох зразків почерку людини стало достатнім для встановлення унікального психологічного портрету. У випадку Качинського слова "з'їсти пиріг" були одним з "важливих ключів", які допомогли ФБР дістати орден на обшук його будинку [30].
Приклад з мовою веде до іншого важливого висновку. Всі ми розмовляємо й пишемо по-різному, залежно від ситуації. Ми змінюємо складність мови або ступінь її формальності. Ми знаємо, що у деяких ситуаціях сленг дозволений, а в інших – ризикований. Замість користуватися єдиною уніфікованою мовою, ми звертаємося до окремих ділянок мови в окремих частинах нашого життя. Це справедливо щодо нашого способу буття загалом.
Легко показати, що різні способи дії, і різні цінності, залучаються у різних ситуаціях. Взяти хоча б людину, яка працює в організації, що надає великого значення рівності між чоловіками й жінками, але яка має родину, де чоловікам і жінкам відведено дуже різні ролі. Як ця людина себе поводить? Існують різні можливості. Значення тендерної рівності могло було б засвоїтися до такої міри, що сталася б зміна в поведінці в родині. Або ж цінності місця праці можуть бути не в повній мірі визнані людиною, яка виявляє лише спритно розраховану конформність.
Напруження, що виникає внаслідок цього, може навіть постити патріархальний характер стосунків вдома, щоб компенсувати прикрості на роботі. Цілком можливо також, що рівність щиро сприйнята на роботі, але ніде в іншому місці, так що людина не помічає в цьому значної логічної суперечності. У цьому випадку цінності людини, як от наша мова, змінюються залежно від ситуації. Загалом, переконує Шюц, людина "може вважати однаково справедливими висловлювання, які насправді несумісні одне з одним. Як батько, громадянин, вірянин своєї церкви він може мати зовсім різні і не збіжні погляди на моральні, політичні або економічні питання" [29: 76].
Ми почали цей розгляд, звернувши увагу на метафору про культуру як "резервуар". Хоча існують винятки, для більшості громадян у сучасних суспільствах метафора неточна. Краще було б, якби ми застосували до впливів на нас метафору з "радіохвилями". Кожна "частота" доходить до групи осіб, однак кожен з нас налаштований на унікальний набір частот. Хвилі перебувають "зовні" нас, хоча також і "усередині" нас.
Тобто, вони формують наш світогляд, і навіть наше саморозуміння, у безліч способів. До того ж, сила кожного впливу в нашому житті може то зростати, то слабшати, навіть протягом дня. Нарешті, наш зв'язок з цими "радіохвилями" не цілком пасивний: ми можемо до певної міри обирати багато впливів, що діють на нас, і займати різні позиції щодо тих, яких не можемо повністю уникнути.
Але якщо все це так, то чи можемо ми взагалі з достатніми підставами говорити про "спільний" спосіб життя? Чи культура хоча б існує? Так, існує, але ми повинні розуміти, що означає "спільний".
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Канадський мультикультуралізм» автора Бахов І.С. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „"Спільна" культура?“ на сторінці 1. Приємного читання.
