Огляд книги "Торгівля ілюзіями" Ніла Бісундата

Канадський мультикультуралізм

Книга Ніла Бісундата "Торгівля ілюзіями" (Bissoondath, 1994. Selling Illusions: The Cult of Multiculturalism in Canada) [12] є найсерйознішим з-поміж чотирьох класичних творів і єдиним, сконцентрованим виключно на мультикультуралізм!. Ричард Ґвин (Gwyn) відверто визнає одну з причин його впливу й авторитету: "Його досягнення полягало в тому, що він переконував канадців, як тільки він, смаглявий іммігрант, міг це зробити, що занепокоєння наслідками офіційного мультикультуралізму не те саме, що фанатизм, нетерпимість або расизм" [42, 201].

Бісундат є письменником-романістом, як і його дядько, Нобелівський лауреат В.С. Найпол. Як і його дядько, Бісундат залишив рідний Тринідад у вісімнадцятирічному віці [12, 16]. Найпол подався вчитися до Оксфорда, а Бісундат – до Йоркського університету у Торонто. Саме там він "вперше зіткнувся з приводами для занепокоєння" щодо країни, до якої він приїхав: "Ідея 'триматися свого' була саме тоді модною у

Йорку" [12, 20]. У кафетерії можна було побачити "китайських студентів, що ховалися за стіною кантонського діалекту", у той час як інша частина була "захищена бурхливим ентузіазмом вест-індських акцентів" [12, 21]. Тенденція до самоізоляції, вважає Бісундат, була або спричинена, або підсилювалася, або принаймні узаконювалася багатокультурною політикою Канади. Ця політика тягла за собою право, навіть обов'язок, "залишатися тим, ким ти був" [12, 23]: "Вам не потрібно було пристосовуватися до суспільства, суспільство було зобов'язане пристосовуватися до вас" [12, 24].

Тому Бісундат кидається із запалом критикувати політику мультикультуралізму загалом і так званий Закон про мультикультуралізм від 1971 року зокрема. Закон є "активістським за своїм духом, шляхетним щодо пристосування" [12, 42]. Але він "виключає будь-яке кінцеве уявлення про тип суспільства, яке він бажає створити" [12, 42]. І це не єдина його вада: він

• "не пропонує жодних обмежень пристосуванню, передбаченому для різних культурних норм" [12, 139];

• припускає, що іммігранти "бажають залишатися тими, ким вони були", і що культури "можна законсервувати в часі" [12, 43]; і

• не заохочує "єдності уявлення" і здається "натомість спрямованим на заохочення розмежування" [13, 43].

Цілком закономірно, що закон з такими вадами повинен породити багато неприємностей. Він заохочує розмежування, "тримання свого". В межах кожної групи мультикультуралізм запроваджує "відчайдушний конформізм" [12, 214]. Це фактично вимагає спрощеного уявлення про етнічні культури: "Визнання шалених незгод всередині етнічних груп означало б абсурдність мультикультуралізму і його претензій" [12, 107]. Стосовно групової тиранії, закріпленої мультикультуралізмом, Бісундат заявляє, що "культурна спадщина, зрештою, належить лише окремій особі" [12, 215].

Мультикультуралізм вимагає не просто конформізму, але відповідності й підкорення застиглій культурі. Мультикультуралізм має "безмежно відсталий погляд"; його ідеалом є "цілком перенесений сюди спосіб життя, невеличкий захищений аванпост екзотичності під охороною" [12, 110].

Тому й не дивно, що мультикультуралізм породжує "суперечливі родинні почуття" [12, 1221]. Оскільки він заохочує "повне збереження минулого", мультикультуралізм не може розв'язати проблему "привезених зі Старого світу чвар" [12, 124].

А тому, як кажуть, "250 синів хорватських іммігрантів" подалися до Хорватії битися у громадянській війні, що в 1990-х роках поглинула колишню Югославію [12, 123].

Як і Біббі, хоча й з іншим наголосом, Бісундат пов'язує мультикультуралізм як з релятивізмом, так і з моральним абсолютизмом.

З одного боку, "мультикультуралізм змушує нас боятися визначення прийнятних меж ... Тому ми відчуваємо небезпеку погодитися, в його ім'я, зі сповзанням в етнічний хаос" [13, 143]. А це серйозна небезпека. Бісундат цитує думку оглядача газети Глоуб енд Мейл Майкла Велпі про те, що "суспільства є керованими або тому, що їхні члени мають важливі спільні цінності, або тому, що їхні уряди мають багато вогнепальної зброю і в'язниць" [12, 72].

Але Бісундата непокоять також жорсткі моральні судження. Багато- культурна Канада зазнає "нав'язливого бажання пошуку кривди" [12, 147]. Як і Біббі, Бісундат піддає критиці готовність декого посилатися на "расизм" за будь-якого вияву неповаги [12, 188]. Ми повинні слідкувати за тим, "аби ми не позбавляли слово його значення, не здіймали постійно фальшиву тривогу, вважаючи расизм дуже поширеним і системним, а отже щоб позбавляли його емоційної сили" [12, 191].

Основною посилкою, зрозуміло, є те, що расизм у Канаді є не "дуже поширеним і системним". Це усвідомлення є важливою лінією розмежування між багатьма прибічниками й критиками мультикультуралізму. Бісундат вважає, що "багато років тому у Канаді мали місце огидні речі. Але це Канада, якої більше не існує" [13, 166].

Мультикультуралізм, втім, заохочує тенденцію здіймати фальшиву тривогу і загрузати у "постійному почутті образи" [12, 26]. Проблема в тому, що "Закон про мультикультуралізм не пропонує жодних обмежень пристосуванню, передбаченому для різних культурних норм" [12, 139], тому будь-яке небажання коритися може сприйматися як свідчення ворожості.

Візьміть приклад вест-індських іммігрантів у Торонто, що зібралися на гучну вечірку: "Зважаючи на офіційну політику збереження культурного різноманіття у Канаді, скарги на галас або вимоги притишити звук стереосистеми можуть законно розглядатися як форма культурної агресії ... З цього погляду безумовною є думка про те, що все, що вважається культурним, є священним" [12, 136].

Тому мультикультуралізм може породжувати різного роду безглузду поведінку, вимоги й очікування. Бісундат має намір скласти їхній перелік, озброївшись пухкою текою газетних вирізок.

Ми чигали про спроби піддати цензурі чудове дитяче оповідання Роча Керієра, "Хокейний светр"; про спеціальні правила складання іспитів для етнічних меншин на юридичному факультеті Оттавського університету; про химерний вирок у справі про напад із сексуальною метою, в якій м'який вирок судді обґрунтовувався посиланням на мусульманську культуру злочинця і тому подібне.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Канадський мультикультуралізм» автора Бахов І.С. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Огляд книги "Торгівля ілюзіями" Ніла Бісундата“ на сторінці 1. Приємного читання.

Зміст

  • Передмова

  • Розділ I. Основні поняття мультикультуралізму

  • Мультикультуралізм

  • Культура

  • Межі культури

  • "Спільна" культура?

  • Розділ II. Критика мультикультуралізму кінця XX сторіччя

  • Огляд книги "Торгівля ілюзіями" Ніла Бісундата
  • "Націоналізм без стін" Ричарда Ґвина

  • Огляд книги "Хто убив канадську історію?" Джека Ґранатстайна

  • Резюме класичних праць

  • Мультикультурофобія: ретельний розгляд

  • Законсервований і монолітний мультикультуралізм

  • Аспекти політики мультикультуралізму

  • Причинно-наслідковий зв'язок в класичних працях

  • Спокусливість казки мультикультурофобії

  • Мультикультурофобія і лихо політичної коректності

  • Мультикультуралізм у парламенті, 1994-95 рік

  • Критичні відгуки Квебекського блоку про мультикультуралізм

  • Критичні відгуки Реформістської партії

  • Реакція лібералів

  • Якість парламентських дебатів

  • Мультикультуралізм у новинах ЗМІ, 1995 рік

  • Методологія

  • Вибір статей

  • Спрямованість висвітлення

  • Газета "Альберта Ріпорт" (Alberta Report)

  • Газета "Ґлоуб енд Мейл" (Globe and Mail)

  • Газета "Ванкувер Сан" (Vancouver San)

  • Газета 'Ле Девуар' (Le Devoir)

  • Розділ III. Мультикультуралізм після 11 вересня 2001 року

  • Деніел Стоффман і канадська імміграційна політика

  • Мартін Коллакотт і терористична загроза

  • Парламент Канади, 2005-2006 pp.: сумнівний тріумф мультикультуралізму

  • Мультикультуралізм у новинах ЗМІ, 2006 рік

  • Аналіз кожної газети

  • Ванкувер Сан (Vancouver Sun)

  • Ле Девуар (Le Devoir)

  • Нешнл Поуст (National Post)

  • Розділ IV. Мультикультуралізм і основні потреби суспільства

  • Цінності або зброя і в'язниці?

  • Якого суспільства ми хочемо?

  • Чого потребує це суспільство?

  • Висновок