Дещо у висвітленні арештів у Торонто газетою Ле Девуар складається із стислих викладів англомовних матеріалів у пресі. У цих повідомленнях звертається увага на провину, що покладається на мультикультуралізм деякими англомовними ЗМІ. Хоча у деяких статтях Ле Девуар також викладається ця точка зору, газета надає значну площу тим, що стверджують протилежне.
У розгорнутій публіцистичній статті визнається, що арешти похитнули довіру до мультикультуралізму, але стверджується, що європейські країни, які проводять більш асиміляторські політичні курси, зазнали "фатальних наслідків" [177]. Ле Девуар повідомляє також про опитування, з якого видно, що квебекці не відкидають мультикультуралізм внаслідок арештів, хоча їх непокоїть "невизначеність" федеральної імміграційної політики [174].
Як і у випадку з іншими ЗМІ, висвітлення Ле Девуар питань безпеки часто торкається ісламу. Слідом за полемікою у зв'язку з данськими карикатурами в одній публіцистичній статті знаходимо попередження про те, що "існує ризик того, що поведінка войовничих ісламістів приведе до того, що теорія Гантіштона про зіткнення цивілізацій стане реальністю" [173].
Але після арештів у Торонто Ле Девуар надає також свою площу більш тонким аналітичним розвідкам. У одній статті, наприклад, зазначається, що "іслам не монолітний. Він так само різноманітний, багато-культурний і багаторасовий як і Канада. І, як усі суспільства і релігії, він має своїх екстремістів і бузувірів" [180].
Під кінець року Ле Девуар друкує публіцистичну статтю теоретика європейського ісламу Тарика Рамадана, який доводить, що "ми переходимо від страху перед тероризмом до страху перед іншим, мусульманином". Рамадан продовжує свою думку попередженням про те, що втрата довіри до наших громадянських свобод "зачепить першими мусульман, але зрештою позначиться на всіх громадянах" [197].
Цілий рік Ле Девуар вміщує незначну кількість матеріалів, дотичних до "цивілізаційної теми". Травнева публіцистична стаття схвалює твердження Гантінгтона про те, що "відкинути мультикультуралізм означає захистити Захід", і заявляє, що настав час "повернути собі хоч якесь почуття гордості" [175.]. Стаття квебекського письменника Жака Ґодбу, до якого ми дуже скоро повернемося, нагадує читачам, що Квебек належить до "іудео-християнського Заходу" [186].
Що стосується релігійного вбрання, то Ле Девуар виявляє незначний інтерес до британської полеміки з приводу нікабу, хоча в одній статті зазначається, що висловлювання Стро викликали обговорення різноманітних аспектів британського мультикультуралізму [187].
На початку року рішення Верховного суду щодо кирпану викликало багато коментарів, що не дивно, зважаючи на те, що у справі фігурував квебекський сикх. Ле Девуар вміщує розлогий витяг із фактичного рішення у справі [170].
Один автор нарікає, що "вага мультикультуралізму придушує найнезначніші натяки на секуляризм" ['toute velleite laique']. Але у тій самій статті зазначається, що той самий учень, коли йому заборонили носити кирпан, перевівся з французької державної школи до англійської приватної, що надало іншого забарвлення питанню для тих, хто цікавиться майбутнім французької мови [171].
У той час як в одній публіцистичній статті висловлена курйозна думка про те, що "всі члени політичної спільноти" повинні усвідомлювати "обов'язок схожості" (LD060306), в іншій попереджають, що "брак готовності до пристосування ризикує породити соціальну поляризацію і радикалізацію" [174].
Як видно зі стилю цього коментаря, питання кирпану було пов'язане із ширшим питання "розумного пристосування", що викликало чимало коментарів у Квебеку і стимулювало Демократичну дію Квебеку (ДДК) на дочасних виборах 2007 року. Зважаючи на увагу до стосунків з мусульманами в інших місцях Канади, дивовижно, що багато питань пристосування у Квебеку так чи інакше пов'язані з єврейською громадою. У травневій статті 2006 року висловлено занепокоєння з приводу передання урядом відповідальності за управління низкою дитячих закладів єврейській організації, що замінило "громадянські" ознаки організацій з денного догляду за дітьми на "етнічні" [176].
Але найбільш жваві суперечки спалахнули восени. Молодіжна християнська організація, розташована через дорогу від хасидських синагоги і школи, погодилась поставити у спортзалі непрозорі вікна, аби хасиди не могли бачити жінок на тренуваннях [189]. За кілька днів стала відомою пам'ятна записка, у якій керівники монреальської поліції "порадили" жінкам-офіцерам викликати колег-чоловіків у ситуаціях за участю хасидів-чоловіків, радше ніж мати з ними справу безпосередньо. Речниця поліції стверджувала, що це просто питання адаптації до "монреальського контексту, що складається із різних культур" [190].
Всього цього було занадто для багатьох квебекців, і керівник ДДК швидко знайшов політично прийнятний вихід із положення. "Твердий намір пристосуватися", заявив він, "більше не має сенсу" [191]. Матеріал на шпальті публіцистики у Ле Девуар попередив, що розумне пристосування є "плацдармом для більш масштабного проекту з розширення культурного різноманіття квебекського суспільства", звинуватив його прихильників у новій біді, "релятивізмі самобутності", і похвалив Маріо Дюмона за його "мужність і розважливість" [192].
Але Ле Девуар вмістила також публіцистичну статтю, де згадувалось про незліченну кількість пристосувань, до яких іммігрант повинен удатись, і обвинувачувались ті, які вважали, що лише "квебекці старого гарту" покликані пристосовувати інших, у "вражаючому незнанні становища іммігрантів" [193].
Окрім пов'язування мультикультуралізму з питаннями безпеки, релігійного вбрання і "пристосування", Ле Девуар у 2006 році висловлювала давні критичні відгуки про мультикультуралізм, хоча і набагато рідше, ніж у 1995. Згадка про мультикультуралізм у канадській конституції є частиною постійного "заперечення існування квебекської нації", на думку однієї статті [188], у той час як інша подає мультикультуралізм як відновлення старої імперської тактики створення "бантустанів", аби "утримувати представників національних меншин у резервації чи провінції" [195].
Хоча загальновідомі нарікання на мультикультуралізм, Трюдо, центральний уряд тощо з'являлися рідше, одна давніша риса у квебекській темі більш поширена, ніж десятьма роками раніше: загроза виживанню як народу. Питання було відроджене статтею у тижневому суспільно- політичному журналі Л'Актюаліте, у якій квебекський письменник Жак Ґодбу доходить висновку, що квебекське суспільство, ймовірно, відімре до 2076 року (в соту річницю першої перемоги на виборах Квебекської партії).
Загроза, на думку Ґодбу, полягає в тому, що "у квебекців старого гарту" недостатньо дітей, у той час як цілі "племена", "зі своїм історичним вбранням, своїми звичаями, своєю релігією і своїм телебаченням" іммігрують зараз до Канади (2006). Роздуми Ґодбу були схвалені й підтверджені на сторінках Ле Девуар листами читачів. "Безплідність квебекського суспільства прирікає нас на зникнення на тлі плодючості іммігрантів", тужить один дописувач, а єдиною реакцією досі є "лицемірна смиренність, що зветься також мультикультуралізмом" [181]. Інший шаленіє від того, що Монреаль став "справжньою Вавилонською вежею", доказом того, що "ми безсумнівно прямуємо до зникнення" [184].
Страх перед зникненням як народу пов'язаний із люттю на тих, яких менше турбують демографічні тенденції. Багато франкомовних "відчужені, колонізовані" [184]. Навіть про Квебекську партію говорять, що вона "потрапила у пастку мультикультуралізму", як це робить один автор-публіцист, який попереджає, що "монреальський мультикультуралізм облудний. Багато молоді, що переїхала з регіонів до Монреалю, вже схилені на його бік" [182].
Риторика просто приголомшлива: Монреаль, для деяких квебекських націоналістів, став розплідником спокуси й занепаду, близьким до Бостону або Сан-Франциско у сприйнятті американських правих.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Канадський мультикультуралізм» автора Бахов І.С. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Ле Девуар (Le Devoir)“ на сторінці 1. Приємного читання.
