Період 2005-6 років був розділений виборами 23 січня 2006 року. До цих виборів влада належала урядові ліберальної меншості, а після них – консервативній меншості. Хоча у розділі 3 ми називали кількість днів, коли у 1995-96 роках парламент обговорював мультикультуралізм, ми можемо сказати про дворічний період, який розглядається в цьому розділі, що хоча мультикультуралізм часто згадувався і на нього посилалися, його майже ніколи не обговорювали.
Це має нас здивувати, якщо ми візьмемо до уваги родовід Консервативної партії Канади. У своєму намаганні "об'єднати правих". Реформістська партія у 2000 році оптимістично змінила назв} на "Канадський альянс". У кінці 2003 року ця Реформістська партія з оновленим образом зрештою поглинула все ще конаючу Прогресивно-консервативну партію і стала "Консервативною партією Канади". Таким чином, ця "нова" партія включала дві складові: Реформістську партію, добре знану своєю непохитною опозицією мультикультуралізмові, і уламки Прогресивно-консервативної партії, відповідальної за ухвалення Закону про мультикультуралізм від 1988 року, але яка офіційно зреклась мультикультуралізму у 1996 році.
Можна було очікувати, що дитя таких батьків теж висту пить проти мультикультуралізму. Аж ніяк:
"Ми всі повинні взяти на себе відповідальність за перетворення Канади на справді багатокультурну країну, якою ми так пишаємось" (Bev Oda, 21 лютого 2005 р.); (*Якщо не зазначено іншого, у сі посилання в дужках у цьому розділі взято з Дебатів палати громад).
"Сьогоднішній день знаменує початок китайського Нового року ... Для канадців це час оцінити все те, що мультикультуралізм несе цій великій нації, і згадати, що наша різноманітність є нашою позитивною якістю і перевагою" (Gurmant Greval, 9 лютого 2005 р.):
"Пане Спікере, мені приємно, від імені Консервативної партії, взяти слово на знак визнання 27 червня Днем канадського мультикультуралізму ... День мультикультуралізму є днем, який заохочує різноманітність і взаєморозуміння, який робить Канаду унікальною серед націй і об'єктом заздрощів світу" (Deepak Obhrai, 27 червня 2005 р.).
Коли консерватори беруть на мушку якусь із своїх старих мішеней, мультикультуралізм більше відкрито не критикується під своєю назвою. Натомість винуватцями стають ліберали: "Ми весь час казати, що до всіх канадських громадян слід ставитися однаково, у той час як ліберальний уряд створює в Канаді різні рівні громадянства. Фактично, він сприяє сегрегації, а не інтеграції новітніх іммігрантів або новітніх канадців в основну частину канадського суспільства" (Deepak Obhrai, 12 травня 2005 р.).
Будь-який спостерігач за канадськими політичними партіями знає, що відбувається зрушення: але що викликало цей безсумний поворот на 180 градусів? Найбільш очевидним припущенням є те, що, проблукавши понад десять років виборчими джунглями, консерватори змогли тепер відчути подих влади. Вони, отже, були готові зміститися до центру, і пишномовне сповідування мультикультуралізму було тільки одним з виражень цього.
Але нам потрібно тут зупинитися на мить і обміркувати цей факт. По справедливості, зміщення до центру не мало б викликати навернення до мультикультуралізму. Ворожість ЗМІ до мультикультуралізму ніколи не зменшувалась, політичні партії продовжували виступати проти нього, і він ніколи не мав високопоставленого прихильника і захисника у федеральному кабінеті. Те, що мультикультуралізм продовжує мати широку підтримку канадців, говорить про дивовижний ступінь опору громадської думки впливові еліти. Можна було б заперечити, що респонденти, які відповідали під час оптування на запитання про мультикультуралізм, ймовірніше, думали про емпіричний факт різноманітності, ніж про урядову політику, як зазначалося у Передмові.
Навіть це, однак, свідчить про відносний провал порушення теми мультикультурофобії: одна із цілей будь-якої політичної боротьби полягає, зрештою, у нав'язуванні значення суперечливим термінам. Втім, те, що мультикультурофобія не є панівною, не означає, що нею можна нехтувати. У розділі 12 ми побачимо, що, з плином часу, критика, натхненна мультикультурофобією, почала видозмінювати ставлення консерваторів до мультикультуралізму.
Підтримка консерваторами мультикультуралізму дозволила їм заступатися за різні справи, які будуть популярними у певних груп населення, як от необхідність прискорити визнання іноземних дипломів і свідоцтв про професійну кваліфікацію нових іммігрантів (Bev Oda, 6 червня 2005 р.) або проблеми з розглядом заяв про фінансування іммігрантів (Diane Ablonczy, 8 березня 2005 р ).
Основним прикладом такого пошуку консерваторами принципів і методів діяльності, які привабили б певні групи виборців, була вимога усунення несправедливостей, що їх зазнавали різноманітні етнічні групи. Найвідомішою справою є справа канадців китайського походження, які довго були жертвами дискримінаційних імміграційних правил. Депутат-консерватор Бев Ода внесла особистий законопроект "про визнання несправедливостей" і "забезпечення відшкодування" (21 лютого 2005 р.).
Через декілька місяців після перемоги на виборах 2006 року консервативний уряд меншості оголосив, що він офіційно попросить вибачення і запропонує грошову компенсацію. Спостерігаючи за всім процесом, оглядач Ванкувер Сан зауважив: "Хоч я і не цинік, але у 22 федеральних райдингах (райдинг (англ. Riding) – виборчий округ у Канаді) є достатнє число виборців-канадців китайського походження, аби вплинути на результати виборів, а вони традиційно голосували за лібералів" [268].
Але пошук електоральної популярності не пояснює цілком очевидну зміну позиції консерваторів в питанні мультикультуралізму. Зрештою, це все ще партія, яка намагається зберегти вірність соціально консервативних активістів, які сприяли її підтриманню у її важкі роки. Ключовим уявленням Стівена Гарпера було, однак, те, що певний вид орієнтації на мультикультуралізм може чудово збігатися із соціальним консерватизмом. Уявлення, можливо, зароджувалося упродовж деякого часу.
У статті 1995 року в Альберта Ріпорт зазначалося, що з досягненнями у сфері прав гомосексуалістів "усе більше число громадян, що належать до меншин, ... починають підозрювати, що терпимість стає більше прокляттям, аніж благословенням" [87]. Ми також бачили у розділі 3, як депутат-реформіст Джек Ремзі посилався на багатокультурний характер канадського суспільства, аби критикувати договори між урядом і корінним населенням. Новий підхід консерваторів, отже, можна вважати поширенням стратегії Ремзі на ширше коло питань.
Ось приклад того, як депутати-консерватори поєднують свою традиційну протидію організованому доглядові за дітьми з темою сприйнятливості до мультикультуралізму: "Консервативна партія вважає, що батьки заслуговують на додаткові послуги. Ми являємо собою багато- культурне суспільство, і дошкільні дитячі заклади мають визнавати цю реальність. Канадці хочуть, аби їхні діти виховувались і отримували освіту у спосіб, що віддзеркалює їхні цінності, культури і традиції" (Nina Grewal, 15 лютого 2005 р.);
"Малі діти вбирають не тільки факти й цифри, вони вбирають цінності. Багато батьків з різним життєвим досвідом і освітою дуже незадоволені тим, що доводиться довіряти своїх дворічних і трирічних дітей системі державної освіти, яка, на їхню думку, дедалі більше віддаляється від їхніх власних цінностей" (Barry Devolin, 15 лютого 2005 р.).
Та яскравий приклад змішування консерваторами соціального консерватизму з темою мультикультуралізму має місце у питанні одностатевих шлюбів. Лідер Консервативної партії Стівен Гарпер докладно зупинився на цій політиці у своїй промові в лютому 2005 року у Палаті представників. Уряд, заявив Гарпер, "неприпустимо нечутливий до всіх культурних спільнот у цій країні, для яких шлюб є найбільше вкоріненою цінністю". Дозволити гомосексуалістам одружуватися є нічим іншим як "атакою на мультикультуралізм і звичаї у цих спільнотах".
Ліберали вважають, що "права на рівність гомосексуалістів та лесбіянок перевищують усі інші міркування, переважуючи будь-які права на релігійну віру, будь-який прояв релігійних почуттів або будь-яке багатокультурне різноманіття" (16 лютого 2005 р.).
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Канадський мультикультуралізм» автора Бахов І.С. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Парламент Канади, 2005-2006 pp.: сумнівний тріумф мультикультуралізму“ на сторінці 1. Приємного читання.
