"Націоналізм без стін" Ричарда Ґвина

Канадський мультикультуралізм

Ричард Ґвин (Gwyn) починає свою книгу "Націоналізм без стін" (Nationalism without Walls: The Unbearable Lightness Being Canadian) із зауваження про те, що вони з дружиною повернулися, після семи років відсутності, додому до Канади у 1992 році [42, 1]. Він з'ясував, що "значна частина тієї Канади, яку ми залишили у 1985 році, зникла.

На її місці з'являвся зовсім інший тип суспільства, набагато різноманітніший, яскравіший і енергійніший, але й набагато більш підвладний стресові, напружений, невпевнений в собі, набагато більш розколотий" [42, 2]. Отож Ґвин заходився досліджувати ці зміни з точки зору "білого, шістдесятирічного англомовного чоловіка" [42, 4].

Підхід Ґвина значно відрізняється від інших наших класичних праць. Ґвин однозначно визнає, що в центрі його уваги є те, що відбувається з англійською Канадою. Він жодного разу не натякає на те, що будь-коли існувала всеканадська єдність, яка включала і Квебек.

На відміну від інших наших авторів Ґвин зосереджує значну увагу на економічних та політичних змінах, яких Канада зазнала у 1980-х та на початку 1990-х років. Його особливо турбують угоди про вільну торгівлю зі Сполученими Штатами, на які умовив Канаду Брайан Малруні, "людина компанії "Айрон Ор оф Кенеда і корпорації Ганна Майнінґ" [42, 41].

У більш загальному сенсі його турбує могутність неоконсерватизму, чий відвертий наступ на уряд насправді є "наступом на громаду" [42,32]. Він посилається на твердження американського критика-культуролога Кристофера Леша про те, що еліти відмовилися від будь-якого почуття громадянської відповідальності, звинувачення, яке, на думку Ґвина, рівною мірою стосується і Канади [42, 81-2].

Цей неоконсервативний наступ позначиться на Канаді більше, ніж на будь-якій іншій країні через роль, що її відігравала й продовжує відігравати держава у нашому єднанні [42, 33]. За попередні десятиріччя наша "комплексна система соціального забезпечення ... стала визначенням самої канадськості" [42, 24].

На відміну від інших країн, "ми не закорінені в етнічній приналежності" [42, ЗО]. Радше Канада являє собою "природне відчуття важливості й значення справедливості" [42, 83]. Ґвин визнає, що це канадське уявлення про себе не зовсім точне: "У тому, що стосується добробуту, ми одне із найбільш нерівних західних суспільств" [42, 89].

Отож і видається, що важливим для Ґвина є те, аби Канада мала чітке відчуття самобутності, і не має значення, спирається воно на хибні погляди чи на об'єктивну дійсність. По справедливості, це не може надто відрізнятися від претендентів на спільну самобутність в інших країнах.

У всякому разі, саме економічні й політичні зміни, як от вільна торгівля і підйом неоконсерватизму, а не мультикультуралізм, становлять для Ґвина найбільшу загрозу для Канади: "Якщо Канада розділиться на дві економічні нації, ми самі не довго проживемо як держава-нація.

Порушення нашого суспільного договору звільнило б канадців від їхньої прихильності до своєї спільноти. Якщо її члени не вважатимуть, що належать до більш-менш егалітарної спільноти, їхня відданість їй неухильно слабшатиме... Це найважливіший нам виклик. У порівнянні з ним усі інші є другорядними" [42, 267].

Однак нашу реакцію на цю основну загрозу утруднено: "Не встигли наші зовнішні стіни зникнути, як з'явилися нові стіни посеред нашої власної спільноти" [42, 267]. Ці внутрішні стіни тісно пов'язані з офіційним мультикультуралізмом. Мультикультуралізм "заганяє всіх канадців" в окремі загородки [42, 224]. Культурна основа цих загородок може зміцнити стіни між нами: "чесноти" мультикультуралізму нехтують дійсністю, в якій "більшість етнічних культур в усьому світі визначаються у значній частині їхньою неприязню або страхом чи ненавистю до суміжної культури" [42, 194].

Тому недавно, що "чимало багатокультурних груп не застосовують мультикультуралізм на практиці. Вони застосовують те, що найкраще можна охарактеризувати як монокультуралізм" [42, 194], тримаючись разом, турбуючись про шлюби між родичами і тому подібне.

Аналіз мультикультуралізму, здійснений Ґвином, у різних пунктах збігається з поглядами Бісундата. Так само як Бісундат, Ґвин вважає, що "мультикультуралізм обмежує культурну самобутність". Люди потрапили у важке становище, "як у заливне ... Люди стають стереотипами, якими і мають бути" [42, 199]. І так само як Бісундат, Ґвин заявляє, що мультикультуралізм вигадує обов'язок не зливатися з канадською більшістю: "Безглуздя в тому, що майже ніхто з Італії, скажімо, або Сомалі не приїздить до Канади, аби бути італійцем чи сомалійцем. Вони прибувають сюди, аби бути канадцями. Щойно після їхнього приземлення, однак, їхня нова держава насправді каже їм, що замість стати канадцями, вони повинні залишатися італо-канадцями, сомало-канадцями і т.д.

Звичайно, етнічні політики хочуть тримати своїх виборців осторонь від більшості; якщо всі інтегруються, ці політики втратять свою владу провідників і посередників. Наша держава, проте, заохочує до збереження цих провідників, що означає, у найгіршому випадку, апартеїдну форму громадянства, а у кращому разі – 'диференційоване громадянство " [42, 234]; Ґвин також стурбований подвійною лояльністю, яку "офіційний мультикультуралізм посилює та зберігає" [42, 232].

Як і у випадку з нашими попередніми авторами, критика Ґвина пов'язана з уявленнями про поточну дійсність. Ми побачили, що для Біббі плюралізм панує неподільно: канадці можуть бути якими завгодно, і немає жодного тиску щодо пристосування.

Для Бісундата Канада, в якій мали місце "огидні" расистські речі, давно пішла назавжди. Ґвин, зі свого боку, вважає, що ми живемо у суспільстві, яке "дозволяє, майже заохочує, безмежну різноманітність" [42,113].

Насправді, сучасні види транспорту і засоби зв'язку зробили офіційний мультикультуралізм безглуздим: "Більшість новоприбулих можуть зараз самі легко 'зберігати' й 'розвивати' свої культури" [42, 221]. Так само, зараз немає жодної реальної потреби у заходах з боротьби з расизмом і дискримінацією. Канада фактично досягла рівних можливостей і приблизної економічної рівності "десь у середині 1970-х років" [42, 152].

Меншини, зрозуміло, не вимагають рівності у працевлаштуванні: за винятком "темношкірих чоловіків" і "молодих чоловіків-вихідців з Ямайки", мало що вказує на те, що меншини зазнають дискримінації [42, 175].

Не те щоб Ґвин сподівався, що меншини погодяться з ним. Ґвин посилається на думку філософа дев'ятнадцятого сторіччя Алексіса де Токвіля про те, що смак до рівності стає більш ненаситним у міру її наближення. Приблизної рівності, якої, на думку Ґвина, ми досягли, більше недостатньо.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Канадський мультикультуралізм» автора Бахов І.С. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „"Націоналізм без стін" Ричарда Ґвина“ на сторінці 1. Приємного читання.

Зміст

  • Передмова

  • Розділ I. Основні поняття мультикультуралізму

  • Мультикультуралізм

  • Культура

  • Межі культури

  • "Спільна" культура?

  • Розділ II. Критика мультикультуралізму кінця XX сторіччя

  • Огляд книги "Торгівля ілюзіями" Ніла Бісундата

  • "Націоналізм без стін" Ричарда Ґвина
  • Огляд книги "Хто убив канадську історію?" Джека Ґранатстайна

  • Резюме класичних праць

  • Мультикультурофобія: ретельний розгляд

  • Законсервований і монолітний мультикультуралізм

  • Аспекти політики мультикультуралізму

  • Причинно-наслідковий зв'язок в класичних працях

  • Спокусливість казки мультикультурофобії

  • Мультикультурофобія і лихо політичної коректності

  • Мультикультуралізм у парламенті, 1994-95 рік

  • Критичні відгуки Квебекського блоку про мультикультуралізм

  • Критичні відгуки Реформістської партії

  • Реакція лібералів

  • Якість парламентських дебатів

  • Мультикультуралізм у новинах ЗМІ, 1995 рік

  • Методологія

  • Вибір статей

  • Спрямованість висвітлення

  • Газета "Альберта Ріпорт" (Alberta Report)

  • Газета "Ґлоуб енд Мейл" (Globe and Mail)

  • Газета "Ванкувер Сан" (Vancouver San)

  • Газета 'Ле Девуар' (Le Devoir)

  • Розділ III. Мультикультуралізм після 11 вересня 2001 року

  • Деніел Стоффман і канадська імміграційна політика

  • Мартін Коллакотт і терористична загроза

  • Парламент Канади, 2005-2006 pp.: сумнівний тріумф мультикультуралізму

  • Мультикультуралізм у новинах ЗМІ, 2006 рік

  • Аналіз кожної газети

  • Ванкувер Сан (Vancouver Sun)

  • Ле Девуар (Le Devoir)

  • Нешнл Поуст (National Post)

  • Розділ IV. Мультикультуралізм і основні потреби суспільства

  • Цінності або зброя і в'язниці?

  • Якого суспільства ми хочемо?

  • Чого потребує це суспільство?

  • Висновок