Якщо культура, як дає зрозуміти королівська комісія, являє собою "спосіб буття, мислення і сприймання", то чим культура не є? Чи є переконання в тому, що земля обертається навколо сонця, наприклад, частиною нашої "культури"? Незручність широти поняття призвела до різноманітних вужчих формулювань. Дехто обмежив би культуру нормативними переконаннями. Авторитетний американський автор Френсіс Фукуяма, наприклад, визначає культуру як "успадковану етичну
звичку" [24: 34]. Однак чи охоплює це усі способи, у які ми вживаємо слово? Якщо люди у певному місці вірять в існування чаклунства, наприклад, чи не ймовірно, що ми скажемо, що це складова їхньої культури? Але це уявлення про факти, а не норма. Якщо брати ширше, то не так просто розплутати нормативні й фактичні переконання.
Крім того, мабуть недоцільно обмежувати культуру нормативною сферою.
А як щодо іншого аспекту визначення Фукуями: чи є культура чимось "успадкованим"? Це надміру пасивне розуміння культури. Теоретик мультикультуралізму Бгіху Парех заперечує, що культура не може бути "пасивним спадком", тому що культурні переконання є "неминуче широкими і вираженими в категоріях невизначених за своєю суттю понять" [25:152]. Так само французький соціолог Еміль Дюркгейм доводить, що через те, що переконання й суспільні порядки проникають до нас ззовні, не можна робити висновок, що ми отримуємо їх пасивно. Кожен з нас створює, у певному сенсі, свою власну мораль, релігію, метод".
Фактично, немає жодного виразного місця, де б ми могли провести межу між культурними і "некультурними" переконаннями. Крім того, ми навіть не можемо обмежити культуру переконаннями. Вона включає мову, яка, крім усього іншого, є величезним джерелом ярликів, за допомогою яких ми класифікуємо свій досвід. Не є культура і надійно закарбованою, як антрополог Кліфорд Ґірц зазначив, "в умах і душах" [26:11].
Навчаючи групи, що складалися зі слухачів з цілої низки країн, я часто запитував: "Якщо ви йдете на збори у своїй країні, як можете ви зрозуміти, хто є значніший за кого, якщо вам цього недвозначно не скажуть?". їхні різні відповіді показують, що культура містить широкий спектр соціальних сигналів, "жестикуляцію та міміку" і т.д. Культура також включає наші тлумачні механізми, за допомогою яких ми розуміємо сенс речей і тлумачимо ці соціальні смисли. Ми цінуємо цей аспект культури за її відсутності: чужинець, зауважив французький філософ Алексіс де Токвіль, "завжди схожий на людину, що намагається уникнути пасток, які оточують його з усіх боків; світське спілкування для нього – не розвага, а важка праця. Він зважує всі ваші дії, допитливо розглядує вираз вашого обличчя і старанно аналізує всі ваші висловлювання, чи не містять вони, бува, прихованих образливих для нього натяків" [27: 242].
Проте, якщо культура є усім цим, то що може означати для уряду обіцянка "підтримувати всі культури Канади"? Якщо переконання в тому, що земля обертається навколо сонця, є культурним, то таким самим є переконання, що сонце обертається навколо землі.
Чи надає мультикультуралізм останньому офіційний захист? Чи поширюється такий захист також на всі нормативні переконання, які люди приносять до Канади? І якщо культура включає засоби, за допомогою яких ми розуміємо жестикуляцію і міміку та інші соціальні сигнали, чи можемо ми всерйоз очікувати, що безліч культур спільно користуватимуться тим самим фізичним простором? Чи не залишить це всіх нас у становищі Токвілевого культурного чужинця?
Всі такі запитання, які регулярно виникають у критичних відгуках на мультикультуралізм, ховають важливе припущення. Поки що достатньо сказати, що ідея підтримувати безліч культур збиває з пантелику. І вона стане ще незрозумілішою, коли ми звернемося до другого запитання щодо культури.
"Спільна" культура?
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Канадський мультикультуралізм» автора Бахов І.С. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Межі культури“ на сторінці 1. Приємного читання.
