Як депутати-ліберали відреагувати на критику опозиції? Почнімо з реакції лібералів на конкретні нападки Блоку, що мультикультуралізм був нападом на квебекську націю, що він зводив нанівець розуміння Канади як "двох націй-засновниць", принижував "французьку дійсність" і тому подібне. Гаразд. За цілі два роки реакції не було. Як партія, що завжди намагалася привести до свого великого намету (big tent (англ.) – дослівно, "великий намет". Політична партія, що прагне привабити людей з різними поглядами і таким чином розширити коло своїх виборців.) різноманітні політичні сили, ліберали явно вирішили, що чим менше говорити про величезну прірву між уявленнями про Канаду у Квебеку і поза ним, тим краще. Відмахнутися від теми "двох народів- засновників" як від архаїчного пережитку означало б поставити під загрозу ту незначну підтримку, якою вони все ще користувалися у франкомовних регіонах Квебеку. Але доводити, що мультикультуралізм жодним чином не загрожує "концепції "двох народів-засновників", означало б піддати небезпеці підтримку лібералів повсюди в інших місцях.
Але ліберали таки відреагували, нарешті, на критику реформістів. Депутати-ліберали, спершу, висувають різноманітні аргументи щодо того, чим є мультикультуралізм, а чим ні. "Ми не влаштовуємо пісень, танців чи фестивалів", наполягає міністр з питань мультикультуралізму Шила Файнстоун, відповідаючи і реформістам, і Бісундатові (5 квітня 1995 р.). Мультикультуралізм орієнтований радше на інтеграцію:
"Було б нерозсудливим позбавитися мультикультуралізму, спираючись на помилкове уявлення, що він існує для фінансування етнічних народних танців. Метою мультикультуралізму є допомагати іммігрантам вписатися у канадське суспільство" (Ґлей МакКінон, 21 листопада 1994 р.).
"Левова частка субсидій і дотацій вартістю у 22 мільйони доларів, що надаються за цими програмами, призначена для того, щоб допомогти новим канадцям влитися у наше суспільство і покласти край расизмові і расовій дискримінації в усьому канадському суспільстві" (Елені Бакопанос, 18 жовтня 1994 р.).
Мультикультуралізм не тільки спрямований на інтеграцію, кажуть ліберали, він потрібен для інтеграції. Депутат Мерайя Мінна розповідає, "ми з колегою розмовляли про свої враження від тих часів, коли ми зростали, враження, які все ще маємо і сьогодні, коли вчителі спрямовували цілі класи дітей до професійно-технічних училищ, тому що вони були італійцями, португальцями, українцями, поляками або ще кимось. Таке бувало тоді і буває нині у Торонто з португальськими дітьми. Це трапляється з чорношкірими дітьми. Це має місце скрізь ... Мультикультуралізм намагається зруйнувати ці бар'єри" (5 квітня 1994 р.).
Твердження про те, що мультикультуралізм сприяє інтеграції, вживається також для того, щоб спростувати фінансовий аргумент реформістів. Заходи з мультикультуралізму, твердить Елені Бакопанос, "допомагають новоприбульцям до Канади поселитися у цій країні і швидко стати корисними, діяльними канадцями, а не бездонною діжкою нашої економіки" (28 вересня 1994 р.). Мультикультуралізм, доводить депутат Мішель Дюпюї, допомагає іммігрантам стати "цілком працездатними", "активними й корисними", а крім того ще й "гуманний", бо дозволяє їм "зберегти деякі власні культурні цінності" (27 січня 1994 р.).
Деякі цінності. Але не всі, тому що мультикультуралізм, наполягають ліберали, спрямований також на прилучення іммігрантів до канадських цінностей:
"Довготермінова інтеграція починається зі знайомства з Канадою, починається з основ громадянськості. Так багато країн, з яких люди прибувають і вже прибули, не розуміють демократії, якою вона є тут, у Канаді, в наші дня. Вони не живуть і не жили у демократичних державах. Вони бояться говорити. Вони бояться поліції. Вони бояться сусідів. Вони бояться суперечок. Нашим завданням, якщо ми хочемо жити разом у мирній злагоді, є дати їм можливість усвідомити, що вони бажані, як я вже казала, за нашим столом як частина родини. Ми привчаємо їх до того, що Канада є демократичною країною. Ось що ми робимо у мультикультуралізмі. Ми привчаємо до того, що висловлення поглядів є бажаним. Ми привчаємо до того, що вітаємо відмінності, хоча й слідкуємо за тим, аби расизм і нетерпимість не звили тут гнізда. Інакше це безцільно, і це було б безцільним уроком, якщо у нас слова не відповідатимуть справам" (Шила Файнстоун, 15 грудня 1994 р.).
Ця лінія захисту дозволяє також лібералам стверджувати, що, надаючи особливу підтримку іммігрантам, які її потребують, заходи з мультикультуралізму віддзеркалюють основну турботу про справедливість: "Ми не можемо кинути всіх цих людей напризволяще" (Мішель Дюпюї, 27 січня 1994 р.).
Ліберали, таким чином, протидіють риториці реформістів про просту рівність твердженням про те, що справжня рівність вимагає особливої уваги до тих, які мають особливі потреби: "Один із членів Реформістської партії сказав, що всі однакові. Всі не однакові. У мене троє дітей, і у них різні потреби. Вони не однакові. З якоїсь причини Реформістська партія думає, що якщо ми вважаємо всіх однаковими, то ми ставимося до них однаково" (Гарбанс Сингх Дгалівал, 18 жовтня 1994 р.).
Політика мультикультуралізму, доводять ліберали, бачить ризики змішаної лояльності і старих чвар. Депутат-ліберал Джон Брайден зауважує, "ми високо цінуємо своє величезне етнокультурне розмаїття. Страхає те, що на цей етнічний плавильний котел, так би мовити, можуть впливати деякі іноземні держави, з яких прибули іммігранти, і традиційна етнічна ворожнеча, що існує у деяких країнах. У зв'язку з цим КСБР [Канадська служба безпеки і розвідки] захищає наші інтереси, виконуючи розвідувальну роботу в етнічних спільнотах у Канаді, аби завадити впливові на них терористів або іноземних урядів" (13 грудня 1994 р.).
З цією небезпекою, додають ліберали, слід також боротися шляхом заохочення до інтеграції: "Не повинно бути жодних перешкод для участі з міркувань раси, релігії, етнічної приналежності або мови ... канадці повинні мати пристойний рівень життя і брати участь у повсякденній діяльності нашого суспільства. А інакше люди почуваються ізольованими; ними можуть маніпулювати" (Шила Файнстоун, 15 грудня 1994 р.).
Доводячи, що мультикультуралізм "зорієнтований не на те, щоб жити окремо і поруч, а на життя разом" (Шила Файнстоун, 5 квітня 1995 р.), ліберали відкрито визнають свою байдужість до "етнічних гетто": "Ми визнаємо, що це трапляється, тому що вони воліють бути сусідами. Вони хочуть цього, виходячи із своїх повсякденних потреб бути у постійному контакті один з одним, допомагати один одному, поки не доходять до того, що можуть спілкуватися будь з ким у своїй околиці загальновживаною мовою цієї місцевості" (Стен Дроміскі, 5 квітня 1995 р.).
В усякому разі, зазначають депутати-ліберали, не очевидно, що мультикультуралізм сам по собі сприяє такому скупченню: "Принцип плавильного котла Сполучених Штатів, який, як видається, деякі депутати хочуть мати тут, не є відповіддю. Хіба у Сполучних Штатах немає гетто?" (Ґурбакс Малгі, 28 січня 1994 р.).
Захищаючи мультикультуралізм, ліберали часто підкреслюють його позитивну рису як виробничого активу. Як дещо брутально каже депутат Деніс Мілз: "Мультикультуралізм не орієнтований ні на танці, ні на книжки. Він орієнтований на те, щоб перетворити канадців на активи у балансі Канади" (25 жовтня 1994 р.). "У нас в країні є люди", заявляє Мілз іншим разом, "які можуть повернутися додому і вести свою діяльність в інтересах Канади, тому що зберігають мову країни походження" (7 червня 1994 р.). Так наше розмаїття "слугує цінним активом у наших торгівельних відносинах на світовому ринку" (Мек Гарб, 18 жовтня 1994 р.). Більш того, "те, що ми можемо принадити людей з усього світу, аби вони приїжджали і відвідували своїх друзів і родину, що живуть у Канаді, має зробити нас лідером світового туризму" (Пет О'Браєн, 16 листопада 1994 р.).
Мультикультуралізм, на думку лібералів, не просто виробничий актив: він міг би також бути активом самобутності і самосвідомості. Наш "багато культур ний устрій", заявляє депутат Енді Скот, "є активом, який відрізняє нас від інших країн" (7 червня 1994 р.). Програми мультикультуралізму "виділяють нас серед решти світу" (Дженко Перік, 3 листопада 1994 р.).
І, оскільки жодна дискусія у Канаді неповна без згадки про певний момент в історії хокею, мультикультуралізм подається також як спортивний актив: "Я пригадую найславетнішу шайбу, закинуту в хокеї, шайбу Пола Гендерсона; шайбу Гендерсона з подачі франко-канадця на ім'я Курнуайє та італо-канадця на ім'я Еспозіто" (Пет О'Браєн, 16 листопада 1994 р.).
Нарешті, для протидії "популізмові", що допомагає реформістам у критиці мультикультуралізму, депутати-ліберали подають цю політику як "успіх відповідального уряду" (Джон О'Райлі, 16 листопада 1994 р.). Член парламенту Редж Елкок дає найчіткіший опис цих суперечливих уявлень про роль парламенту:
Ми чули, як члени Реформістської партії неодноразово говорили про потребу представлення інтересів тих, кого вони називають справжніми канадцями або пересічними канадцями, про те, як вони, як члени парламенту, несуть обов'язок і відповідальність за оцінку думки своїх виборців і представлення її громадськості та обговорення тих питань, що є важливими для людей, яких вони представляють. Я згоден з цим. Це найважливіша роль, яку всі ми без винятку виконуємо, коли обираємося і стаємо членами цієї Палати.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Канадський мультикультуралізм» автора Бахов І.С. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Реакція лібералів“ на сторінці 1. Приємного читання.
