Важливе запитання можна вивести з однієї з праць Віла Кимліки про мультикультуралізм: чи акцент на цінностях, які нам, здавалося б, потрібно поділяти, підточує нашу здатність "трохи відійти і оцінити моральні цінності і традиційний уклад" [20: 92]? Тобто, якщо ми ототожнюємо "канадськість" з конкретними тлумаченнями різноманітних цінностей, чи взяття під сумнів цих тлумачень стає анти канадською діяльністю? Більшість з нас. думаю, високо цінують свободу сумніватися. Здається парадоксальним захищати речі, якими ми дорожимо у Канаді, нападаючи на критичний дух, яким ми також дорожимо.
Отже, те, що акцент на спільних цінностях веде, принаймні деяких критиків, в авторитарному напрямку, показує, що ми могли б взятися за питання суспільної згуртованості з іншого боку. У вступі до цього розділу я доводив, що наш аналіз потреб суспільства повинен йти на цілій низці різних рівнів. Розгляньмо перший рівень аналізу: як виглядає "ідеальне суспільство"?
Наша головна посилка в тому, що ідеальне суспільство являє собою середовище, в якому люди можуть слідувати своїм баченням доброго життя. Ми можемо вести добре й гідне життя в ідеальному суспільстві і сильно розходитися в тому, що це насправді. Це не означає, що суспільство повинно дати місце якому не є баченню доброго життя: треба, щоб цим баченням можна було слідувати у злагоді одне з одним. Тому нацистському баченню, наприклад, немає місця для існування.
Межу між припустимими і неприпустимими баченнями доброго життя не можна визначити наперед; вона буде визначатися на постійній основі шляхом вільного обговорення. Важливо, проте, спочатку усвідомити, що суспільство може у законному порядку забороняти слідування окреміш баченням доброго життя.
Цю головну посилку часто називають "ліберальною" [20]. Характеристика доволі справедлива, але не повинно означати "індивідуалістичну". Людина у нашому гіпотетичному ідеальному суспільстві може мати густе переплетіння прихильностей – до родини, релігії, різноманітних форм об'єднання. Вона також може відчувати глибоку прихильність до нації, саме тому, що вона дає їй можливість розвинути своє розуміння доброго життя і діяти відповідно до нього.
Таким чином, коли Фукідід змушує Перикла перелічити причини любові до Афін, той включає спостереження, що "ми не дратуємося через те, що наш найближчий сусіда веселиться по-своєму" [20].
Але головна посилка не виключає культивування псевдомістичної вірності нації, що уявляється як абстрактне добро, не пов'язане з добром конкретних людей. Важливо чітко розуміти це питання, тому що деякі люди дуже незручно почуваються з цією головною посилкою. Біббі є одним з них. Він пише, що без "жодних національних цілей, ясно відчутного духу співіснування заради якоїсь мети плюралізм стає самоціллю, що не надихає. Замість бути основою, яка дає багатонаціональній країні можливість спільно вести якомога ліпше життя, співіснування перетворюється на всенародний клопіт.
Плюралізм втрачає мотив. Як наслідок – мозаїчне божевілля" [3: 104]. Та чи справді плюралістичне співіснування "не надихає"? Зрештою, небагато суспільств у людській історії присвятили себе культивуванню співіснування дуже несхожих громадян на основі рівності, тому мета є далеко не пересічною. Можливо, крім того, що це безпрецедентно доречна мета для глобалізованої доби, у яку ми живемо.
Невдовзі після запровадження політики мультикультуралізму у Палаті громад прем'єр-міністр Трюдо зауважив: "На планеті зі скінченними розмірами найбажанішою з усіх характеристик є здатність і прагнення уживатися з людьми неоднакового походження і користанні з можливостей, які завдяки цьому відкриваються" [37].
І це справді мста, а не щось, що може просто статися без будь-яких зусиль з нашого боку.
Чого потребує це суспільство?
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Канадський мультикультуралізм» автора Бахов І.С. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Якого суспільства ми хочемо?“ на сторінці 1. Приємного читання.
