Газета 'Ле Девуар' (Le Devoir)

Канадський мультикультуралізм

У ніч після референдуму 30 жовтня прем'єр-міністр Квебеку Жак Парізо заявив, що "гроші й голосування етнічних меншин призвели до перемоги тих, що відповіли 'ні'. Згодом два прихильники мультикультуралізму стверджували, що меншини у Квебеку "зберегли вірність Канаді значною мірою тому, що сприймають її як неконфліктну і прихильну до їхньої культурної самобутності" [25, 8]. Член кабінету міністрів від Квебекської партії Луїза Арель видно визнала, що мультикультуралізм допоміг врятувати Канаду у вечір референдуму [165]. Отож, можливо, мультикультуралізм, так часто звинувачуваний у розвалюванні Канади, допоміг відвернути її поділ на дві частини. Можливо, однак, що на результат референдуму, не менш ніж сам мультикультуралізм, вплинула мультикультурофобія. Сторінки Ле Девуар є незрівнянним місцем спостереження за переплетенням мультикультурофобії з перебігом референдуму.

Даніель Латуш, намагаючись пояснити читачам Ґлоуб енд Мейл останню "суспільну дискусію" у Квебеку щодо питання хіджабу, пише: "Що ми робимо у суспільній дискусії! По-перше, всі ми обклалися книгами і прочитали найостанніші редакційні статті у Ле Девуар. Навіть не думайте про те, щоб вступити у дискусію без цитати з Ле Девуар; ви не спромоглися б на це до другого туру" [124].

Після нашого огляду в попередньому розділі критичних відгуків Канадського блоку на мультикультуралізм загальний зміст багатьох нападок Ле Девуяр буде знайомим:

"У Канаді франкомовні більше не одна з двох більшостей, а етнічна група. Як будь-яка інша у багато культурній мозаїці" [142].

"Роз'єднання вже відбулося, з волі федерального уряду, який здійснював стосовно франкоканадців безжалісне панування з вигодою для англійської багатокультурної більшості. Легенда про Канаду померла. Уся повага, уся довіра між обома народами-засновниками щезли" [159].

Один журналіст попереджує "вразливих жабоїдів" (саме так!), що "англійська" Канада, за сприяння франкоканадських "колабораціоністів", працює над їхньою "остаточною багатокультурною ізоляцією" [160].

Загалом, Ле Девур полюбляє дискусії. Справді, це єдиний із ЗМІ, досліджений у рамках цієї праці, що дозволяє серйозним дискусіям розгортатися на своїх сторінках з публіцистичними матеріалами. Але з цього питання ніякої дискусії просто немає. Ні зростання етнічної строкатості Канади, ні політична затятість корінних народів не призводять до постановки питання щодо традиційної теми "двох націй", "двох народів-засновників". Просто вважається само собою зрозумілим, що мультикультуралізм піддає ці речі сумнівові, що мультикультуралізм неправильний і аморальний, і квит.

Звичайно, автори статей у Ле Девуар цілком здають собі справу про зростання етнокультурних відмінностей у Квебеку. Хоча багато аспектів багатокультурного життя газетою вітаються, є й тривога. Ґі Ляфоре, професор, пов'язаний із правою партією Демократична дія Квебеку (ДДК), пише про те, як був приголомшений, коли почув, що в Монреалі багато учнів-"алофонів" у середніх школах утримуються від уживання французької мови. ("Алофонами" звуть тих, чиєю рідною мовою не є ні англійська, ні французька). Це змушує його стверджувати, що, так чи інакше, канадська конституція 1982 року примудрилася "розірвати Квебек надвоє".

У нас є Монреаль, "столиця модернізму й творчості у нашому суспільстві, велике двомовне й багато культурне місто". За межами монреальського регіону у нас є "однорідні заповідники франкомовних старого гарту", приречених на "безсилля, обурення і почуття образи" [154]. Дивовижно було бачити, як квебекський націоналіст висловлює таку саму тривогу, що й Ґвин, стосовно розколу між міським багатокультурним центром ділового життя і однорідною глибинкою.

Як часто буває, специфічні питання можуть слугувати громовідводом для такої тривоги. У Ле Девуар 1995 року хіджаб є одним з таких питань. Скарги на хіджаб часто використовують аргументацію, що являє собою слизький і небезпечний шлях: після того як Комісія з прав людини провінції Квебек заявила, що учні мають право носити предмети, пов'язані з їхньою релігією, один журналіст непокоїться: "Звісно, що Квебек не Алжир і навіть не Франція, де фундаменталісти й терористи зробили хіджаб символом політичної боротьби.

Але ніщо не свідчить про те, що ситуація не може розвиватися в цьому напрямку" [143]. Інший попереджає, що "вимоги релігійних громад наростатимуть, якщо ми продовжуватимемо допускати це маніпулювання, яка триває достатньо довго" [153]. Третій підказує, що обговорення теми хіджабу має відбивати "побоювання багатьох квебекців свого зникнення як франкомовного народу" [158]. Про те, який саме зв'язок одне питання має з іншим, нічого не говориться. Це мовчання показове: побоювання зміни народу плутають із побоюванням зникнення народу, що є ще одним проявом примітивної філософії.

Загальне вороже ставлення Ле Девуар до мультикультуралізму могло б мати незначні практичні наслідки, якби не відбувся референдум. На прес-конференції в лютому 1995 року віце-прем'єр-міністр Квебеку Бернар Ландрі здійснив те, що Ле Девуар назвала "ворожою атакою" на федеральну політику мультикультуралізму. Ландрі, який відповідав у кабінеті міністрів також за зв'язки з "культурними спільнотами", заявив, що "етнічні" організації у Квебеку повинні будуть відмовитися від своїх 5 мільйонів доларів з федерального бюджету, щойно Квебек стане суверенним. "Квебек не буде субсидувати різницю за рахунок державних коштів", заявив він. Додавши, що не може "бути й мови" про офіційне визнання "багатокультурного характеру Квебеку" [144].

Коментуючи прес-конференцію Ландрі, один квебекський журналіст сухо зауважив, що "підтримка суверенітету сьогодні вдень істотно не збільшилася" [124]. Багатокультурні групи сприйняли заяви Ландрі як "холодний душ" [146.] і поставилися до них критично. На тлі цієї реакції з боку меншин, які "залишаються прихильними до мультикультуралізму канадського типу" [149], які віддають перевагу "посиленню особливостей" [145], консерватори вийшли з підпілля. "Я не думаю, що іммігранти повинні мати право голосувати на референдумі", заявив популярний співак Реймон Левек на масовому мітингу, тому що "це проблема між народами-засновниками" [147].

На іншому зібранні член Національної асамблеї провінції Філіп Паре перепинив представника Асоціації в'єтнамців Квебеку, аби запитати: "Чи не могли б ви погодитися з тим, що на цей раз майбутній референдум стосується лише квебекців старого гарту?" [148].

Хоча дехто у Русі за суверенітет засудив Левека й Паре за те, що ті зайшли надто далеко, їхні глибинні думки не були чужими для думок уряду в цілому. Левек, наприклад, доводив: "Упродовж більше 200 років ми мріяли про побудову країни, і я не можу погодитися з тим, аби люди, які нічого не знають про нашу історію, могли зневажати наше сподівання на суверенітет".

Місяцем пізніше вийшов друкований орган уряду Квебеку, призначений для поширення у Франції: зауваживши, що одна шоста населення Квебеку "британського або багаторасового походження", документ схарактеризував цю групу як таку, що "зібрана разом у багатокультурні спільноти за сприяння канадського уряду", додавши, що "до цього часу вони залишалися осторонь ["restes etrangers"] усі чотири сторіччя квебекської історії і в масі своїй виявляли під час важливих голосувань своє бажання жити окремо від цієї історії" [152].

У цей момент жереб було кинуто. Незважаючи на свою відповідальність за налагодження стосунків з групами меншин, найкраще, що Ландрі зміг зробити, було "запропонувати квебекським іммігрантам вписатися у квебекську культуру" (se fondre a la culture quebecoise) [І5б].

Замість спробувати виправити заподіяну шкоду, прихильники суверенітету намагалися використати напруженість з групами меншин, аби заручитися підтримкою серед франкомовних громадян. Натхненні негативною відповіддю на запитання референдуму, попереджав відомий член Квебекської партії Клод Морен, групи меншин "продовжуватимуть тиснути в бік навіть більш рішучого й наступального мультикультуралізму", що перетворить квебекців на "найбільшу меншину у країні" [155].

Після оголошення результату референдуму у Ле Девуар з'являються гнівні висловлювання на адресу груп меншин, але також і заклики до роздумів. Один автор звинувачує меншини у "ксенофобії", тому що їхні виборчі уподобання суперечать уподобанням "громадян із групи етнічної більшості" [166]. На початку грудня Ле Девуар повідомляє про установчі збори Національно-визвольного руху Квебеку. Нова група закликає до мораторію на імміграцію до Квебеку, а один промовець на зборах попереджає про "жовту небезпеку", що загрожує Монреалеві.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Канадський мультикультуралізм» автора Бахов І.С. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Газета 'Ле Девуар' (Le Devoir)“ на сторінці 1. Приємного читання.

Зміст

  • Передмова

  • Розділ I. Основні поняття мультикультуралізму

  • Мультикультуралізм

  • Культура

  • Межі культури

  • "Спільна" культура?

  • Розділ II. Критика мультикультуралізму кінця XX сторіччя

  • Огляд книги "Торгівля ілюзіями" Ніла Бісундата

  • "Націоналізм без стін" Ричарда Ґвина

  • Огляд книги "Хто убив канадську історію?" Джека Ґранатстайна

  • Резюме класичних праць

  • Мультикультурофобія: ретельний розгляд

  • Законсервований і монолітний мультикультуралізм

  • Аспекти політики мультикультуралізму

  • Причинно-наслідковий зв'язок в класичних працях

  • Спокусливість казки мультикультурофобії

  • Мультикультурофобія і лихо політичної коректності

  • Мультикультуралізм у парламенті, 1994-95 рік

  • Критичні відгуки Квебекського блоку про мультикультуралізм

  • Критичні відгуки Реформістської партії

  • Реакція лібералів

  • Якість парламентських дебатів

  • Мультикультуралізм у новинах ЗМІ, 1995 рік

  • Методологія

  • Вибір статей

  • Спрямованість висвітлення

  • Газета "Альберта Ріпорт" (Alberta Report)

  • Газета "Ґлоуб енд Мейл" (Globe and Mail)

  • Газета "Ванкувер Сан" (Vancouver San)

  • Газета 'Ле Девуар' (Le Devoir)
  • Розділ III. Мультикультуралізм після 11 вересня 2001 року

  • Деніел Стоффман і канадська імміграційна політика

  • Мартін Коллакотт і терористична загроза

  • Парламент Канади, 2005-2006 pp.: сумнівний тріумф мультикультуралізму

  • Мультикультуралізм у новинах ЗМІ, 2006 рік

  • Аналіз кожної газети

  • Ванкувер Сан (Vancouver Sun)

  • Ле Девуар (Le Devoir)

  • Нешнл Поуст (National Post)

  • Розділ IV. Мультикультуралізм і основні потреби суспільства

  • Цінності або зброя і в'язниці?

  • Якого суспільства ми хочемо?

  • Чого потребує це суспільство?

  • Висновок