Розділ 8. ІНФОРМАЦІЙНІ ВІЙНИ

Рим потребував досить серйозного програмування людини на поведінку справжнього солдата, порівняно зі Стародавньою Грецією, виходячи з таких відмінностей між двома країнами. Рим не мав такого Олімпу богів, як у Греції, в результаті чого довелося віднаходити свої приклади для власних солдат. (Схожим варіантом можна вважати радянський період, коли треба було створювати власних богів у різних сферах соціального життя, наприклад, Павлик Морозов чи Олексій Стаханов). Рим мав іншу від грецької фаланги форму збройного нападу. Якщо в грецькому випадку була командна боротьба та допомога один одному, то в римському варіанті нападу кожен захищав свою територію, тому призначення кожного солдата було іншим. Якщо в Греції відразу за наказом ішов наступ, у римському варіанті спочатку відбувалося маневрування, перехід на інші позиції, що теж вимагало від солдата іншої поведінки. Усі ці зовнішні вимоги створили необхідність по-іншому подивитися на роль солдата, програмуючи його на потрібний вид поведінки. Це своєрідний варіант "конструювання майбутнього". Давньоримський воїн, спираючись на більшу концентрацію своїх можливостей, у результаті потребував й іншого зняття напруги, тому були створені відповідні табори відпочинку солдат після військових походів.

Щоб бути успішною, війна повинна була вважатися справедливою. Битві обов'язково передував виступ полководця, що мав зробити солдата по-справжньому хоробрим, довести його до найвищого рівня готовності до бою. Римляни мали володіти ораторським мистецтвом, щоб уміти захищати себе в суді, бо в деякі періоди діяв старовинний закон Цінція, за яким ораторам заборонялося приймати подарунки чи гроші за виступ у суді*162. Отже, якщо ти не захистиш себе сам, тебе ніхто не захистить.

*162: { Тацит К. Анналы // Историки Рима. – М. 1969. – С. 259–260. 572}

Суттєвий пропагандистський вплив мали тріумфи, які супроводжували перемоги римських імператорів. Легіони отримувати гроші і землю, а населення протягом тижнів святкувало перемогу. Імператори зображалися на монетах, що давало можливість вести візуальну пропаганду.

Цивілізація увесь час використовує все нові й нові засоби візуальної комунікації для пропаганди для солдат.

Людство винайшло книгодрук як новий комунікативний засіб для отримання однакових примірників одного тексту – Біблії. До речі, університети також засновуються в цей період, аби всі могли здобути однакову освіту. Тобто пропагандистський елемент наявний і в цьому: породження однакових повідомлень усіма можливими на той час каналами.

До 1500 р. книги друкували вже в 250 містах Європи. Св. Августин писав, що в його часи монахи вперше навчилися читати не вголос, а про себе. З'являється новий комунікативний канал, який також відразу почав слугувати ідеологічним цілям.

Реформація стала першою війною із застосуванням книгодруку. Лютер написав 30 памфлетів, які були на той час бестселерами, бо розходилися великими тиражами. Наприклад, його третій трактат мав наклад 300 тисяч примірників, що забагато навіть для сьогоднішнього дня. Звідси виникає проблема контролю: у 1559 р. у Римі складень індекс заборонених книг. Лютер також застосував відповідні видовищні дії, а не лише тексти, аби привернути увагу до своєї справи. Наприклад, у 1617 р. він прибиває гвіздками свої дев'яносто п'ять тез до дверей церкви у Віттенберзі. Можливо, у неписемному суспільстві подібне дійство мало справляти на громадян більше враження, аніж просто випуск памфлетів, що є дією у цивілізованішому суспільстві.

Наполеон теж активно використовував візуальну комунікацію (монети, медалі, статуї). У суспільстві створювався відповідний імідж солдата-імператора. Імідж Наполеона допомагав створювати художник Жак Луї Давид, який розробляв моделі одягу, зачісок, що стали символом Наполеона. Під час своєї коронації в 1804 р. Наполеон дістав корону з рук папи Пія VII, що теж стало великою пропагандистською подією. Наполеон приділяв значну увагу своїм комунікаціям, наприклад, він указував своїм газетам не лише, про що їм треба писати, а й, про що треба мовчати. Тому до 1810 р. у нього залишилося всього 4 газети (до цього в 1789 р. почали виходити 60 нових газет). Наполеон займався контрпропагандою, був серед перших, хто застосував те, що потім дістало назву чорної пропаганди: він видавав газети на окупованій німецькій території, псевдоанглійську газету – у Парижі, яку сам і контролював.

Ми бачимо, що у всіх цих випадках потрібна інформація подається у такій формі, яка найкраще впливає на її позитивне сприйняття. Тільки формою в цьому випадку стає новий зміст чи новий контекст, на який налаштований споживач інформації.

У Росії за часів імператорів Петра І та Павла І теж застосовували цікаві варіанти візуальної комунікації. У першому випадку йшла боротьба з традиційним одягом на користь німецького. Але ця візуальна війна була не такою легкою, бо в церквах тієї пори чорти зображалися саме в німецькому платті. Купців, які торгували російським платтям, відправляли на каторгу. При Павлі І точилася боротьба вже з французьким платтям як занадто революційним. Це боротьба з формою, яка сприймається не як форма, а як не той зміст. Достатньо часто за радянських часів відбувався цей вид ідеологічної боротьби: з краватками, з джинсами, наприклад, які розглядалися як прояв буржуазної ідеології.

Візуальна пропаганда має такі переваги: вона універсальна (її розуміють незалежно від знання мови) і довготривала. Як доводять психологічні експерименти, візуальні повідомлення і краще запам'ятовуються, і довше зберігаються в пам'яті.