Розділ. 8. Підприємництво та види підприємств

В Україні, згідно із законодавством, малими вважаються ті підприємства, чисельність зайнятих на яких перебуває в межах від 15 до 200 осіб (залежно від сфери та виду економічної діяльності).

Частка малих і середніх підприємств у національному продукті (ВВП) розвинених країн сьогодні сягає 70%, у них зайнято до 60-70% працездатного населення. В економіці України роль цих підприємств статистично виглядає вкрай низькою: на поч. 2007 р. їхня частка у ВВП становила 5,5%, у зайнятості населення — 4,6%. Головною причиною такого стану є незавершеність системних ринкових перетворень, зокрема наявність надмірного податкового тиску, чиновницького свавілля та корупції, слабкість правової і фінансової підтримки підприємницького руху.

Порівняльні переваги малих підприємств:

- велика гнучкість і швидкість реагування на нові ідеї та виклики ринку;

- більше можливостей для роботи за індивідуальними замовленнями;

- велика стійкість в кризових умовах;

- широкий простір для прояву особистої ініціативи, творчості;

- сприятливіший психологічний клімат і більший демократизм в особистісних стосунках;

- величезний резерв для збільшення зайнятості;

- головний "інкубатор" середнього класу, який, у свою чергу, виступає гарантом стабільності у суспільстві.

Кожен тип підприємства займає свою "нішу" в економіці. Так, великі підприємства ефективні: 1) в масовому (великомасштабному) виробництві та 2) у запровадженні нових продуктів, нових технологій; середні підприємства займають проміжне становище між великими і малими, спеціалізуючись на певних ("своїх") сегментах ринку; малі підприємства ефективні: 1) у випуску дрібних серій продукції, 2) у сфері послуг, 3) у розробці нових, з підвищеним економічним ризиком проектів.

На противагу демократичним країнам із розвиненим підприємницьким середовищем, де значна частина малих підприємств реалізує підприємницьку ініціативу у виробництві, у розробці й освоєнні інноваційної продукції, в Україні 80-90% дрібних підприємців зайняті посередницьким бізнесом, головним чином у торгівлі. Така однобічність та примітивність малого бізнесу тут пояснюється в основному інституційними чинниками: неспроможністю держави захистити право приватної власності, складністю податкової системи, корумпованістю державних чиновників, дорожнечею банківського кредитування тощо.

Усі типи підприємств пов'язані між собою системою спеціалізації і кооперації суспільної праці. Вони є спеціалізованими ланками процесу суспільного виробництва. Разом з тим, особливий науковий інтерес привертає взаємодія (співпраця) великого і малого підприємництва, яка дедалі більше урізноманітнюється.

Основні форми взаємодії великого та малого бізнесу:

• франчайзинг;

• венчурне підприємництво;

• лізинг;

• технопарк.

Франчайзинг (від англ. franchise — право, привілей) — це система комерційного підприємництва, за якої дрібні підприємці укладають контракт із великою фірмою на право користування її торговельною маркою у своїй діяльності на певній території і в певній сфері. Таким чином дрібні підприємства стають роздрібними продавцями продукції чи послуг великої фірми від її імені та під її контролем. За право такого бізнесу вони сплачують регулярні внески — роялті (від англ. royalty — плата за використання чужої власності). Такі контракти забезпечують взаємну вигоду: велика фірма має економію на витратах по збуту продукції, розширення збуту і регулярне надходження платежів, а дрібні підприємці отримують торговельні знижки, економію на рекламі, допомогу у доставці товарів, придбанні обладнання і кредитів, маркетингові технології тощо. Франчайзинг поширений, зокрема, у таких видах діяльності, як технічне обслуговування автомобілів, ресторанний бізнес, роздрібна торгівля, туризм, побутове обслуговування тощо.

Венчурне підприємництво (від англ. venture — ризикова справа) — це підприємницька діяльність з високим ступенем ризику, яка полягає у розробці наукових ідей та втіленні їх у нові продукти і технології. Це бізнес на інноваціях, а тому тут існує підвищений ступінь ризику: розроблений продукт може не відповідати вимогам ринку за своїми техніко-економічними, екологічними та іншими характеристиками. Зате комерційний успіх може перевершити усі сподівання. Венчурним бізнесом займаються зазвичай малі фірми. Його інвесторами виступають як самі засновники фірми, так і інвестиційні банки, страхові та інші компанії і фонди, приватні особи.