Розділ. 8. Підприємництво та види підприємств

Фактори, що сприяють успіху у підприємницькій діяльності:

- вдало вибрана ідея (що, як і для кого виробляти). Це головне, бо коли людина має ідею і впевнена у ній, то вона обов'язково досягне поставленої мети. До речі, підприємці, котрі відбулися як такі, заявляють, що готові допомогти тому, хто справді виносив таку ідею і спроможеться переконати у її слушності. Практично усі засновники всесвітньо відомих фірм починали з цього;

- кваліфікація (наявність професійних знань і навичок);

- особисті зв'язки (у постсоціалістичних умовах відіграють доволі значну роль);

- наявність розвиненого ринку капіталів, особливо позичкового капіталу;

- стабільність законодавства та дієвість правосуддя (захист права приватної власності, гарантія виконання укладених контрактів і відшкодування заподіяної у разі їх невиконання шкоди);

- фортуна тощо.

Як показує світовий досвід, підприємці по-різному справляються зі своїми функціями, а тому виділяють дві моделі підприємництва: класичне та інноваційне підприємництво.

Класична модель підприємництва характеризує поведінку підприємця, спрямовану на отримання максимальної віддачі наявних ресурсів. Пересічний підприємець може виробляти один і той же продукт багато років, можливо навіть дотримуючись вікової традиції, наприклад у випіканні хліба чи пивоварінні. Така репродуктивна (самовідтворювальна) діяльність властива переважній більшості підприємців.

Інноваційна модель підприємництва не замикається на наявних ресурсах, а спрямована на постійний пошук нового у виробництві, пошук нових ресурсів і нових ринків. Такий підприємець, поставивши перед собою мету, оцінює власні ресурси та вивчає можливості залучення додаткових ресурсів, знаходить оптимальний варіант їх поєднання. Ця модель практикується найбільш успішними підприємцями і є запорукою їхнього процвітання. Вона передбачає опору на людський інтелект і широкі можливості ринкової системи, передусім ринку капіталів.

Потрібно розрізняти поняття "підприємництво" і "бізнес". Підприємництво — одна з форм бізнесу. Бізнес (від англ. business — діло) — це будь-який вид діяльності, що приносить дохід, є джерелом збагачення. Тому бізнесом можна вважати не лише справді підприємницьку діяльність, а й усяку аферу, навіть злочин із корисливих міркувань. У західному світі зазвичай підприємців називають бізнесменами, а їхню справу — бізнесом. Отож, підприємець — це, звичайно, бізнесмен, але далеко не всякий бізнесмен діє як новатор, ініціює прогрес в економіці, тобто має підстави називатися підприємцем.

У малому бізнесі зазвичай усі функції підприємця поєднуються в одній особі. Він і власник, він і організатор та ідейний натхненник, він і керівник. У великих компаніях для професійного керівництва та управління бізнесом (менеджменту) використовують найманих спеціалістів — менеджерів.

Менеджмент (від англ. management — управління) — це система форм, методів і засобів управління бізнесом; адміністрація (дирекція, правління). Відповідно менеджер — це найманий спеціаліст по управлінню бізнесом; керівник підприємства чи його підрозділу. Головного керівника компанії часто ще називають топ-менеджером (від англ. top — самий головний, найвищий).

Поняття "підприємець" і "менеджер" хоч і близькі, але не тотожні. Якщо підприємець генерує нові ідеї, готовий для їх здійснення "недосипати" і ризикувати власними коштами, то менеджер — виконавець авторських задумок, який готовий за плату компетентно їх утілити в життя.

Перший вибух інтересу до управління бізнесом стався на початку XX ст., коли американський інженер-новатор Фредерік Тейлор опублікував свою книгу "Принципи наукового управління" (1911 p.). Ним уперше була розроблена і впроваджена у США система заходів з наукової організації праці і раціоналізації управління виробництвом. Система організації праці передбачала, зокрема, глибокий поділ (спеціалізацію) праці, усунення зайвих рухів, визначення оптимальних прийомів праці та відпрацювання їх до автоматизму, сувору регламентацію всього робочого циклу, жорстке нормування праці і встановлення високих норм виробітку з допомогою хронометражу, чітке чергування роботи і відпочинку тощо. Зі свого боку, раціоналізація управління передбачала жорстку дисципліну і контроль на підприємстві, правильний підбір і розстановку кадрів, чітку систему підвищення кваліфікації і кар'єрного росту працівників, запровадження принципу матеріальної заінтересованості на основі диференціації оплати за результатами праці та ін. Система Тейлора (так назвали цей підхід до управління) забезпечила колосальне підвищення продуктивності праці.

Науковий інтерес до управління бізнесом підхопили й інші дослідники. Невдовзі виникла класична, або адміністративна, школа в управлінні (засновник француз Анрі Файоль), яка вивчала управління як універсальний процес, що складається із кількох взаємопов'язаних функцій: планування, організації, мотивації і контролю; потім з'явилися школа людських стосунків, або психологічна школа (американці Мері Фоллетт і Елтон Мейо), школа поведінкових наук та інші наукові підходи до управління.

Наукові відкриття в царині управління підприємствами породили на Заході своєрідний менеджерський бум. До середини XX ст. виникла навіть концепція "управлінської революції". Деякі відомі учені тоді поспішили заявити, що наймані управлінці утворюють самостійний соціальний прошарок, який, витісняючи попередню еліту — власників великого бізнесу, набуває вирішального значення в суспільстві, знаменує переродження капіталістичної системи. Однак у 70-ті і наступні роки ця ейфорія з приводу "революції менеджерів" згасла. Практика показала, що ефективним методом заохочення найманих менеджерів до збільшення прибутків компанії і доходів її акціонерів є залучення їх до участі в акціонерному капіталі (власності), унаслідок чого їхні інтереси тісно переплелися з інтересами власників бізнесу.

Залежно від характеру діяльності виділяються такі основні види підприємництва:

• виробниче;

• комерційне;