Розділ 10. Ринок праці та заробітна плата

Привертає до себе увагу факт істотних відмінностей у національних рівнях оплати праці. Так, наприклад, середній рівень заробітних плат (за професійними групами) у США істотно перевищує японський рівень, а зарплата в Німеччині вища, ніж, приміром, у Греції чи Туреччині. Так само працівники однієї кваліфікації — німець і грек оплачуються по-різному в Німеччині, як і в Росії загалом — росіянин і молдованин. За даними статистики, у 2012 р. середньомісячна заробітна плата (у доларах США) становила: у Швейцарії — 7765, Канаді — 4668, США — 4537, Фінляндії — 4424, Великій Британії — 4199, Франції — 3977, Німеччині — 3917, Польщі — 1147, Росії — 806, а в Україні лише — 330 дол.

Основні фактори, що зумовлюють диференціацію рівнів заробітної плати між країнами:

- вартість національної робочої сили;

- технологічний рівень виробництва та пов'язаний з ним рівень кваліфікації працівників;

- рівень продуктивності суспільної праці;

- кон'юнктура на ринку праці;

- сила та авторитет профспілок;

- вплив держави на політику доходів;

- національні, статеві, релігійні фактори.

Вартість робочої сили в різних країнах різна. Вона залежить від історичних та природних умов, традицій, досягнутого рівня добробуту суспільства тощо. Приміром, вартість робочої сили сучасного американця не може не враховувати його потреби в автомобілі, а фіна — у теплому одязі. Тому вартість прожиткового мінімуму ("споживчого кошика"), що закладається державами в основу мінімального заробітку, істотно різниться від країни до країни та змінюється у часі.

Різні країни досягли різного рівня економічного розвитку. Так, одні з них уже перейшли до постіндустріальної стадії розвитку, де вирішальну роль відіграють інформаційні технології та нові знання; другі ще перебувають на стадії індустріалізації виробництва; треті ще не відірвалися від доіндустріальної (аграрної) стадії розвитку. Що вищий технологічний рівень виробництва в країні, а отже, і більш складна та відповідальна праця, яка потребує більших витрат часу і коштів на здобуття професійної освіти, підвищення рівня кваліфікації й перекваліфікацію, то вищий рівень заробітної плати працівників, зайнятих у такому виробництві.

Важливим критерієм рівня оплати праці в тій чи іншій країні є рівень продуктивності праці. Зростання продуктивності праці досягається підвищенням освітнього і фахового рівня працівників, впровадженням найсучасніших технологій, методів управління. Що продуктивніша праця в країні, то більше виробляється товарів і послуг, а отже, і вищий рівень оплати праці та загальний добробут. За рівнем продуктивності праці — головним показником ефективності економіки — Україна наразі поступається провідним країнам світу, як-от США, Німеччині, Великий Британії, Франції, у 5-6 разів.

Разом з тим, маємо зауважити: у довготривалому періоді продуктивність праці має зростати швидше, ніж її оплата. Це пояснюється тим, що зростання продуктивності праці є результатом зусиль не лише конкретних працівників на їхніх робочих місцях, але й практично усього суспільства: зокрема, підприємців, завдяки ініціативі та ризику яких здійснюються інновації, вишукуються джерела інвестицій; менеджерів та інженерів, завдячуючи яким вирішуються організаційні, управлінські, технологічні та низка інших проблем; суспільства в цілому, яке забезпечує розвиток освіти, науки, охорони здоров'я, інфраструктури тощо. Тому ефект від підвищення продуктивності праці в країні повинен розподілятися не тільки через приріст заробітної плати працівників, що безпосередньо досягли високих трудових показників, а і через зниження витрат виробництва та цін, збільшення прибутків та відрахувань до централізованих фондів держави, більше фінансування закладів освіти, науки, культури тощо.

Рівень оплати праці в тій чи іншій сфері та професії повсякчас залежить також від наявної кон'юнктури на ринку праці — співвідношення між попитом і пропозицією робочої сили, яка своєю чергою залежить від гостроти конкуренції між шукачами вакансій, стану безробіття, балансу еміграції-імміграції, піднесення страйкового руху тощо. Так, підвищений попит на програмістів призводить до підвищення ціни їхньої праці, а зростання безробіття, навпаки, знижує рівень оплати праці. Перекіс балансу еміграції-імміграції у той чи інший бік призводить до багатьох і притому неоднозначних наслідків як для країн-реципієнтів, так і для країн-донорів робочої сили. Найбільше іммігрантів сьогодні, звісно, прибуває в економічно розвинені країни, передусім у США та країни Євросоюзу. Серед країн СНД іммігрантів найбільше манить ринок Росії. Через принизливо низький для людської гідності рівень оплати праці у власній країні мільйони українців наразі вимушені шукати працевлаштування за кордоном.

У високих рівнях оплати праці в розвинених країнах є вагома заслуга й профспілок (тред-юніонів) як об'єднань працівників найманої праці для організованого захисту своїх інтересів. Як свідчить історія, суперечність між найманою працею та капіталом час від часу набирала форм відкритого конфлікту (страйків, революцій), змушуючи владу проводити реформи. Тому високий рівень заробітної плати в країні, її гарантована виплата, належні умови праці, розвинена система соціального захисту працівників найманої праці тощо — це ще й показник сили й авторитету профспілок, здатності людей згуртовано відстоювати свої законні права та інтереси. Принагідно зазначимо, що на цю важливу обставину звернув увагу ще на початку XX сторіччя видатний український економіст М. Туган-Барановський. На превеликий жаль, в сучасній Україні не тільки вкрай низький рівень оплати праці, але й поширена ганебна практика свавілля роботодавців стосовно своєчасної і повної виплати платні. Таким чином за потурання держави й профспілок наймані працівники мимоволі перетворюються в кредиторів власників підприємств, що, звісно, штучно стримує процес ринкового очищення економіки від неефективних власників.

На рівень заробітної плати в країні значний вплив справляє і держава, яка проводить політику доходів. Але названа політика є похідною від інших видів економічної політики: податкової, бюджетної, грошово-кредитної, зовнішньоекономічної та ін. Це означає, що державне втручання в економіку має бути виваженим, системним та ефективним. Ступінь соціалізації (усуспільнення) заробітної плати, або відрахувань від заробітної плати у цільові державні фонди, різна у різних країнах. У тих країнах, де більша соціалізація заробітної плати, там відносно нижчий середній рівень оплати праці, і навпаки. Надмірні відрахування від заробітної плати, як показує практика, здатні де-стимулювати працю, породжувати утриманські настрої і зрештою послаблювати конкурентоспроможність національної економіки.

На рівнях оплати праці у багатьох країнах світу позначаються і такі ознаки працівників, як національність, стать і релігія. За однакову працю іммігранти зазвичай отримують платню меншу, аніж представники корінного населення. Так само жіноча праця в оплаті поступається чоловічій. Авжеж, диференціація заробітної плати за такими ознаками вказує на факт дискримінації працівників в оплаті їхньої праці. Але така реальність, яка явно чи приховано і в тій чи іншій мірі поширилася навіть у країнах із розвиненою демократією.

Для характеристики рівня заробітної плати зазвичай оперують показниками мінімальної, середньої та максимальної заробітної плати, розглядаючи їх у співвідношеннях. У демократичних країнах із розвиненою ринковою економікою співвідношення між мінімальною та максимальною заробітною платою утримується в середньому в межах 1 до 10, а в західноєвропейських країнах із соціально-ринковою моделлю економіки воно і ще нижче. В Україні ж нині максимальна заробітна плата перевищує мінімальний рівень у десятки разів, що є ознакою неефективної державної політики розподілу доходів серед населення.