У проблемно-аналітичній системі кожна навчальна проблема є самостійним завданням. Виробниче навчання включає загальне ознайомлення з технологічним процесом, виокремлення проблем, встановлення зв'язку між ними, вивчення кожної проблеми окремо, аналіз навчальної ситуації. Система передбачає три періоди навчання: вивчення і тренування у виконанні окремих ситуацій, проблеми в цілому, засвоєння всього технологічного процесу, коли студенти/ учні самостійно виконують все завдання. В кожному періоді виокремлюються етапи розв'язування інтелектуальних завдань (одна з основних функцій системи) і самостійна робота під керівництвом інструктора. Студенти/учні оволодівають прийомами розумової діяльності (планування, спостереження, виокремлення ознак, диференціація, систематизація та узагальнення фактичного матеріалу тощо), набувають навичок контролю та самоконтролю, що свідчить про їх розвиток і готовність займатися більш складними проблемами. До недоліків системи слід віднести складність запам'ятовування послідовності виконання дій студентами/учнями розпізнання основних і вторинних ситуацій й перенесення здобутих навичок на нові види діяльності.
Процесуальна система виробничого навчання запропонована А.Є. Шильниковою (початок 70-х років XX ст.). Вона ґрунтується на вивченні характеру і змісту праці робітників хімічної промисловості, її сутність - оволодіння професією широкого профілю (на підставі класифікації навчального матеріалу за процесуальними ознаками) та засобами управління й обслуговування типових груп процесів. У практичному навчанні студенти/учні отримують загальновиробничі навички. Система базується на аналізі структурних компонентів виробництва та науковому пізнанні загальновиробничих закономірностей, на якісних змінах праці робітників високомеханізованих й автоматизованих виробництв. До змісту виробничого навчання входить засвоєння загальних засобів планування трудової діяльності, технологічних прийомів і послідовності їх виконання, формування вмінь та навичок аналізу виробничого завдання.
Процес виробничого навчання на підприємствах складається з ознайомлення з типовими групами технологічних процесів, виробничої спеціалізації і самостійної роботи. Виробниче навчання здійснюється за трьома етапами: підготовчим (заняття в майстернях, на тренажерах тощо), основним (спеціалізація студентів/учнів) та заключним (самостійне ведення технологічного процесу). Але, незважаючи на вагомі переваги, система має низку суттєвих недоліків, а саме: можливість використання переважно в умовах, які потребують високого рівня матеріально-технічного оснащення виробництва, використання окремих тренажерів, що не дає змоги сформувати цілісну систему професійних умінь, а отже, не забезпечує можливість виробничої діяльності на рівні професійної майстерності з перших днів самостійної трудової діяльності.
Інтегративно-модульна система розроблена А.П. Бєляєвою (80-ті роки XX ст.) на основі теорії професійно-педагогічної інтеграції, що поєднує основні сфери науки, освіти й виробництва. Інтеграція забезпечує високий рівень виробничого навчання робітників, стимулює їх до творчої праці.
Зміст виробничого навчання за групами професій формується на підставі аналізу видів виробництва та трудової діяльності кваліфікаційних робітників різноманітних профілів. Навчальні плани і програми включають розділи: загальний, інтегрований для групи професій (загальноосвітні, загальнотехнічні та загальнопрофесійні предмети) та диференційований (спеціальні навчальні предмети та факультативи). Поширена інтеграція змісту виробничого навчання для груп професій однієї галузі народного господарства або промислового комплексу.
Процес виробничого навчання за інтегративно-модульною системою складається з навчання всієї групи професій за загальною програмою, а потім окремих професій (або 2-3) на підставі модульної підготовки. Під модулями розуміють комплекси операцій, трудових та технологічних процесів, властивих професіям, які входять до групи. Модульне навчання здійснюється переважно в період систематизації навичок у визначеній частині технологічного процесу або під час засвоєння навичок роботи на новому обладнанні, а також з метою кращого оволодіння конкретними вміннями. Використовуються навчальні автоматизовані системи, моделювання виробництва, процесу на всіх стадіях виробничого навчання. Основні труднощі - відсутність інтеграції за деякими видами професій, погане комплексне забезпечення матеріально-технічної бази, недостатня кількість кваліфікованих педагогічних кадрів, недостатня розробленість інтегрованого змісту навчання.
Як свідчить проведений аналіз, системи виробничого навчання постійно ускладнювалися залежно від стану виробництва. Кожна з них мала певні переваги й недоліки, відповідала наявному рівню розвитку техніки, технології, системи організації праці, трудових ресурсів. З ускладненням виробництва, з'являлась потреба в нових знаннях, вміннях і навичках, у можливості робочої сили швидко перекваліфіковуватись та змінювати рід занять, тож кожна нова система вбирала досвід попередньої й ураховувала нові тенденції, що забезпечувало ефективну підготовку кваліфікованих спеціалістів для всіх сфер народного господарства.
Як було зазначено вище, виробниче навчання доцільно поділити на три періоди:
• 1. Період вправ (демонструються, засвоюються і закріплюються типові прийоми та операції).
• 2. Період виконання навчально-виробничих завдань (за допомогою типових прийомів і операцій виконується низка завдань і їх комбінацій з постійним ускладненням).
• 3. Період самостійної роботи (студенти/учні самостійно виконують роботи на робочому місці, де вони будуть працювати після навчання). Цей період закінчується кваліфікаційним випробуванням і присвоєнням відповідного тарифно-кваліфікаційного розряду, класу, звання тощо.
Під час виробничого навчання інструктор передає свій досвід з використання ефективних механізмів тренінгу в умовах, наближених до реальних, а студент/учень сприймає цей досвід - вчиться працювати. Протягом навчання інструктор надає учневі все більшої самостійності, просуваючись від пояснень до поточних зауважень, нагадувань та порад.
Виробниче навчання супроводжується теоретичним навчанням, при якому вивчаються основи знань, необхідні для усвідомленого виконання виробничих робіт і стають у пригоді спеціалісту для подальшого кар'єрного зростання. Вони надають студенту/учню знання технології, розуміння сенсу і правил виконання робіт.
Для теоретичних занять організуються групи робітників (5- 30 осіб), що навчаються за однією або спорідненими спеціальностями.
Теоретичні заняття проводять кваліфіковані фахівці за програмою і певним розкладом, що забезпечує закінчення занять до початку третього періоду виробничого навчання. Студент виконує самостійну роботу з розумінням її теоретичних основ, використовує набуті теоретичні знання на практиці.
Практичну частину доцільно починати з вступного інструктажу майстра виробничого навчання, на якому інструктор намагається максимально підготувати студента/учня, до практичної роботи, велику увагу звертаючи на зв'язок теоретичних знань з практикою; показує прийоми та засоби виконання виробничого завдання в повному обсязі повільно; демонструє окремі прийоми; зупиняється на найбільш характерних моментах; розділяє один з прийомів на елементи та демонструє засоби їх виконання. У ході виконання навчальних вправ відбувається закріплення набутих студентами вмінь, формування професійних навичок зі зростаючими вимогами до темпу роботи, продуктивності, рівня самоконтролю.
Основним документом, що визначає зміст, обсяг та доцільну послідовність навчання, є навчальна програма. Вона передбачає систематичне, послідовне засвоєння техніки і технології, методів праці на основі достовірних теоретичних даних, тобто взаємозв'язок виробничого і теоретичного навчання.
Будь-який вид навчання відбувається за навчальними програмами. Право на затвердження навчальної програми належить головному інженеру або особі, яка виконує його обов'язки, якщо мова йде про навчання робітників, та керівнику навчального закладу за умови узгодження з Міністерством освіти і науки, якщо мова йде про студентів.
Навчальні програми можуть розроблятися як найбільш кваліфікованими спеціалістами, викладачами, так і сторонніми особами на договірній основі. Програма будується так, щоб усе нове базувалося на вже відомому та студент/учень поступово переходив від простого до складного. Кожна програма має містити: пояснювальну записку; виробничо-кваліфікаційну характеристику за фахом та кваліфікацією; тематичний план та програму теоретичного навчання; тематичний план і програму практичного навчання; список рекомендованої літератури й наочних посібників1.
Сама ідея виробничого навчання базується на концепції "навчання протягом всього життя", під якою розуміємо безперервний процес самоосвіти й організованого навчання у процесі виробничої діяльності. Кожний фахівець має розуміти, що опанувавши свою спеціальність, він не може зупинятись. Будь-яка перерва означає деградацію майстерності, втрату професійних навичок. І саме у цьому випадку виробниче навчання стає у пригоді як система підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації кадрів.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Теорія і методика професійної освіти» автора Курлянд З.Н. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Виробниче навчання, його зв'язок з теоретичними заняттями. Навчання в майстернях навчальних закладів і на виробництві“ на сторінці 2. Приємного читання.
