Розділ «Виникнення шумеро-аккадської релігії»

Заселення території Дворіччя відбувалося ще в IV тис. до н.е.: зі сходу йшли шумери, із заходу і північного заходу - семіти. Вони швидко злилися з нечисленними аборигенами і утворили два різних народи: шумерський і аккадський.

У цих племен уже руйнувався родовий лад, складалася община з общинною власністю на землю, утворилась племінна знать, а потім дрібні шумерсько-аккадські міста-держави.

Таке місто утворювалося з кількох сільських общин, які жили в кварталах міста. Вони мали самоврядування. У кожної общини був свій храм місцевого бога-покровителя. На чолі міста стояв правитель - енсі, патесі, що був воєначальником і верховним жерцем одночасно. Коли він підкоряв інші міста, то вже отримував титул царя.

Релігія шумерів і аккадців була звичайною племінною релігією. Існував справжній політеїзм, крім бога-покровителя племені у кожній общині було багато інших богів. Характерно, що слідів тотемізму у шумерів майже немає, про його залишки свідчить невелика кількість знахідок зображень людино-голового бика, крилатих левів, орлів з лев'ячою головою. У містах-державах аккадців кількість богів була значно більшою за рахунок семітського пантеону. Дослідники налічують 2500-3300 імен шумеро-аккадських богів, причому серед них завжди існувала певна ієрархія.

Між містами-державами відносини переважно були ворожими, всі вони домагалися підкорення один одного. У XXV ст. до н.е. панівного становища досягла держава Лагаш у нижній течії р. Тигру, згодом вона стала основним ядром держави Шумер. У середній течії Тигру, де він найбільше зближується з р. Євфратом, утворилась держава Аккад. Саме в цій державі з'явилися загальнодержавні боги: Ан (Ану) - бог неба Енліль - бог повітря, Енкі (Еа) - бог мудрості. В цих антропоморфних богах уособлювались уявлення людей того часу про деспотичну владу земних царів. Особливо зміцніли ці анімістичні уявлення з розвитком шумеро-аккадської державності, коли в кінці XXIV ст. до н.е. цар Саргон об'єднав Північне і Південне Дворіччя, тобто Аккад і Шумер, в єдину державу, яка проіснувала близько 120 років.

Характеризуючи шумеро-аккадський анімізм, слід відзначити, що в ньому ще не було розроблено вчення про душу, її посмертне життя. Душі мертвих потрапляли в підземне царство, де вели невиразне, пасивне життя, ніякої потойбічної відплати ще не було. Це значно обмежувало психологічні можливості цієї релігії, вона не давала навіть ілюзорної втіхи і надії на майбутнє посмертне блаженство гнобленим і поневоленим.