TextBook У стародавності Південна Італія й Сицилія мали тісний зв'язок із Грецією, довгий час багато їхніх мешканців говорили грецькою мовою. На початку християнської епохи (хоча більшість християн належало до візантійської традиції) ця область виявилася в межах Римського патріархату, і почався процес її поступової латинізації.
В VIII столітті візантійський імператор Лев III перевів цю область із юрисдикції папи під юрисдикцію Константинопольського Патріархату, після чого тут почалося відродження візантійської традиції. Завоювання них місці, норман нами в XI столітті привело до поверненню в латинський патріархат. У цей час місцева візантійська Церква процвітала, їй належали сотні монастирів на узбережжя Південної Італії. Норманни Заборонили служити візантійську службу, грецькі єпископи були замінені на латинські.
Почався процес, що привів до-повного розчинення віруючих у латинській Церкві. Кінець цьому занепаду був покладений в XV столітті, коли сюди прибули дві більші групи албанських емігрантів, що бігли від турків. Жителі північної частини Албанії, християни латинського обряду, швидко змішалися з місцевим населенням, але жителі південної, православної частини Албанії, залишилися вірні своїй візантійській спадщині. Спочатку місцеві латинські єпископи зустріли це без розуміння, і хоча в XVI столітті пани підтримали візантійців (в 1595 році їм був даний свій єпископ), криза в громаді тривала. Ситуація стала поліпшуватися лише в XVIII столітті. В 1742 році папа Бенедикт XVIII обнародував буллу Etsi Раstогаlіs, покликану поліпшити положення італо-албанців. Булла проклала шлях більше прогресивному законодавству й визнанню рівності візантійського й латинського обрядів, що відбулося в наступному столітті.
В 1732 ропі у Калабрії і в 1734 році в Палермо були відкриті італо-албанські духовні семінари. Вище богословські утворення в цій Церкві можна одержати в Римі в Грецькому Коледжі (заснований в 1577 році).
Нині в Церкві дві єпархії, що мають однаковий статус. Єпархія Лунгро (у Калабрії) була заснована в 1919 році й має 27 приходів, у її юрисдикції вся континентальна Італія. Єпархія П'яна-дел'і-Альбанезі, заснована в 1937 році, поширюється на всю Сицилію і має 15 приходів.
Поряд із цими єпархіями в Церкві є заснований в 1004 році в декількох милях від Рима монастир Санта-маріа-ді-грот-таферрата; де все, що залишилося від ніколи квітучої італо-грецької чернечої традиції. В 1937 році монастир одержав статус територіального абатства, відповідно до якого його настоятель має таку ж владу над ченцями :й місцевими віруючими, як й єпископ.
В італо-албанців немає приходів в англомовному світі, але невеликі громади в цих країнах зберігають свою традицію за допомогою таких груп, як Суспільство італо-албанців візантійського обряду Богородиці Що Милує, що перебуває на острові Ставний, штат Нью-Йорк (США).
МІСЦЕЗНАХОДЖЕННЯ: ПІВДЕННА ІТАЛІЯ, НЕВЕЛИКА ДІАСПОРА ЧИСЕЛЬНІСТЬ: 64 000
ЩО ВІДОКРЕМИЛИСЯ ВІД АССІРІЙСЬКОЇ ЦЕРКВИ СХОДУ
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Історія релігій» автора Лубський В.І. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Італо-Албанська Католицька Церква“ на сторінці 1. Приємного читання.