Розділ «5.5. Основні проблеми правового регулювання мережі Інтернет»

Інтернет, не будучи керованою організаційною структурою і юридичною особою, не є суб'єктом правовідносин, у зв'язку з чим немає юридичних відносин між мережею Інтернет (або її національними сегментами) і державою. Структура інформаційних ресурсів в Інтернеті включає сторінки (сайти) існуючих традиційних засобів масової інформації (телебачення, радіо, газети і т. ін.), сторінки (сайти) засобів масової інформації, що не мають поза Інтернетом аналогів, сторінки (сайти), суб'єктів, які не є засобами масової інформації.

Основними суб'єктами правовідносин у зв'язку з функціонуванням Інтернету є:

· власники інформації і власники інформаційних ресурсів в Інтернеті;

· інформаційні посередники (провайдери);

· користувачі.

Особливостями Інтернету як інструменту поширення масової інформації є:

· широка аудиторія користувачів і можливості її необмеженого розширення;

· поширення інформації є транскордонним;

· висока швидкість і оперативність надання інформації;

· практично необмежений вибір джерел і видів інформації;

· відсутність попереднього контролю змісту інформації (цензури);

· обговорення питань, що виникають, у режимі реального часу;

· можливість одночасного представлення інформації в різній формі (текст, графіка, звук, анімація та ін.).

З розвитком і поширенням Інтернету все більше країн світу усвідомлюють потребу в його правовому регулюванні. Передусім це зумовлено тим, що завдяки потужним темпам розвитку Інтернет сприяє революційним перетворенням в усіх сферах суспільного життя. Інтернет уже став потужним фактором соціального, освітнього і культурного розвитку, надаючи нові можливості як державним органам, так і звичайним громадянам і працівникам освіти, усуваючи бар'єри до створення і поширення матеріалів, пропонуючи загальний доступ до джерел цифрової інформації, кількість яких постійно збільшується. Ці можливості (а саме: надання і передача величезних обсягів інформації; інтенсивне спілкування між громадянами не лише в межах своєї країни, а й між громадянами різних держав; можливість самовираження за допомогою створення і відкриття власних сайтів) у переважній більшості випадків використовуються у законних ділових та приватних цілях. Однак Інтернет містить також і певну частину потенційно неналежної (непристойної, образливої) або протизаконної інформації і може іноді використовуватися як засіб злочинних дій. Хоча переваги Інтернету набагато переважають його потенційні недоліки, ігнорувати ці проблеми не можна. Це – гострі проблеми суспільного, політичного, комерційного і юридичного значення. Якщо не вирішити їх, то вони, можливо, набагато ускладнять користування Інтернетом, загальмувавши розвиток галузі, яка надає широкі й різноманітні можливості всім сферам суспільства. Саме тому проблема правового регулювання Мережі набуває все більшого значення, як на рівні міжнародного співтовариства, так і в окремих країнах світу. Розглянемо більш детально, як вирішується ця проблема в США і Європейському Союзі.

США

Європейський Союз

Суттєвим комплексом нормативних документів, що справляють вирішальний вплив на правові норми європейських країн в області Інтернету, є нормативні документи Європарламенту і Ради Європи. Серед цих документів необхідно виділити Директиву 97/66/ЄС "Про обробку персональних даних і захист приватних інтересів в області телекомунікації", Директиву СОМ (1998)586 "Про ряд правових аспектів електронної комерції на внутрішньому ринку". Ці документи є основою європейської законодавчої бази у сфері Інтернету щодо обміну інформацією й електронної комерції. Директива 97/66/ЄС розглядає відносини між постачальниками послуг у загальнодоступній телекомунікаційній мережі і кінцевими користувачами цих послуг. Основні питання, розглянуті в ній, такі.

Безпека. На постачальника послуги покладається обов'язок із забезпечення інформаційної безпеки своїх послуг, якщо потрібно, – у взаємодії із власником загальнодоступної телекомунікаційної мережі.

Конфіденційність телекомунікаційного зв'язку. Наводиться перелік даних, які стосуються споживача і послуг, що надаються йому (номер і ідентифікатор комп'ютерної станції, адреса, номер контракту, інформація про контакти з постачальником послуги, платежі тощо), умови їх використання і збереження постачальником послуг, а також обов'язок постачальника послуг зі знищення даних.