Розділ «LIII»

Зранку наступного дня вичищений та виголений пiсля кiлькаденних тинянь бездорiжжям, ополiснутий «холодним душем», який вилили на мене Густавссон з Антонюком, наче нова копiйка, я з'явився бiля офiсу телеканалу «Мрiя-ТБ». Обличчя Свiтлани не виражало здивування, коли, вийшовши з машини, вона побачила мене у супроводi охорони на двох «Туксонах».

— Доброго дня… — посмiхнулася вона, не так широко i упевнено, як завжди. — Що ж ви не зателефонували? Що за фокуси з листiвками? Мене могло й не бути. Я вранцi збиралась їхати, навiть думала не заїжджати сюди. А… ви далi при охоронi?

— Звiсно, — розвiв я руками. — Моя персона, навантажена таємницями, тепер дорого коштує. I як вiдрядження?

— Як завжди, змучена i не виспана, — поскаржилася Свiтлана.

— I безрезультатно… — спiвчутливо додав я.

— А… чому ви так вирiшили? — на мить розгубилася вона.

— А як ви думаєте чому? Поворушiть сiрою речовиною. Словом… — я видав натягнуту посмiшку. — Є розмова, панi Свiтлано. Розмова серйозна. I конкретнi пропозицiї. Ви ж хотiли Чумака? Ну ось, я готовий виконати ваше бажання.

— Ви-и… Я правильно зрозумiла?… Так… Ви ж, начебто… вже не займаєтесь цим. Принаймнi я разом з iншими пiдписала розiрвання угоди. Воно що, ще не дiйшло до вас? Ну, цей документ… Вам що, не повiдомляли?

— Свiтлано, — я iз задоволенням спостерiгав її розгубленiсть. — До чого тут документи? У мене з вами особисто була джентльменська угода. Хiба ви забули? Я давав вам обiцянку, що коли знайду Чумака, то що?… вiддам його вам. Вам i тiльки вам. Брали ви з мене таку обiцянку?

— Ну… так. А…

— От я й виконую. Ми ще потiм з вами роман збиралися закрутити. Що, забули?! Хоча, якщо воно вам вже не потрiбно, — вiддам комусь iншому. Охочих багато.

— Заждiть! — рiшуче перервала Свiтлана. — То ви… ви що… знайшли його?! Ви… це хочете сказати?

Я дивився просто на неї, упритул, намагаючись прочитати по обличчю усе, що могло б мати якусь цiннiсть. Тому й зволiкав з вiдповiддю.

— Чому ви мовчите? Я розумiю. Давайте до мене. До бiса усi поїздки. Ходiмо! Вважайте, я тепер тiльки для вас. Бiльше нi для кого. Ходiмо. А…

Вона потягла мене за рукав у дверi, але Валентин та iншi рушили слiдом. У її очах з'явилося запитання.

— А я тепер без них нi на крок. Усе це — моя охорона. Фiрма «Цербер»! Ну, ви знаєте. Я ж тепер навантажений таємницею Чумака, а це, як ви розумiєте, декого не влаштовує. Так що…

— Розумiю, — Свiтлана зрештою оговталась i почала демонструвати незворушнiсть. — Але у нас цiлком безпечно. I своя охорона, як бачите.

— Бачу, — посмiхнувся я, — але або з охороною, або… до ваших конкурентiв.

— Навiть так? Ну гаразд, — знизала вона плечима. — Якщо це ваша умова… Але я мушу узгодити це з керуючим. Ви ж пропонуєте менi пустити озброєних людей у наше примiщення.