Розділ «LIII»

— Менi потрiбно вийти на кiлька хвилин, — тепер вона дивилася просто менi в очi, не приховуючи до мене «теплих» почуттiв. — Як жiнцi, розумiєте? I я не хочу, щоб за цей час ви поїхали на iнший телеканал.

Останнє вона промовляла майже по складах.

— Обiцяю вам, що за цих кiлька хвилин не поїду на iнший телеканал, — у тон їй вiдповiв я. — I звiсно, не затримую вас. Але хочу попередити про одну рiч.

Це був мiй останнiй козир у цiй грi. Якщо вiн не спрацює, далi нiчим буде бити. Я вивiв на екран свого телефона номер, що мав належати Чумаковi i показав їй.

— Не раджу вам робити цього. Ви розумiєте чому. Як тiльки цей номер увiмкнеться, або навiть другий — запасний, то про його мiсце перебування одразу дiзнаються iншi люди, задiянi у пошуку, i у яких я не впевнений. I тодi питання, що робити з Чумаком, вже не буде суто нашим. I я втрачу можливiсть впливати на подальшi подiї. Зараз же тiльки ми з вами вирiшуємо, що робити далi.

Свiтлана довго дивлялась на екран, так нiби вирiшувала чи знає його напам'ять. Насправдi ж вона думала. Зважувалася. Нiяк не могла.

— Ще раз, будь ласка, — терпляче повторив я. — Наразi це лише наша з вами таємниця. Поки вiн не увiмкнув телефон для зв'язку з вами. А вiн може зробити це будь-коли i без ваших спонук. Навiть ще сьогоднi до вечора. Навiть упродовж найближчої години. У нас з вами не так багато часу, щоб дiстатися туди i завадити цьому. Я ж не ставлю за мету вiдкрити вашу таємницю своїм замовникам. Та ще й колишнiм.

— Тодi навiщо вам? — тихо запитала вона.

— Тому що манiяк. Ви ж самi казали. Справдi, я важка людина. Хоча б тому, що звик усi справи завершувати. Завершу i цю. Будь-що-будь. I якщо ви не погодитесь на спiвпрацю просто зараз, я не пожалiю вас. Нi вас, нi його. Вирiшуйте.

— Дивiться, щоб потiм не жалiти самому, — ще тихiше промовила Свiтлана. — У вас також ще є можливiсть повернути назад. Поки це, як правильно ви зауважили, нашi з вами справи i бiльше нiчиї.

I не було у цих словах погрози. Лише сум. Не вiдчулося й страху. Натомiсть з'явилось якесь божевiльне вiдчуття. З'явилося раптово, в одну мить. Оте ейфоричне вiдчуття перемоги.

Воно прийшло тодi, коли Свiтлана промовила — «я згiдна».