Розділ «LIII»

— Немає потреби, — заперечив я. — Поговоримо у моїй машинi. А далi побачимо — iти до ваших примiщень чи нi.

— Ну, гаразд, — скривилась вона. — Ви так обставляєте… Можна подумати, що саме я становлю для вас загрозу. Зараз. Буквально двi хвилини, я мушу дати деякi розпорядження.

— Подумати можна про будь-що. А от щоб приставили охорону, яка коштує зовсiм не дешево, потрiбнi серйознi пiдстави. Сiдайте зараз! — я рiшуче вказав на дверцята. — Поки ви даватимете свої розпорядження, я вже говоритиму у прямому ефiрi на iншому каналi.

Вiдпустити її зараз, навiть на двi хвилини, я не мав права.

Так, був, звiсно, шанс, що опинившись на самотi, ця незворушна жiнка просто зараз нервово висмикне телефон i зв'яжеться з ним. Нехай навiть вiдомий менi номер завжди поза зоною — не можна вiдкидати, що у них щось було передбачено на такий випадок. Чумак мiг мати ще один телефон, завжди увiмкнений, з номером, яким ще не користувався нiхто i нiколи i який через це жодним способом не мiг бути визначений. Була, як не кажи, iмовiрнiсть, що Свiтлана от просто зараз термiново зв'яжеться з ним, аби поставити лише одне запитання: «Ти на мiсцi?». I тодi оце саме мiсце одразу стане менi вiдомим. От тiльки дуже великими у цьому випадку ставали шанси не знайти потiм там Чумака. Вiн мiг знятися негайно. I тодi…

Я не бажав так ризикувати, хоча iдучи iншим шляхом, ризикував не менше. Та що вдiєш, це вже була дiйсно гра ва-банк.

Нiчого не розумiючи, вона всiлась на переднє сидіння, а я за кермо.

— Це i вiд мене вас охороняють?! — здивувалася Свiтлана.

— Вiд усiх, — безапеляцiйно заявили ззовнi, зачиняючи дверцята.

— Вони лише чесно вiдробляють грошi, — розвiв я руками. — Та й з мого боку немає жодних заперечень, особливо пiсля усього, що сталось.

— А що сталося? — не зрозумiла вона.

— Спробували усунути, коли надто близько пiдiбрався до Чумака. Пощастило. Невже вам не повiдомляли?

— Ну, так… Хоча у подробицi не вдавалися, — вона на мить замислилась. — А ви такий закритий, що другий раз i питати не наважуюся.

— А я думаю, вам розповiли усе. I знаєте ви бiльше, анiж робите вигляд. Ну, та менше з тим. То що з Чумаком — берете? Я маю на увазi справжнього Чумака, а не ту повну лажу, яку ви вже два днi рознюхуєте пiд Вишгородом. Хоча, може, вона бiльше вас влаштовує.

— Чому ви говорите натяками?! — стала дибки Свiтлана. — Якби я знала бiльше, то не кидалася б мiж вами i другими такими розумниками! Говорiть конкретно. Що ви пропонуєте?

— Хочу зробити заяву на телебаченнi. Про справу Чумака, як ви розумiєте. Обов'язково у прямому ефiрi. Причому з вiдповiдною попередньою рекламою, ви ж знаєте, як це робиться. «Сьогоднi увечерi у прямому ефiрi виступатиме директор детективного агентства Анатолiй Рибак про справу Чумака. Детектив стверджує, що розкрив цю справу, i хоче, щоб усе вiдбулось у прямому ефiрi». До речi, про моє ставлення до вишгородських подiй ви також скажете. «Пiсля його заяви за деякий час наша знiмальна група у супроводi охорони, оскiльки на нього вже були замахи, попрямує до мiсця, де ми побачимо корифея вiтчизняної лiтератури у тому виглядi, у якому вiн є зараз. Ми проведемо кiлька днiв, годин чи хвилин у приємному товариствi пана Рибака, якому вдалося зробити те, чого за бiльш нiж пiвроку не змогли»…

— Ви з глузду з'їхали?…

— …вам вже виднiше, як обставити це шоу, щоб здерти побiльше з ваших рекламодавцiв. У цьому планi я нi на що не претендую.

— Ви з глузду з'їхали! — повторила Свiтлана. — А хто менi дозволить це зробити?! Я не вирiшую таких питань. На телеканалi є керiвництво! I таке можливо лише у тому випадку, якщо ви пред'явите докази усього, що тiльки-но сказали. Незаперечнi докази! Якщо ж нi, про це не може бути мови!

— I Чумака приберуть тi, вiд кого вiн сховався. Ще до приїзду вашої, тобто нашої знiмальної групи. Або ж…