Мiсцина попри болото була досить рiвною. Колись давно, за свiдченням Люльки, польова дорога проходила по усьому периметру озерця, розташованого у низинi мiж трьома хуторами. Потiм, коли мiсце зажило дурної слави, там припинили бувати i усе заросло. Джип вперся носом у стiну очерету. Павло, що їхав ззаду «Нивою», також зупинився. Ми з Сергiєм вилiзли. Нагорi, поблизу занедбаного хутора, того, про який розповiдав Люлька, залишилася «дев'ятка», якою приїхали Роман з Василем, що згодився нас супроводжувати. У супроводi Сергiя я рушив по краю болота. Пiд ногами зацямкало, очерет став нижчим i проблиснуло плесо. А потiм я почув знайомi звуки, вiд яких здригається серце кожного мисливця. Перелiт ще не завершився i табунцi качок трималися на подiбних старицях. Пернатих наче й не обходило, пропадають тут мисливці чи ні.
Подавши Сергiєвi знак, я крадькома повернувся до машини. Напарник злякано принишк, але не рушив з мiсця. Я притьмом вiдчинив заднi дверцята i вишпортав бродовi гумовi чоботи, а за кiлька хвилин уже повертався до Сергiя, застиглого у повному нерозумiннi, ховаючи до кишенi два патрони.
«Тихо!» — показав я йому ще раз i крадькома рушив далi.
Вода сягнула колін. Чулося лише сюркання селезня, але я не сумнiвався — там сидить цiлий табун. Ще два кроки. Ще. Плесо поступово вiдкривалося огляду. Ну де ж ви? Якi там «Бермуди», коли тут мисливський рай?! Ще крок…
Тиша розверзлася лясканням крил, i табун качок здiйнявся над очеретами. Злетiли вони значно дальше, анiж я розраховував, та щойно рушниця смикнулася до плеча, як поруч зi мною, за якихось десять крокiв з кряканням почав пiдноситися здоровезний крижень-одинак. Миттєво уся увага перемкнулася на нього, але як важко цiлити, коли хтось дивиться пiд руки!
Б-бахх! Перший — промах. Ну!!! Б-бахх! I крижень, пiдломивши шию, каменем упав на плесо. Та не встиг я замiнити патрони, як той самий звук пролунав з другого боку. Звук, вiд якого можна збожеволiти! Ще двiйко крижакiв, ламаючи крилами очерет, зiрвалися у повiтря. Куди ж ви, дурнi?! Замiсть летiти подалi вiд небезпеки, вони почали робити коло, набираючи висоту. Ну!!!
Оце вже був пострiл! Ближнiй, наче шмаття, гепнувся на берег у бур'яни. Скрикнувши «ура!», вимахуючи руками, Павло кинувся на пошуки i щез у хащах — чувся лише хруст.
— Йо-ма-йо! Де ж вiн?!
— Ти нюхом, нюхом бiльше! — вiдверто радiв я власному успiху.
Телефон у моїй кишенi заходився. Нарештi трубка опинилася в руцi. Це був Роман.
— Що там таке? Що сталося?! — пострiли викликали у них справжнiй переляк.
— На качок полюємо, — спокiйно вiдповiв я. — Якщо Павло постарається — будемо з юшкою.
— Петровичу, ну ви даєте! Я гадав, на вас напад. Вам що немає чим зайнятися?
З бур'янiв вилазив Павло, увесь в реп'яхах, гордовито тримаючи зеленоголового за шию.
— Ух, здорова! Ну майже як домашня! А що ми з нею зробимо?
— Сюрпу. Зварю вам справжню мисливську сюрпу, — я скинув чоботи i, спершись на крило машини, натягував гумований костюм.
— Давайте я, — запропонував Павло.
— Нема чого, — суворо промовив я. — Ще втопишся у «Бермудах», вiдповiдатиму за тебе. Мiй крижень! Сам витягну.
Перший зеленоголовий вже припинив останнi рухи по поверхнi води i стих. Та зробивши першi кроки у воду, я озирнувся. Звук мотора наростав, i наступної хвилини з iншого боку з'явився «газик» дiльничного. Вийшовши з машини, вiн оглянув нас.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Слід на воді» автора Волков О.М. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „ХХXI“ на сторінці 1. Приємного читання.