Розділ «ХХXI»

— А ви упевненi?

— То давайте ловити!

— Еге, зловиш його… — я скочив з пiднiжки, вiдчуваючи в принципi те саме, що й вони.

Слiд, яким ми йшли, дiйсно ставав дедалi гарячiшим. Пес, який щойно схопив качку, справдi був шотландським сетером — порода не дешева, елiтна, яка до того ж зустрiчається рiдко. А його професiйна робота, яку ми щойно спостерiгали, доводила очевидне. Це, мабуть, був пес Чумака, який, залишившись без господаря, робив те єдине, що i мав робити — чекав його на мiсцi, годуючись чим Бог пошле, адже у мисливського пса бiльшi шанси вижити у природi. Може, вiн i загинув би або прийшов до людського житла, якби це сталося взимку. Та нам i йому пощастило — зима ще тiльки збиралася насунутися. Напевно, вiн частково здичавiв. Проте рефлекси, що мiцно сидiли у його генах, а також набутi за життя, не пропали. Того й кинувся у воду, почувши пострiли, а можливо, й побачивши, як збита качка впала в очерети. Саме звуки шубовсання його лап по болотi я почув одразу пiсля пострiлу, не зрозумiвши спочатку, що це. Лише потiм, промовляючи до Люльки оте «а де тодi машина, де… пес…».

Я сидiв на пiднiжцi i напружено думав. От тобi й одеськi пiщанi коси. От тобi й зошит з краденими iдеями власних героїв. Вiдкриття наше могло означати одне — Чумак дiйсно зник саме тут. Як не дивно, у «Бермудах». Чумак був штивним мисливцем i просто не мiг покинути пса. За жодних обставин. У цьому я був певен. Якби пес просто загубився, Чумак чекав би його скiльки треба, шукав би тут, поблизу. Отже, щось сталося з ним самим. Сталося саме тут таке, що розлучило їх. Саме тому собака досi був на мiсцi i чекав на повернення господаря. Тож припущення, що Чумак зник за власним бажанням, втрачало ґрунт. Вiн зробив би це разом iз собакою. Виходило, що зникнути йому допомогли.

Якби пес умiв говорити!