Розділ «ХV»

Враження, що чиню неправильно, розвiялося перед самими дверима. Хоча однаково я вже наважився i зупинитися не мiг. I знову оте друге Я намагалося пiдсунути свиню. Щоправда цього разу воно вже не захищало Олену, а, навпаки, намагалося «закопати». Цiй жiнцi все-таки вдалося мене задурити — своєю принаднiстю, iнтелігентнiстю та щирiстю. Я повiрив їй. Майже повiрив. Насправдi ж вона умiло манiпулювала мною i вела свою, поки що не до кiнця зрозумiлу менi гру.

Дверi вiдчинились i вона подивилася запитливо, пропускаючи мене. Ну, звiсно, хiба видивишся щось у таких очах, навiть якщо пiвгодини тому її попередили про несподiванi негаразди? Тому, швидко пройшовши до кiмнати, я всiвся i запитав:

— Ви i далi бажаєте, аби я шукав вашого чоловiка i робив для цього усе, що вважаю за потрiбне?

— Так. А хiба щось змiнилося?

— Гаразд. Тодi мушу поставити вам питання, якого не ставив досi. Власне, у матерiалах попереднього слiдства є вашi свiдчення з цього приводу i вони мене наче влаштовували. А сьогоднi хотiв би особисто запитати, панi Олено, у вас був друг, близька людина, коханець… втiм, хiба має значення назва? У вас була така людина за спиною чоловiка?

Вона пiдвела на мене нерозумiючий погляд i похитала головою:

— Нi, не було. Я вже казала.

— Гадаю, вас не дивує, що я цьому не повiрив…

— Вiрити чи не вiрити — ваше право. Але у мене такої людини не було.

— Гаразд, iнакше сформулюю запитання, — моє непередбачуване друге Я попри все намагалося подати їй руку допомоги. — Можливо, у вас i не було. Можливо, ви не дозволяли собi. Але є якась людина, чоловiк, не байдужий до вас, що виказував свою симпатiю, домагався вас, i з яким ви так чи iнакше мали якiсь стосунки?

— Не знаю такого, — сказала Олена. — Припускаю, що комусь могла i подобатися, але… Нiхто не набивався менi у коханцi, якщо ви це маєте на увазi.

— I ви нiкого не забули, перелiчуючи коло ваших знайомих, яке фiгурує у протоколах слiдства…

— Нiкого, будьте певнi.

— Гаразд, — я нахилився до неї, не маючи бiльше сил стримувати злiсть. — Тодi я заявляю, що ви говорите неправду. Тому що знайшов учора людину, з якою ви мали, скажiмо так, таємнi стосунки. Доказів вашого з ним iнтимного спiлкування немає, тому не можу цього стверджувати, але на основi iнших, другорядних фактiв з мого боку логiчно припустити, що ви були коханцями.

Я розкрив принесений iз собою ноутбук i вивiв на екран фото, зроблене бiля шкiльної оранжереї.

— Ось ця людина. Звати його Iгор Тарасович Веселовський. Працює вчителем бiологiї та ботанiки у шiстнадцятiй школi. Квiти для нього — захоплення усього життя, як i для вас. Це ж вiн дiстав десь або навiть вивiв сам отi китайськi тюльпани, якими подiлився з вами. Принаймнi бiльше нiде у мiстi їх не вирощують. Тiльки ви. У ваших двох оранжереях, i експертизою це достовiрно встановлено — однаковий сорт квiтiв, однаковий хiмiчний склад мiнеральних добрив, який, враховуючи рiдкiснiсть, очевидно, розробив вiн сам. А органiчнi добрива, якi також однаковi у ґрунтах ваших теплиць, це крокодилячі екскременти, взяті у Київському зоопарку, де працює старшим спiвробiтником колишнiй колега Веселовського, з яким вони свого часу разом вчителювали. Погодьтеся, панi Олено, нiхто бiльше не використовує таке екзотичне добриво. I ця iдентична технологiя ваших теплиць дає менi повне право зробити висновок, що ви добре знаєте Iгоря Тарасовича. Принаймнi такi факти суд приймає як незаперечнi. Звiсно, сам по собi факт вашого знайомства з Веселовським ще нiчого не доводить. Але…

Вона вiдкинулася на спинку крiсла i мовчки, зовнi спокiйно, дивилась на мене, не збираючись перебивати.

— Але! Ця людина дiлиться своїми надбаннями тiльки з вами — перше. Ця людина, не роблячи в принципi нiчого протизаконного, бажає залишитися у таємницi — друге! Серед перелiченого вашими спiвробiтниками кола людей, якi б мали з вами виробничi, дiловi стосунки його також немає! Отже, була ще якась причина, крiм вирощування квiтiв, яка тримала цього чоловiка бiля вас. I у вас обох була причина бажати, щоб про це нiхто не здогадувався. Я довго розмовляв з вашим Сашком, вiн дбає про те, аби не бовкнути часом чогось зайвого, що могло б вам зашкодити. I все-таки вiн проколовся кiлька разiв, визнавши, що не виконував деяких видiв робiт, зокрема земляних, якi зробив хтось у його вiдсутнiсть. I вiн не їздив за величезним пакунком невiдомого добрива. Усе це зробив хтось, хто мав ще якiсь додатковi причини залишатись iнкогнiто. А магазин ваш, який нiколи не вiдвiдував Чумак, був iдеальним мiсцем для зустрiчей такого роду. До речi, сама iдея квiткового бiзнесу також, вочевидь, належала йому, як i назва салону. Не змогли б ви — не фахiвець у цiй справi — отак поставити на належне мiсце технологiю вирощування квiтiв. Це ж ясно як божий день. На здоровий глузд, вважаю, бiльше не потрiбно жодних доказiв. Проте судова система оперує дещо iншими фактами. Тому менi довелося зняти вiдбитки пальцiв з книжок вашої полицi i порiвняти їх з вiдбитками пальцiв Веселовського, знайденими на iнструментах шкiльної оранжереї. Вони iдентичнi. А на шкiльному пiдручнику з ботанiки, який довелося позичити з вашої полицi, iз завбачливо видертої сторiнки перебився штамп бiблiотеки шiстнадцятої школи. Висновок експертизи у мене на руках. Очевидно, цю сторiнку вирвали ви або вiн, коли настав час ховатися по-справжньому.

Вона мовчала i дивилась на мене.