Мене із Сірком ледве шляк не трафив, коли Місько зробив зізнання. Ми були вже втрьох у криївці через три дні після того, як я до неї прибився. Уже наступного дня, щоб вийти на провідника Буревія, ми з Міськом пішли в різні боки шукати зв’язку, але повернулися ні з чим. Зв’язки були порвані, пункт над Стрипою розвалився. Тільки й того, що я привів до криївки Сірка, одного із трьох щасливців, що вийшли живими з трощі. Може, це був знак згори, аби ми залишалися втрьох.
Сірко, який умів колекціонувати бувальщини, і тут цікавіше за нас розповів про свій вихід з очерету. Виявляється, він, скурвий син, не голодував і не ловив дрижаків ночами, бо, скориставшись собачим нюхом, відразу пропустив облавників мимо себе, а тоді повернувся на місце нашого постою, звідки нас щойно викурили. Тут спокійно собі запасся харчами, прихопив теплого коца і далі вже переховувався на сухому, не знаючи голоду й холоду.
— Стривай, — сказав я. — А хто ж то строчив з автомата і кричав твоїм голосом: «Хлопці, до переду! Нас більше!..»
— Гм… — всміхнувся Сірко рудими очима. — Так то ж було на початку, коли я розсіяв більшовицьку лаву, щоб вони мене поминули.
Довелося Сіркові повірити, аж тут через день і поночі Місько вивіз таке, що мені і п’яти потерпли. Перед тим він ще раз пішов на Багатківці шукати кущового Кума і не вернувся на ніч. Ми з Сірком уже думали всяке: або знайшов-таки Кума й затримався, або потрапив на засідку, — але під вечір Місько повернувся. Був сам не свій. Кума він не знайшов, добрих вістей не приніс, та ми бачили, що Міська щось інше гризе зсередини. Він осунувся з лиця, цілий вечір відмовчувався, потім накрутив патефон і завів німецьку трофейну платівку, яка, зашипівши, заспівала гаркавим жіночим голосом. Місько сердито зняв головку мембрани, аж скреготнула голка, потім випростався перед нами й спитав не своїм голосом:
— Хочете знати правду?
Він витримав довгу паузу, щоб ми приготувалися до найстрашнішого, потім сказав:
— Я агент МГБ.
Ми з Сірком витріщили на нього очі: невдало жартує чи грає вар’ята? Проте Місько був більш ніж серйозний. Стояв перед нами блідий, аж зелений, тільки жовна зворухнулися на худому лиці.
— Або зараз мене убийте, — сказав він, — або заарештуйте і віддайте на слідство Безпеці, але я так більше не можу.
Поки ми приходили до тями, Місько все пояснив. Учора його зустрів Гак, вуйко Стодолі, й сказав, що він проведе його до Багатківського лісу на дуже цікаву зустріч. Місько запитав, з ким, але Гак тільки всміхнувся собі під ніс. Потім таки сказав:
— Тебе хоче бачити наш провідник.
— Котрий?
Місько подумав, що його розшукує хтось із районових референтів — День або Орлик, котрі після падіння криївки біля села Вівся не давалися чути. І, не дуже довіряючи Гаку, наполіг:
— Хто? Я мушу знати.
— Стодоля.
Міськові спершу заціпило.
— Він що… теж вибрався з очерету?
— Виходить, так, — сказав Гак.
— А хто ж то лежав убитий біля сільради?
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Троща» автора Шкляр В.М. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розділ без назви (18)“ на сторінці 1. Приємного читання.