Розділ без назви (18)

Я погоджуюся співпрацювати з органами МГБ та назавжди відрікаюся від ОУН і УПА. Я свідомий того, що за розкриття довіреної мені тайни підлягаю під засуд воєнного трибуналу.

Очерет

Міськові аж в очах потемніло. Спершу він навіть не втямив, що таке «очерет», і подумав, що це позначено місце постою в трощі. Але Стодоля відразу його спитав:

— Як тобі нове псевдо? Очерет — це я сам придумав.

Місько знічено знизав плечима. Йому чомусь було соромно перед Стодолею. Досі ворушилася квола підозра, що це маскарад. Може, Стодоля знов працює в СБ і перевіряє Міська в такий-от спосіб?

Його підозра не була безпідставною. Я сам проходив тритижневий вишкіл на працівника СБ і знав, що такий метод для нашої контррозвідки цілком прийнятний.

Місько взяв «вічну» ручку і відчув, як в’яне його рука. Зараз вона йому всохне. Ледве стачило сил поставити якусь закарлюку. Якби підписав собі смертний вирок, він би не чувся так зле.

Стодоля почекав, поки висохне чорнило, і заховав заяву в планшет. Потім дав агентові Очерету завдання, в якому той мусив бути зацікавлений не менше, ніж сам Стодоля. Місько мав вивідати, коли та яким зв’язком переходитиме понад Стрипою провідник Буревій. І вчасно повідомити про це Стодолі.

Хоч який був Місько пригнічений, але він знову спитав:

— То як же воно тоді вийшло — біля Купчинецької сільради?

— Не будь дитиною, все дуже просто, — сказав ­Стодоля.

— Як? — стояв на своєму Місько.

— Якщо ти вже зі мною, скажу. Коли тебе гарно ­вимастять кров’ю, покладуть під пліт і покажуть ­бодай одній бабі, то до вечора все село знатиме, що ти мертвий.

Замість сорому Міська дістала злість. Аби показати, що не боїться Стодолі й підписав заяву не від страху, а з власної волі, він запитав із викликом:

— А тебе чиєю кров’ю мастили? Голого? Шпака? Пластуна? Чи провідника Корнила?

— Ні, навіщо? — здивувався Стодоля. — У більшовиків це налагоджено фахово. У них завжди з собою горщик із свинячою кров’ю.

— То тебе намазали свинячою кров’ю? — нервово засміявся Місько.

Стодолю дратували його запитання, і він сказав:

— Іди вже. Іди й нікого не бійся. Тут ніякі засідки тобі не загрожують.

— Справді? З якого це часу?