Розділ без назви (18)

— Ні, — сказав Місько. — На вантажівці сидів хтось із місцевих, бо затулявся плащем.

— З місцевих? А ти знаєш, скільки більшовики мають місцевих агентів? Знаєш, скільки їх нині в Організації? Кожен другий, якщо не більше. Я тепер про них усе знаю. І про святих, і про грішних.

Стодоля розповів, яка широка агентурна мережа охопила весь край, називав відомих діячів Організації, котрі давно стали агентами, а числяться серед найвідданіших і найстійкіших. Ти ще згадай тих достойників, казав Стодоля, які відходили за кордон і наказували нам триматися до останнього, бо вони, мовляв, ще повернуться. Хоч один повернувся? І навіщо було нам брехати, що не сьогодні-завтра розпоч­неться війна між англо-американцями і Совєцьким Союзом? Що ми скористаємося з того зудару і виборемо свою державу.

Так само нам брешуть і про теперішню Радянську Україну. Не така вона вже й чужинська. Повсюди є українські школи, інститути, рідною мовою виходять книжки, газети, говорить радіо… Коли ще таке було?

Я знаю, Міську, — казав Стодоля, — важко погасити в серці ту іскру, яку нам вщепили, але мусимо дивитися правді в очі. Наша боротьба безвиглядна, кращі люди погинули, і сьогодні рікою ллється кров. Більшовики кажуть, що годі тієї крові, є ж, може, й інші методи боротьби, їм же теж не чужа Україна, і вони готові боротися за її права, але ж не такою ціною. Побудь з ними у мирній компанії і ти побачиш, що це звичайні люди, у яких своя правда. У кожного, Міську, є своя правда, і на це треба зважати.

Місько більш не перечив Стодолі, зрозумів, що кров у того отруєна. Колишній їхній провідник став удатнішим агітатором за більшовиків, і тепер сперечатися з ним марна справа. А ще Місько зрозумів, що йому просто так не піти від Стодолі, на те він і привів ще трьох охоронців, які, бігме, й самого агента пантрують, аби не втік. Міськові майнула думка, що вдвох із Стодолею вони б упоралися з трьома шміраками за мить, але пізно — кров у того затруєна, іскра в серці погасла.

Найдужче Міська ображало те, що Стодоля по­кликав на цю розмову саме його. Виходило так, що він йому довіряв найбільше. Гак, його вуйко, тут не до уваги, але, скорше за все, і Сум, і Дзідзьо вже завербовані.

Пустився легенький дощик, Стодоля запропонував переночувати в обдертій шопі покинутого хутора. Тут було трохи старої, злежаної соломи, і, поки вони намощували собі сідала (Стодоля розстелив плащ-намет), Гак приніс горілки й закусити. Міськові довелося вечеряти з гебістами й запроданцями. Ті троє позмінно тримали стійку надворі; здається, ніхто з них не лягав спати, тому Місько облишив думку про втечу.

Наступного дня Стодоля продовжив його оброб­ляти. Знов говорив про безвихідь підпільної боротьби, про те, що наступну зиму повстанці навіть не матимуть де перебути: господарі вже не погоджуються давати їм місце для сховку, а більшість старих криївок загрожені. Усіх переловлять, переб’ють, винищать до ноги. Шкода, бо ці люди ще знадобилися б Україні.

Місько таки не витримав і запитав у Стодолі те, чого не міг не спитати: як так вийшло, що його бачили біля купчинецької сільради убитим, а він живе? Стодоля сказав, що більшовики уміють творити всілякі дива, в чому Місько ще матиме нагоду переконатися, а поки що нехай скаже відверто, чи згоден він співпрацювати з ним, зі Стодолею.

— Я тебе, Міську, не силую, — наголосив він. — Але хочу попросити, як колєґа колєґу, про одне. Якщо не погоджуєшся, то заприсягнися, що нікому не скажеш про нашу зустріч, і йди собі з Богом. Як дурний, то йди, а як ні…

— Ти провідник, — сказав Місько. — Тобі видніше, як нині бути.

— Я знав, що ти мудрий. Але знав і те, що ти чесний хлоп і відданий Організації. Тільки я мусив обра­ти саме тебе.

— Чому?

— Провідник Корнило сказав, що Буревій і на тебе лихої волі. Хтось нас, Міську, оббрехав безсоромно. Комусь ми заважаємо. А потрапити нині на слідство в СБ — сам знаєш. Винен — не винен, а забучкують. Живим не вийдеш.

— Це правда, — погодився Місько. — Нині так є.

Стодоля дістав із планшета авторучку, аркуш паперу і написав на ньому кілька рядків.

— Підпиши.

Це була заява. Місько пробіг очима написане, і йому­ стало недобре.

ЗАЯВА