— Ні, — сказав Місько. — На вантажівці сидів хтось із місцевих, бо затулявся плащем.
— З місцевих? А ти знаєш, скільки більшовики мають місцевих агентів? Знаєш, скільки їх нині в Організації? Кожен другий, якщо не більше. Я тепер про них усе знаю. І про святих, і про грішних.
Стодоля розповів, яка широка агентурна мережа охопила весь край, називав відомих діячів Організації, котрі давно стали агентами, а числяться серед найвідданіших і найстійкіших. Ти ще згадай тих достойників, казав Стодоля, які відходили за кордон і наказували нам триматися до останнього, бо вони, мовляв, ще повернуться. Хоч один повернувся? І навіщо було нам брехати, що не сьогодні-завтра розпочнеться війна між англо-американцями і Совєцьким Союзом? Що ми скористаємося з того зудару і виборемо свою державу.
Так само нам брешуть і про теперішню Радянську Україну. Не така вона вже й чужинська. Повсюди є українські школи, інститути, рідною мовою виходять книжки, газети, говорить радіо… Коли ще таке було?
Я знаю, Міську, — казав Стодоля, — важко погасити в серці ту іскру, яку нам вщепили, але мусимо дивитися правді в очі. Наша боротьба безвиглядна, кращі люди погинули, і сьогодні рікою ллється кров. Більшовики кажуть, що годі тієї крові, є ж, може, й інші методи боротьби, їм же теж не чужа Україна, і вони готові боротися за її права, але ж не такою ціною. Побудь з ними у мирній компанії і ти побачиш, що це звичайні люди, у яких своя правда. У кожного, Міську, є своя правда, і на це треба зважати.
Місько більш не перечив Стодолі, зрозумів, що кров у того отруєна. Колишній їхній провідник став удатнішим агітатором за більшовиків, і тепер сперечатися з ним марна справа. А ще Місько зрозумів, що йому просто так не піти від Стодолі, на те він і привів ще трьох охоронців, які, бігме, й самого агента пантрують, аби не втік. Міськові майнула думка, що вдвох із Стодолею вони б упоралися з трьома шміраками за мить, але пізно — кров у того затруєна, іскра в серці погасла.
Найдужче Міська ображало те, що Стодоля покликав на цю розмову саме його. Виходило так, що він йому довіряв найбільше. Гак, його вуйко, тут не до уваги, але, скорше за все, і Сум, і Дзідзьо вже завербовані.
Пустився легенький дощик, Стодоля запропонував переночувати в обдертій шопі покинутого хутора. Тут було трохи старої, злежаної соломи, і, поки вони намощували собі сідала (Стодоля розстелив плащ-намет), Гак приніс горілки й закусити. Міськові довелося вечеряти з гебістами й запроданцями. Ті троє позмінно тримали стійку надворі; здається, ніхто з них не лягав спати, тому Місько облишив думку про втечу.
Наступного дня Стодоля продовжив його обробляти. Знов говорив про безвихідь підпільної боротьби, про те, що наступну зиму повстанці навіть не матимуть де перебути: господарі вже не погоджуються давати їм місце для сховку, а більшість старих криївок загрожені. Усіх переловлять, переб’ють, винищать до ноги. Шкода, бо ці люди ще знадобилися б Україні.
Місько таки не витримав і запитав у Стодолі те, чого не міг не спитати: як так вийшло, що його бачили біля купчинецької сільради убитим, а він живе? Стодоля сказав, що більшовики уміють творити всілякі дива, в чому Місько ще матиме нагоду переконатися, а поки що нехай скаже відверто, чи згоден він співпрацювати з ним, зі Стодолею.
— Я тебе, Міську, не силую, — наголосив він. — Але хочу попросити, як колєґа колєґу, про одне. Якщо не погоджуєшся, то заприсягнися, що нікому не скажеш про нашу зустріч, і йди собі з Богом. Як дурний, то йди, а як ні…
— Ти провідник, — сказав Місько. — Тобі видніше, як нині бути.
— Я знав, що ти мудрий. Але знав і те, що ти чесний хлоп і відданий Організації. Тільки я мусив обрати саме тебе.
— Чому?
— Провідник Корнило сказав, що Буревій і на тебе лихої волі. Хтось нас, Міську, оббрехав безсоромно. Комусь ми заважаємо. А потрапити нині на слідство в СБ — сам знаєш. Винен — не винен, а забучкують. Живим не вийдеш.
— Це правда, — погодився Місько. — Нині так є.
Стодоля дістав із планшета авторучку, аркуш паперу і написав на ньому кілька рядків.
— Підпиши.
Це була заява. Місько пробіг очима написане, і йому стало недобре.
ЗАЯВА
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Троща» автора Шкляр В.М. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розділ без назви (18)“ на сторінці 3. Приємного читання.